Суперечлива позиція Вищого адміністративного суду України щодо транспортного податку за 2015 рік

18 листопада, 2016 Інформаційні листи

Не встигли платники податків зрадіти рішенню Вищого адміністративного суду України (далі – «ВАСУ»), який визнав незаконним нарахування транспортного податку на 2015 рік (Постанова від 30.08.2016 року у ЄДРСР за посиланням), як той же ВАСУ виніс протилежне за змістом рішення (Постанова від 28.09.2016 року у ЄДРСР за посиланням).

Такою новою Постановою ВАСУ визнав законним нарахування транспортного податку за 2015 рік, незважаючи на те, що закон, яким його запровадили, а також саме рішення місцевої ради про його встановлення прийняті з порушенням принципу стабільності податкового законодавства (пункти 4.1.9., 12.3.4., 12.4.3., 12.5. Податкового кодексу України (далі – «ПКУ»)).

ВАСУ мотивував своє рішення в основному таким чином (аргументи щодо застосування транспортного податку протягом 2015 року в цілому):

  • З урахуванням положень статей 10 (зокрема пп. 10.2.) та 12 (зокрема пп. 12.3.5.) ПКУ щодо поділу місцевих податків на обов’язкові чи не обов’язкові для встановлення, транспортний податок як обов’язковий підлягає сплаті, виходячи навіть лише безпосередньо з норм ст. 267 ПКУ, безвідносно до наявності чи відсутності рішення місцевої ради щодо встановлення цього податку.
  • Принцип стабільності, який закріплений пп. 4.1.9. ПКУ, регулює буквально питання щодо зміни елементів податку, що дозволяється не пізніше ніж за 6 місяців до нового бюджетного року, і забороняє зміну податків протягом бюджетного року. А щодо запровадження нового податку менш ніж за 6 місяців до нового бюджетного року Кодекс нічого не говорить. Оскільки транспортний податок був встановлений, на думку ВАСУ, як новий податок, то його запровадження з 01.01.2015 року, як викладено в свіжому рішенні ВАСУ, не суперечить принципу стабільності.
  • У новому рішенні ВАСУ стверджує, що норма пп. 4.1.9. ст. 4 «Основні засади податкового законодавства України» ПКУ, яким встановлено принцип стабільності, як одна із основних засад податкового законодавства не має пріоритету по відношенню до будь-якої іншої норми Кодексу, зокрема ст. 267. А при вирішенні питання про співвідношення норм однакової сили, норми ст. 267 ПКУ є конкретними нормами (регулюють  відносини з приводу транспортного податку), які мають переважну силу по відношенню до загальної норми-принципу.

У зв’язку з наведеним у рішенні ВАСУ, нижче наводимо аргументи щодо того, чому це рішення ВАСУ є далеким від вмотивованого рішення в державі, яка проголосила себе правовою, а саме:

1. Суд вирішив застосувати транспортний податок (як один з платежів місцевого податку) без прив’язки до рішення місцевої ради в обхід прямої норми ст. 143 Конституції України, відповідно до якої саме «територіальні громади села, селища, міставстановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону».

Тобто встановлення місцевих податків є конституційним повноваженням саме місцевої ради, а не Верховної Ради України. Згідно з Конституцією України, місцеві податки не можуть бути запроваджені в обхід (без відповідного рішення) на рівні територіальних громад, однак, це положення суд навіть не аналізує.

Особливо рішення суду цікаве з точки зору декларування державою вектору на децентралізацію.

2. Явно буквальним є посилання суду на те, що встановлення транспортного податку є запровадженням нового податку, а не зміною його елементів.

Таке тлумачення пп. 4.1.9. ПКУ явно не відповідає меті, для якої принцип стабільності запроваджувався та завжди дозволяє, наприклад, уникнути дотримання цього принципу через встановлення податку з новою назвою замість зміни певних його елементів.

Більше того, транспортного податку немає як окремого податку в переліку місцевих податків, який визначений ст. 10 ПКУ. Там є податок на майно, складовою частиною якого є транспортний податок. Певний вид такого податку діяв також і до 2015 року (податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки). Проте з 2015 року був саме змінений його об’єкт оподаткування (до нерухомості додали транспорт), платники та інші елементи (а не введений новий податок). Тобто не можна очевидно стверджувати, що транспортний податок є встановленням нового податку, а не зміною його елементів.

Крім того, для Верховної Ради України як для єдиного органу законодавчої гілки влади обов’язкові приписи ч. 2 ст. 19 Конституції України щодо дій виключно лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. А відповідно до п. 10.4 ПКУ, «Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється». Тобто якщо виходити з того, що на той час такого податку не було, то Верховна Рада не могла його встановлювати без попереднього внесення до переліку податків, передбачених Кодексом. Тож якщо вважати, що Верховна Рада наприкінці 2014 року встановила новий податок, не передбачений на той час ПКУ, то запровадження таким чином нового податку суперечило Конституції.

