Корисні документи

Постанову взято з Єдиного державного реєстру судових рішень за посиланням.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року

м. Київ

справа № 520/27700/25

адміністративне провадження № К/990/18325/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

за участі:

секретаря судових засідань: Бенчук О.О.,

представника Позивача: Кутового Г.І.,

представників Відповідача: Добрянського Р.М., Красникова В.А., Воронько А.В., Савенка О.Ю.,

розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві

на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року (суддя Панов М.М.)

та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2026 року (судді: Чалий І.С., Семененко М.О., Подобайло З.Г.)

у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – ФОП ОСОБА_1 , Позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі – ГУ ДПС, Відповідач), d якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 9 січня 2025 року № 01442240201, прийняте Головним управлінням ДПС у м. Києві.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач покликався на те, що він не є суб`єктом господарювання, який провадить розрахункові операції безпосередньо в місці реалізації товару та фактично отримує кошти за придбаний споживачем товар в мережі Інтернет через небанківську фінансову установу, яка отримала ліцензію Національного банку України, виключно в безготівковій формі на свій розрахунковий рахунок. При цьому Позивач зазначав, що реалізація ним товарів (послуг) через мережу інтернет не передбачає в собі чітко визначеного місця реалізації товарів (послуг), а за місцем проведення розрахунків за товар ФОП ОСОБА_1 не отримує коштів.

Стверджував, що якщо споживач (клієнт) замовив товар на вебсайті продавця, зокрема, в інтернет-магазині, і не здійснював передоплату, а доставку товару здійснила служба доставки на підставі договору, то реєстратор розрахункових операцій (далі також – РРО) застосовує служба доставки, безпосередньо при передачі товару покупцям та отриманні оплати від нього.

Наголошував, що не здійснював будь-яких операцій, які б підпадали б під поняття «розрахункова операція» визначене статтею 2 закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон Про РРО).

Також покликався на допущення Відповідачем порушення при здійсненні розрахунку штрафних санкцій.

1.2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 відмовлено у задоволенні заяви ГУ ДПС про залишення позову без розгляду.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем повною мірою належним чином обґрунтовано причини пропуску строку на звернення до суду.

Рішенням від 17 грудня 2025 року Харківський окружний адміністративний суд позов задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення № 01442240201 від 9 січня 2025 року, прийняте ГУ ДПС.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наступного:

– Позивач при реалізації товари в мережі Інтернет на умовах післясплати, не отримував безпосередньо кошти від споживача, а отримував їх на свй розрахунковий рахунок виключно в безготівковій формі від юридичної особи, залученої для надання послуг з переказу коштів, яка була належним чином зареєстрованою фінансовою компанією й володіла ліцензіями Національного банку України на переказ коштів у національній валюті без відкриття рахунків та на надання фінансових платіжних послуг;

– реалізація товару через мережу Інтернет не передбачає в собі чітко визначеного місця реалізації товару (послуги), а за місцем проведення розрахунку за товар Позивач не отримував коштів;

– Позивач не здійснював приймання від покупців готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів, не видавав готівкових коштів за повернутий покупцем товар та не здійснював будь-яких операцій, які підпадали б під визначення «розрахункова операція» відповідно до статті 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». При цьому безготівкові платежі, проведені з залученням ТОВ «Пост Фінанс»/ТОВ «НоваПей», не є розрахунковими операціями, оскільки вони не включають готівкових платежів або платіжних карток за місцем реалізації товарів та вони не підпадають під визначення розрахункових операцій за Законом Про РРО;

– якщо споживач (клієнт) замовив товар на вебсайті продавця (зокрема, в інтернет-магазині) і не здійснив передоплату, а доставку товару здійснила служба доставки на підставі договору, то РРО застосовує служба доставки, безпосередньо при передачі товару покупцю та отриманні оплати від нього (в тому числі із застосування сервісів переказу коштів);

– Позивач використовував РРО (ПРРО з 5 жовтня 2023 року), що підтверджує дотримання ним вимог щодо фіскалізації операцій.

