Проза

«Історія України від діда Свирида», Книга третя (фрагмент із книги)¹

<…>

Бо якщо проаналізувати обсяги феодальних повинностей середньо­вічного селянина, то може виявитися, що сучасний платник подат­ків, наприклад фермер, оподаткований значно сильніше. Просто теперішні держави навчилися це робити тонше й хитріше, а не так грубо, як колись феодали.

Якщо хтось подумав, що дідусь прикрашає Середньовіччя і при­клад із сучасним фермером навів жартома, то давайте порахуємо разом. А для цього візьмімо норми оподаткування феодально залеж­них селян, які діяли у ВКЛ² у XV столітті. Ні… Краще — у XVI сто­літті, коли, як кажуть історики, відбулося суттєве посилення екс­плуатації селян і розміри їхніх повинностей стали вже серйозні. А не такі дитячі, як у попередніх століттях. Так от.

Одиницею оподаткування у ВКЛ була волока — земельна ділянка завбільшки коло 22 га. Щороку з волоки треба було заплатити натуральний податок — дякло. Розмір дякла сталим не був і встановлювався в кожному окремому випадку. Для прикладу, із реального документу XVI століття: одна бочка жита і дві бочки вівса. Податок можна було сплатити натурою, а можна було й грішми. І тоді пода­ток називався не дякло, а чинш.

Бочка віленська — це одиниця вимірювання сипучих речовин у ВКЛ об’ємом близько 400 літрів. Жито й овес мають різну вагу, тож бочка жита — 290 кг, а бочка вівса — 160 кг. Тобто дякло з однієї волоки у нашому випадку становитиме приблизно три центнери жита й три центнери вівса.

Візьмімо 22 гектари землі. Віднімімо гектар під хату, двір, хлів, сад, город і стодолу — залишається 21 гектар. У ВКЛ, як і Західній Європі, застосовувалася вже трипільна система землеробства, то й ми поділимо поле на три рівні частини. І засіємо 7 га жита, 7 га вівса, а решту залишимо під пар. Давайте сіяти негібридні сорти збіжжя, аби не казали, що ми махлюємо. І не будемо націлюватися на рекордний врожай. Але навіть тоді зберемо щонайменше 10 тонн вівса та 20 тонн жита. Вартість зібраного нами врожаю за теперішніми (2020 рік) цінами без торгу складе десь 150 тис. грн. А річний податок, який з нас здерли би кляті феодали у XVI столітті, склав би 4 тис. грн.

Звісно, тоді врожайність була значно нижчою, і в XVI столітті вона для вівса оцінюється орієнтовно на рівні сам-чотири (1:4), а для жита — сам-сім (1:7). І селянам, аби виростити ті пару тонн збіжжя, доводилося добряче попотіти. Орали волами (кіньми орали рідко), а все решту — жали, молотили, сіяли — лише вручну. Важка робота, слів нема. Але й податок, погодьтеся, аж ніяк не смертельний.

Та й феодали поводилися із платниками податків далеко не завжди по-звірячому, як це описується в працях деяких дослід­ників, а надто — українських письменників. Бо, наприклад, існу­вала традиція, за якою феодал, коли селяни привозили йому дякло, мав обов’язково їх пригостити й нагодувати. А вам у податковій хоч раз каву налили?

<…>

Примітки:

¹Джерело: Друковане видання «Історія України від діда Свирида»/ Книжкова серія. Книга третя. — К.: Сілаєва О.В., 2020. Ст. 110-111. — 390 с.

²Примітка по тексту від редакції КМ Порталу: ВКЛ — Велике Князівство Литовське, до якого входила тоді значна частина українських земель, зокрема Київщина.

Прокоментувати