3. Щодо самого принципу стабільності та правил вирішення колізій.

Не можна погодитися з тим, що норми-«принципи» податкового законодавства, тобто наріжні камені, на яких побудована система, мають лише те саме значення (не більше!), як й будь-яке інше положення Кодексу. Адже саме тому вони й названі принципи, що мають переважне, визначальне значення по відношенню до інших норм.

Якщо вже і йдеться про колізії, то податкове законодавство, на відміну від загальних правил, містить спеціальний принцип їх врегулювання. Якщо ВАСУ говорить про пріоритет спеціальної норми, то вона є для вирішення колізій в податковому законодавстві. Полягає цей принцип в тому (пп. 4.1.4. ПКУ – презумпція правомірності рішення платника), що у разі суперечності норм застосовується та із них, яка свідчить на користь платника податку.

Застосування цього принципу вирішення колізій випливає і з практики Європейського суду з прав людини, яка є обов’язковою для українських суддів. Наприклад, у справі «Щокін проти України» (п. 57 рішення від 14 жовтня 2010 року) суд зазначає (цитата): «У зв’язку з цим Суд не може не помітити вимогу підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року, який передбачав, що в разі, коли національне законодавство припускало неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов’язків платників податків, національні органи були зобов’язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для платника податків».

А ВАСУ у розглядуваному рішенні чомусь застосовує загальні принципи, а не встановлений ПКУ спеціальний підхід.

Суд також забув про таке поняття як принцип правової певності (один із елементів верховенства права згідно з практикою ЄСПЛ). Наприклад, як вбачається з п. 44 та п. 48 Доповіді № 512/2009 від 04.04.2011 року «Верховенство права», схваленої Європейською комісією «За демократію через право» (Венеціанська комісія):

«44. … держава повинна зробити текст закону (the law) легкодоступним. Вона також зобов’язана дотримуватись законів (the laws), які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю.

48. … юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна дотримуватись взятих на себе певних зобов’язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття «законних очікувань»)».

Отже, якщо вже і займатись «буквоїдством», до якого вдався ВАСУ, то не можна очевидно стверджувати про суперечність загальних та спеціальних норм, оскільки ст. 267 ПКУ не містить жодних спеціальних положень про порядок нарахування податку в часі та про відхід від загальних правил спеціально для 2015 року. Тобто чинність ст. 267 ПКУ ніяк не відміняє застосування пп. 4.1.9. ПКУ на 2015 рік.

Таким чином, сподіваємось, що суди все ж враховуватимуть такі аргументи, а не рухатимуться тільки «за вітром» свіжої практики ВАСУ. Тим паче, що після ухвалення наведеної вище Постанови ВАСУ, зазнала змін і Конституція України, а саме ст. 129, якою тепер визначено, що суди вирішують справи саме виходячи з принципу верховенства права, а не з принципу законності, який, по суті, є значно вужчим поняттям в український (чи навіть у радянсько-українській) термінології.

Що стосується свіжого рішення ВАСУ, то в платника податку є всі підстави для звернення до Верховного Суду з огляду на суперечливу практику ВАСУ, а також, у разі несприятливого рішення ВСУ, до конституційного оскарження, яке наразі передбачено за реформою.

І насамкінець, в доповнення, цікаво, що для транспортного податку на 2016 рік у держави зовсім не буде такого аргументу для неврахування принципу стабільності, як те, що транспортний податок є новим податком, а не зміною його елементу. Зокрема, податковою реформою наприкінці 2015 року для 2016 року оновили (змінили) об’єкт оподаткування транспортним податком – перейшли від авто із об’ємом двигуна понад три літри до перевищення встановленої вартості. Тому, навіть з точки зору «букви» пп. 4.1.9. ПКУ, змінений транспортний податок може застосовуватись лише з 2017 року.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

 

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2016

Перегляди 541

МАТЕРІАЛИ ПО ТЕМІ

Визначення авто, які оподатковуються транспортним податком, – за ціною з ПДВ чи без? 27 травня, 2016    689

Податок на легкові автомобілі суперечить нормам СОТ? 27 травня, 2016    609

Податок на розкіш мати легкове авто 11 лютого, 2016    2530

На ті ж граблі: Навіщо депутати поспішали з прийняттям податку на нерухомість і на авто з великим двигуном? 22 січня, 2015    806

Податок на нерухомість (щодо нововведень) і на «авто з великим двигуном» за законом не підлягає сплаті принаймні в 2015 році 08 січня, 2015    2871

Прокоментувати