– правова підстава для законного незастосування Позивача РРО міститься в пунктах 12, 14 частини 1 статті 9 Закону Про РРО;

– Позивачем вів прозорий та відкритий облік господарської діяльності, показував усі доходи та не приховував будь-якої готівки, яка не обліковується, внаслідок чого до державного бюджету у повному обсязі надходили податки;

– виходячи з положень пунктів 11 та 12 розділу ІІ Закону Про РРО штрафні санкції за 2020 рік – 25 702 616,23 грн, за 2021 рік – 66 657 497,46 грн мають складати не 100 відсотків суми, на яку здійснено продаж товарів, а 10 відсотків суми. Тобто штрафні санкції за 2020 – 2 570 261,62 грн, а за 2021 рік – 6 665 749,75 грн (у разі наявності порушення в діях Позивача).

Другий апеляційний адміністративний суд, переглянувши справу, постановою від 12 березня 2026 року залишив апеляційну скаргу контролюючого органу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Суд апеляційної інстанції підтримав висновки суду першої інстанції та зазначив, що отримавши замовлення в інтернет-магазині без здійснення покупцем передоплати, на стадії передачі товару службі доставки продавець не може безперечно знати, що покупець гарантовано придбає товар та відповідно здійснить переказ коштів. Тобто, на стадії відправки товару продавцем господарська операція фактично не є завершеною і він не може контролювати ані саму подію завершення, ані момент здійснення такої операції.

Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що відповідно до норм чинного законодавства, сама суть проведення розрахункових операцій через РРО та видачі відповідних розрахункових документів (фіскальних чеків) при розрахунках із суб`єктами господарювання у готівковій формі чи за допомогою банківських карток полягає у тому, щоб суб`єкт господарювання вів прозорий та відкритий облік господарської діяльності, показував усі доходи та не приховував будь-яких доходів, які не обліковуються, внаслідок чого до державного бюджету у повному обсязі надходитимуть податки. В межах цих правовідносин Позивач здійснюючи свою діяльність відповідно до вимог чинного законодавства, отримував грошові кошти у безготівковій формі від ТОВ «ПОСТ ФІНАНС»/ТОВ «НоваПей», не приховуючи будь-якого доходу, а під час проведення перевірки фіскальним органом не було виявлено будь-яких порушень щодо невідповідності реального обсягу здійснених господарських операцій наявній документації щодо діяльності Позивача.

Суд апеляційної інстанції відхилив посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16 квітня 2021 року у справі № 520/7835/19, у зв`язку з її нерелевантністю до спірних правовідносин.

Щодо строків звернення до суду апеляційний суд зазначив, що податкове повідомлення-рішення № 01442240201 від 9 січня 2025 року (після отримання рішення ДПС України про результати розгляду скарги отримано 21 березня 2025 року) оскаржене до Київського окружного адміністративного суду з дотриманням місячного строку звернення до суду, з моменту відкриття провадження у справі у березні 2025 і до жовтня 2025 жодних процесуальних дій судом першої інстанції не вчинялося, а після постановлення Київським окружним адміністративним судом ухвали від 9 жовтня 2025 року про залишення позову без розгляду, Позивачем без невиправданих зволікань та протягом розумного строку (31 жовтня 2025 року) подано вже до Харківського окружного адміністративного суду заяву в межах строків визначених частиною першою статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України)заяву про зміну предмету позову.

2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Відповідач наполягає, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального права та процесуального права, а підставою касаційного оскарження визначив пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Покликається на те, що судами попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень неправильно застосовано до спірних правовідносин пункт 56.19 статті 56 Податкового кодексу України (далі – ПК України) за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування зазначеної норми у подібних правовідносинах. При цьому наполягає, що судове провадження, яке закінчилося залишенням позову без розгляду, не перериває і не зупиняє встановленого пунктом 56.19 статті 56 ПК України місячного строку звернення до суду, та цю обставину суд має оцінювати у контексті причини залишення позову без розгляду та наступної процесуальної поведінки учасника справи, які сукупно мають свідчити про існування об`єктивно непереборних або дійсно істотних обставин, перешкод чи труднощів, що зумовили залишення позову без розгляду та унеможливили своєчасне повторне звернення до суду після цього. Водночас на думку Відповідача, Позивачем належних та поважних причин пропуску строку звернення до суду наведено не було.

