Постанова Верховного Суду від 11 червня 2019 року
Рішення взято з Єдиного державного реєстру судових рішень за посиланням.
ПОСТАНОВА
Іменем України
Київ
11 червня 2019 року
справа №826/7257/16
адміністративне провадження №К/9901/39321/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача – Ханової Р.Ф.,
суддів – Гончарової І.А., Олендера І.Я.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Голденпак»
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 листопада 2016 року у складі суддів Федорчука А.Б., Кобилянського К.М., Мазур А.С.
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року у складі суддів Літвіної Н.М., Ганечко О.М., Коротких А.Ю.
у справі № 826/7257/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Голденпак»
до Державної фіскальної служби України
про скасування рішення,
У С Т А Н О В И В :
11 травня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Голденпак» (далі – Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до Державної фіскальної служби України (далі – податковий орган, відповідач у справі), в якому просило скасувати рішення про результати розгляду скарги на податкові повідомлення-рішення та рішення, прийняте за розглядом первинної скарги, з мотивів його необґрунтованості.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено. При прийнятті рішення суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскаржене рішення саме по собі не є юридично значеним для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку, а відтак оскаржене рішення безпосередньо не порушує права та інтереси позивача.
У квітні 2017 року Товариством подано касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та не відповідність обставинам справи, просить скасувати рішення цих судів та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Відзив на касаційну скаргу від податкового органу до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві у період із 30 червня по 10 серпня 2015 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 17 серпня 2015 року складено відповідний акт № 387/26-59-22-09/38727922 про результати документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період із 29 травня 2013 року по 31 грудня 2014 року, валютного та іншого законодавства за період із 29 травня 2013 року по 31 грудня 2014 року.
Позивач зазначає, що Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві всупереч вимогам законодавства не направив на адресу Товариства акт перевірки.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва по справі №826/22096/15 від 2 листопада 2015 року, зобов`язано Державну податкову інспекцією у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві направити позивачу акт перевірки у встановлений Податковим кодексом України спосіб.
Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві прийнято податкові повідомлення-рішення №0007472209, №0007462209 та №0007452209 від 16 вересня 2015 року.
Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомлення-рішеннями Товариством подано скаргу до Головного управління ДФС у м. Києві. За результатом розгляду скарги ГУ ДФС у м. Києві прийнято рішення від 24 грудня 2015 року №195583/10/26-15-10-05-35, якою залишено без змін податкові повідомлення-рішення, а скаргу Товариства без задоволення.
Не погоджуючись з податковими повідомлення-рішеннями та рішенням ГУ ДФС у м. Києві № 195583/10/26-15-10-05-35 позивачем подано повторну скаргу до ДФС України, за результатом розгляду скарги ДФС України прийнято рішення від 17 березня 2016 року № 5809/6/99-99-10-01-01-25, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення та рішення ГУ ДФС у м. Києві № 195583/10/26-15-10-05-35, а скаргу без задоволення
Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості.
Вказаний принцип також був закріплений в частині 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на момент прийняття рішення судами попередніх інстанцій), який визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Водночас згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діє на час розгляду справи) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).
Платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. Втім, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.
Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що оскаржене рішення саме по собі не є юридично значеним для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку, а відтак оскаржене рішення безпосередньо не порушує права та інтереси позивача.
Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого, касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій – без змін.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Голденпак» залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року у справі № 826/7257/16 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р.Ф. Ханова
Судді: І.А. Гончарова
І.Я. Олендер
Прокоментувати