Постанова Верховного Суду від 03 квітня 2020 року
Рішення взято з Єдиного державного реєстру судових рішень за посиланням.
ПОСТАНОВА
Іменем України
03 квітня 2020 року
м.Київ
справа №826/4114/18
адміністративне провадження №К/9901/19872/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючої судді – Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Гусака М.Б.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2019 року (суддя: Добрівська Н.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2019 року (судді: Ісаєнко Ю.А., Мельничук В.П., Аліменко В.О.) у справі №826/4114/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, Державної фіскальної служби України про визнання незаконними та скасування рішень,
в с т а н о в и в :
Публічне акціонерне товариство «Банк Михайлівський» (далі – ПАТ «Банк Михайлівський», позивач) звернулось суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі – Офіс ВПП ДФС, відповідач-1), Державної фіскальної служби України ( далі – ДФС України, відповідач-2) про визнання незаконними та скасування рішень від 17.01.2018 №№ 0000034301, 0000044301, 0000054301, 0000104301 та від 23.02.2018 № 6817/6/99-99-11-02-0225.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2019 року, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Офісу ВПП ДФС від 17.01.2018 №00000104301. У задоволенні решти позовних відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення у відповідній частині та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що оскаржувані рішення про донарахування єдиного внеску на загальнообов?язкове державне страхування та застосування штрафних санкцій прийнятті контролюючим органом всупереч вимогам статей 36,46 та ч.8 Розділу Х Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а, відтак, є протиправними та підлягають скасуванню. Крім того вважає, що неврахування наведених вище положень законодавства призвело до необґрунтованої відмови ДФС України в задоволенні його скарги, яка оформлена рішенням від 23.02.2018 №6817/6/99-99-11-02-0225, а тому таке рішення також підлягає скасуванню.
У відзиві на касаційну скаргу Офіс ВПП ДФС просить залишити її без задоволення, а судові рішення – без змін, оскільки вважає доводи позивача безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що 12 липня 2016 року Правлінням НБУ прийнято постанову № 124-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський».
На підставі вказаної постанови виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 12.07.2016 за №1213 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Ірклієнка Юрія Петровича строком на 2 роки з 13.07.2016 по 12.07.2018.
Після запровадження процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський», на виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва Матвійчук Г.О. у справі №757/32147/17-к від 22.06.2017 про призначення позапланової документальної виїзної перевірки ПАТ «Банк Михайлівський» та наказу Офісу ВПП ДФС від 17.11.2017 за № 2639, посадовими особами відповідача-1 було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «Банк Михайлівський» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні операцій з виплати доходів на користь фізичних осіб та нарахування й сплати податку з доходів фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 31.05.2017, за результатами якої складено Акт №1/28-10-43-01/38619024 від 02.01.2018.
Перевіркою встановлено порушення позивачем в частині перерахування єдиного соціального внеску, зокрема: п.п.1 п.2 ст.6, п.п.1 п.1 ст. 7, ч.5 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон 2464-VI), у результаті чого контролюючим органом донараховано позивачу зобов`язання зі сплати єдиного соціального внеску на загальну суму 5392,96 грн, в тому числі: за серпень 2015 року на суму 4968,00 грн, за вересень 2015 року на суму 212,48 грн, за жовтень 2015 року на суму 212,48 грн; абз.2 ч.8 ст.9 Закону 2464-VI в частині неповної сплати єдиного внеску одночасно з видачею сум виплат, на які нараховується єдиний внесок (авансових платежів), за травень 2015 року у сумі 1311035,46 грн; п.2 ст.24 Закону 2464-VI в частині прийняття банком платіжних доручень та інших розрахунком документів на видачу (перерахування) коштів для виплати заробітної плати, на які нараховується єдиний внесок, за травень 2015 року на загальну суму 1311035,46 грн.
17 січня 2018 року за результатами виявлених порушень Офісом ВПП ДФС було винесено рішення:
– №0000034301, яким за порушення п.1 ч.2 ст.6 Закону 2464-VI позивачу донараховано 5392,96 грн єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період серпень – жовтень 2015 року та застосовано штрафні санкції в розмірі 1099,84 грн;
– №0000044301, яким на підставі п.6 ч.11 ст.25 Закону 2464-VI за несплату, неповну або несвоєчасну сплату суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування одночасно з видачею сум виплат, на які нараховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, застосовано штрафні санкції у вигляді стягнення суми штрафу в розмірі 10 % таких несплачених або несвоєчасно сплачених сум за травень 2016 року у сумі 131103,55 грн;
– №0000054301, яким до позивача на підставі п.2 ч.12 ст.25 Закону 2464-VI за порушення вимог, передбачених ч.2 ст.24 цього Закону, застосовано штрафні санкції у розмірі 1311035,46 грн.;
– №0000104301, яким до позивача на підставі ч.9 та п.2 ч.11 ст.25 Закону 2464-VI за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у період з 21.07.2016 по 31.05.2017 застосовано штраф у розмірі 764623,47 грн (20% суми недоїмки) та нараховано пеню у розмірі 224103,68 грн (0,1 % суми недоїмки).
Не погоджуючись із такими рішеннями позивач оскаржив їх в адміністративному порядку, однак рішенням ДФС України від 23.02.2018 № 6817/6/99-99-11-02-0225 скаргу позивача залишено без задоволення, а оскаржувані рішення – без змін.