Наголошує, що судами попередніх інстанцій належним чином питання щодо поновлення Позивачу строку на звернення до суду вирішено не було.

Стверджує, що суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосувавши норми матеріального права прийшли до хибних висновків про наявність у Позивача законодавчо визначеної можливості здійснювати інтернет-торгівлю товарами кінцевому споживачу без застосування РРО.

Зазначає, що безготівковий переказ ТОВ «Пост Фінанс»/ТОВ «НоваПей» на користь ФОП ОСОБА_1 грошових коштів, отриманих від покупців товарів проданих Позивачем, не звільняє ФОП ОСОБА_1 від імперативного обов`язку виконання приписів пункту 1 статті 3 Закону Про РРО.

Вказує, що якби суди попередніх інстанцій правильного застосували до спірних правовідносин статті 2, 3 Закону України Про РРО то дійшли б наступних висновків:

– жодною нормою Закону Про РРО та/або будь-якого іншого нормативно-правового акта України та/або умовами Договору на переказ коштів для суб`єктів господарювання не визначено, що надавач платіжних послуг (зокрема, але не виключно ТОВ «Пост Фінанс»/ТОВ «НоваПей») наділений правом видати документ, що підтверджує перехід права власності на товари від продавця до покупця за укладеним між ними договором купівлі-продажу (в спірному випадку перехід права власності відбувся безпосередньо від продавця до особи, яка придбала у нього товар);

– безготівковий переказ надавачем платіжних послуг на користь продавця товарів грошових коштів, отриманих від покупців товарів, не звільняє продавця товарів від імперативного обов`язку виконання приписів пункту 1 статті 3 Закону Про РРО щодо проведення розрахункових операцій при продажу товарів на повну суму покупки через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій;

– жодна норма Закону Про РРО та/або будь-якого іншого нормативно-правового акта України не звільняла суб`єктів господарювання, які здійснювали реалізацію товарів через мережу Інтернет до кінцевого споживача, від обов`язку, визначеного приписами пунктів 1, 2 статті 3 Закону Про РРО, щодо формування та надсилання разом із товаром розрахункового документ встановленої форми та змісту;

– фіскальний касовий чек, сформований надавачем платіжних послуг, надався покупцям товарів виключно в межах виконання ним обов`язку щодо приймання коштів для подальшого переказу для продавця товарів. Такий фіскальний касовий чек не має жодного відношення до виконання сторонами договору купівлі-продажу своїх зобов`язань один перед одним таким чином, суб`єкти господарювання, які здійснювали реалізацію товарів через мережу Інтернет до кінцевого споживача, зобов`язані застосовувати реєстратор розрахункових операцій, формувати та надсилати покупцю разом із товаром розрахунковий документа встановленої форми та змісту.

2.2. Доводи Позивача (особи, яка подала відзив на касаційну скаргу)

Позивач вважає, що в касаційній скарзі не наведено достатніх, обґрунтованих та законних підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Вказує, що постановляючи ухвалу від 10 грудня 2025 року, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що Позивачем було повною мірою належним чином обґрунтовано причини пропуску строку звернення до суду. Зокрема в клопотанні зазначалося, що Позивач не мав об`єктивної можливості раніше подати позовну заяву у зв`язку з відсутністю доступу до документів, необхідних для обґрунтування позовних вимог, а також з огляду на те, що ФОП ОСОБА_1 не є фахівцем у галузі права та потребував часу для отримання відповідної правничої допомоги.

Зазначає, що апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку, що Позивач без невиправданих зволікань та протягом розумного строку (31 жовтня 2025 року) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із заявою про зміну предмету позову, з дотриманням строків, визначених частиною першою статті 47 КАС України, а отже, підстави для залишення позовної заяви без розгляду були відсутні.

Покликається на те, що він здійснює продаж товарів (автомобільні шини, автомобільні диски) через мережу Інтернет, тобто покупець онлайн через мережу Інтернет замовляє товар та надалі цей товар доставляється у точки видачі, де покупець його отримує й оплачує послуги з перевезення безпосередньо перевізнику та вартість товару фінансовому посереднику, який після отримання від покупця грошових коштів перераховує їх у безготівковій формі на банківський рахунок ФОП ОСОБА_1 на підставі укладеного з ним договору. Отже, на думку Позивача, при реалізації товарів в мережі Інтернет він не отримує безпосередньо кошти від споживача, а отримує такі кошти від фінансової компанії, розрахунки з якою для останнього є безготівковими.

Стверджує, що отримавши замовлення в інтернет-магазині без здійснення покупцем передоплати, на стадії передачі товару службі доставки він не може безперечно знати, що покупець гарантовано забере товар та відповідно здійснить переказ коштів. Відтак, як на те покликається Позивач, на стадії відправки товару продавцем господарська операція фактично не є завершеною і він не може контролювати ані саму подію завершення, ані момент здійснення такої операції.

Вказує, що реалізація товару через мережу Інтернет не передбачає в собі чітко визначеного місця реалізації товару (послуги), а за місцем проведення розрахунку за товар Позивач не отримує коштів. Такі грошові кошти надходять ФОП ОСОБА_1 в безготівковій формі від фінансової установи, що згідно з пунктами 12, 14 частини 1 статті 9 Закону Про РРО, є підставою для звільнення його від застосування РРО та/або ПРРО.

Позивач цитує висновки судів попередніх інстанцій зазначаючи про їх обґрунтованість.

2.3. Доводи Відповідача (викладені в додаткових поясненнях у справі)

В додаткових поясненнях Відповідач покликається на те, що судами попередніх інстанцій не було враховано, що відповідно до умов Договору про надання послуг з організації перевезення відправлень, розміщеного на сайті ТОВ «Нова Пошта», остання є експедитором, а не кур`єрською службою, а відповідно до умов Договору на переказ коштів для суб`єктів господарювання, розміщеного на сайті ТОВ «НоваПей» вона не є учасником операцій з купівлі-продажу товарів (послуг) або іншого правочину, укладеного між Платником та отримувачем товару.

Вказує, що суди попередніх інстанцій, відхиливши посилання податкового органу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16 квітня 2021 року у справі № 520/7835/19, не врахували, що усі платіжні сервіси та їх види, зокрема і той який належить ТОВ «НоваПей», лише спрощують для Позивача можливість отримання оплати за товар та не звільняють його від обов`язків визначених Законом Про РРО.

Зазначає, що перелік можливих способів розрахунків наведений у визначенні поняття «розрахункова операція» та в абзаці першому статті 3 Законом Про РРО містить слово «тощо», яке прямо вказує на невичерпність наведеного переліку безготівкових розрахунків. На думку Відповідача, законодавець, приймаючи Законом Про РРО, розумів, що розвиток платіжної інфраструктури це питання часу, і тому залишив слово «тощо» для того, щоб під поняття розрахункової операції підпадали будь-які надходження продавцю від покупця як оплата за товари (роботи, послуги) в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Відповідно, на переконання Відповідача, спосіб розрахунків який запропоновано Позивачем його покупцями містять ознаки розрахункових операцій.

Покликається на те, що положення статті 3 Закону Про РРО чітко говорить про те, що саме суб`єкти господарювання які здійснюють розрахункові операції, а не при здійсненні розрахункових операцій, зобов`язані застосовувати РРО / ПРРО та надавати покупцям відповідні розрахункові документи.

Наголошує, що фіскальний чек суб`єктом господарювання, який здійснює діяльність з продажу товарів у сфері електронної комерції (дистанційної торгівлі), має бути або направлений покупцеві в електронній формі, або зданий перевізникові чи організації зв`язку разом із товаром.

Наголошує, що ТОВ «НоваПей» здійснює виключно надання фінансової платіжної послуги – приймання коштів для їх подальшого переказу продавцю товару. Така діяльність є окремою фінансовою операцією та перебуває поза межами безпосередніх правовідносин купівлі-продажу товару. При цьому вказує, що ТОВ «НоваПей» чек переказу коштів видається виключно в межах виконання ним обов`язку та вимог Закону Про РРО щодо приймання коштів для подальшого переказу, та не має жодного відношення до виконання сторонами купівлі-продажу своїх зобов`язань один перед одним.

Стверджує, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві, а тому товар вважається врученим покупцю і отримання товару без оплати дає підстави Позивачу на стягнення боргу з покупця.