В подальшому позивач оскаржив вказані рішення до суду, звернувшись з даним адміністративним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що у випадку донарахування податкових зобов`язань та/або штрафних санкцій платнику податків – банку, у період проведення ліквідаційної процедури, визначальною є дата, з якою законодавець пов`язує початок заборони застосування відповідних санкцій. Дотримуючись вказаного підходу суди дійшли висновку про протиправність рішення Офісу ВПП ДФС від 17.01.2018 №00000104301 та відсутність підстав для скасування рішень від 17.01.2018 №№ 0000034301, 0000044301 та 0000054301, оскільки останніми було застосовано штрафні санкції за періоди, що передували початку ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський».
Так само суди дійшли висновку про безпідставність позовних вимог ПАТ «Банк Михайлівський» щодо скасування рішення ДФС України про результати розгляду скарги від 23.02.2018 № 6817/6/99-99-11-02-0225, оскільки вказане рішення саме по собі не є юридично значимим для позивача та не має безпосереднього впливу на його суб`єктивні права та обов`язки.
За приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі – КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги.
Таким чином, перегляду в касаційному порядку підлягають лише ті позовні вимоги, у задоволення яких судами попередніх інстанцій було відмовлено, що і стало підставою для звернення скаржника до Верховного Суду з даною касаційною скаргою.
Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон № 2464.
Приписами пункту 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464 передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Частиною одинадцятою статті 9 Закону № 2464 передбачено, у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються: фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Згідно з частиною 12 статті 9 Закону № 2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
У частині десятій статті 25 Закону № 2464 зазначено, що на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
Пунктом 2 частини 11 статті 25 Закону № 2464 визначено, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Зі змісту матеріалів позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг вбачається, що позивач не спростовує порушення порядку сплати єдиного внеску, в тому числі при отриманні коштів на виплату заробітної плати (авансових внесків), у період з серпня 2015 по червень 2016 років. Проте вважає, що застосування до нього штрафних санкцій за такі порушення є протиправним в силу вимог частини третьої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі – Закон № 4452-VI).
Так, дійсно, частиною третьою статті 46 Закону № 4452-VI передбачено, що під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
Вимоги за зобов`язаннями банку із сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.
Разом з тим, аналізуючи зміст наведеної вище правової норми судами попередніх інстанцій слушно зауважено, що під час вирішення питання щодо поширення дії відповідної норми на спірні правовідносини визначальним є саме період під час якого не виникає жодних додаткових зобов`язань та, як наслідок, не може бути застосовано штрафні та фінансові санкції відповідно до норм Закон № 4452-VI (абзац 1 частина 3 статті 46). Таким періодом законодавцем визначено – строк проведення ліквідації банківської установи.
Водночас, рішення Офісу ВПП ДФС від 17.01.2018 №№ 0000034301, 0000044301 та 0000054301 винесені за період, що передував початку ліквідаційної процедури ПАТ «Банк Михайлівський», а відтак, – наведена вище заборона до позивача в даному випадку не застосовується.
Також, обґрунтовуючи свою позицію, скаржник посилається на те, що задоволення вимог кредиторів можливе виключно у ліквідаційній процедурі в порядку та з урахуванням черговості, що встановлені статями 45, 49, 52 Закону № 4452-VI, що унеможливлює сплату донарахованих податковим органом спірними рішеннями зобов`язань та штрафних санкцій.
Однак, наведене твердження колегія суддів вважає безпідставним, оскільки предметом розгляду даної справи є виключно правомірність спірних рішень податкового органу. Питання ж включення сум, визначених такими рішеннями, до акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Банк Михайлівський» та порядок їх погашення знаходиться поза межами судового контролю.
За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що спірні рішення від 17.01.2018 №№ 0000034301, 0000044301 та 0000054301 про застосування до ПАТ «Банк Михайлівський» штрафних санкцій за порушення вимог Закону № 2464 прийняті відповідачем-1 на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак скасуванню не підлягають.
З приводу правомірності прийняття ДФС України рішення від 23.02.2018 № 6817/6/99-99-11-02-0225 про результати розгляду скарги ПАТ «Банк Михайлівський», Верховний Суд зазначає наступне.
Аналіз приписів п.п.56.1, 56.2 та 56.10 ст.56 Податкового кодексу України (далі – ПК України) свідчить про те, що законодавцем, дійсно, закріплено право платника податків на оскарження рішення податкового органу, прийнятого за результатами розгляду його скарги, до суду.
Водночас згідно з частиною першою статті 5 КАС України (в редакції, яка діє на час розгляду справи) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.
Так, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.
Як правильно встановлено судами, в даному випадку оскаржуване рішення ДФС України від 23.02.2018 № 6817/6/99-99-11-02-0225 не є юридично значеним для позивача, оскільки не створює жодних правових наслідків для позивача, на відміну від рішень Офісу ВПП ДФС від 17.01.2018 №№00000104301, 0000034301, 0000044301 та 0000054301.
З врахуванням викладеного суди першої та апеляційної інстанції дійшли правомірного висновку, що рішення ДФС України від 23.02.2018 № 6817/6/99-99-11-02-0225 про результати розгляду скарги ПАТ «Банк Михайлівський» не має безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку, а, відтак, підстави скасування такого рішення та для задоволення позовних вимог в цій частині – відсутні.
Таким чином, доводи, викладені у касаційній скарзі, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій – без змін.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
п о с т а н о в и в :
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2019 року залишити без змін, а касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський», – без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх
Судді: О.В. Білоус
М.Б. Гусак
Прокоментувати