Зазначає, що у правовідносинах, які склались між Позивачем, ТОВ «Нова Пошта» та ТОВ «НоваПей», фактично відсутня післяплата у її класичному значенні. На думку Відповідача післяплата традиційно передбачає здійснення покупцем оплати безпосередньо продавцю після отримання товару, натомість у спірних правовідносинах кошти передаються через фінансового посередника – ТОВ «НоваПей», яке забезпечує лише платіжну операцію.

Вказує, що відносини, в яких оплата здійснюється вже після доставки товару експедитором підпадають під дію регулювання частини першої статті 694 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), відповідно до якої договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Звертає увагу суду, що з аналізу пункту 3.1 статті 3 Податкового кодексу України (далі – ПК України) вбачається, що Закон Про РРО не є податковим законодавством України, а є іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на ДПС. А отже, на думку Відповідача, відповідальність за не дотримання вимог Закону Про РРО жодним чином не кореспондується зі сплатою податків, а сплата податків і зборів не може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення вимог законодавства Про РРО.

3. ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ У СПРАВІ

ГУ ДПС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2023 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 27 вересня 2017 року по 31 грудня 2023 року.

За результатами перевірки складено акт від 27 грудня 2024 134311/Ж5/26-1524-02-01/3297421538, яким встановлено, зокрема, порушення пункту 1 статті 3 Закону Про РРО, а саме, встановлено реалізацію товарів кінцевому споживачу через небанківську установу ТОВ «Пост Фінанс»/ТОВ «НоваПей» без застосування РРО у загальній сумі 93164632,00 грн.

На підставі акту перевірки ГУ ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення від 9 січня 2025 року, яким відповідно до пункту 1 статті 17 Закону Про РРО до Позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 92394451,94 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення оскаржено в адміністративному порядку до Державної податкової служби України.

Рішенням Державної податкової служби України від 19 березня 2025 року №7790/6/99-00-06-03-02-06 податкове повідомлення-рішення від 9 січня 2025 року №01442240201 залишено без змін, а скаргу – без задоволення.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи й висновків суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд, заслухавши представників Позивача та Відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, й на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.

4.1.1 Щодо строку звернення до суду.

Позивач просить суд визнавти протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення №01442240201 від 9 січня 2025 року.

Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржено в адміністративному порядку та рішенням ДПС України від 19 березня 2025 року № 7790/6/99-00-06-03-02-06, яке отримано Позивачем 21 березня 2025 року, залишено без змін, а скаргу без задоволення.

26 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 500/2486/19, у якій зазначив, що граматичне тлумачення змісту пункту 56.18 статті 56 ПК України дає підстави для висновку, що вказана норма не встановлює процесуальних строків звернення до суду. Абзац перший цієї норми презюмує право платника податків використати судовий порядок оскарження відповідного рішення контролюючого органу та встановлює момент виникнення права на відповідне оскарження – з моменту отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу. Також він передбачає, що при реалізації такого права необхідно враховувати строки давності, установлені статтею 102 ПК України.

Виходячи з наведених вище мотивів, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював такий правовий висновок: «Норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин – оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження – абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті».

Колегія суддів зазначила що, незважаючи на те, що правовий висновок, викладений у вищевказаній постанові безпосередньо стосується застосування пункту 56.19 статті 56 ПК України при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду з позовом про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень після проведення процедури адміністративного оскарження, Верховний Суд у складі судової палати також більш широко виклав і новий підхід у тлумаченні пунктів 56.18 статті 56 і 102.1 статті 102 ПК України як норм, які не визначають процесуального строку звернення до суду в податкових правовідносинах, що мало бути враховано у подальшому правозастосуванні при вирішенні аналогічних питань. Цей висновок фактично мав універсальний характер.

У розвиток зазначеного правового підходу у постанові від 27 січня 2022 року у справі №160/11673/20 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював наступний правовий висновок: «Процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 КАС України – становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Судова палата вважає, що такий висновок не суперечить пункту 56.18 статті 56 ПК України, який закріплює право на звернення до суду з позовом у будь-який момент після отримання такого рішення, але при реалізації цього права має враховуватися строк давності».

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 липня 2025 року у справі № 500/2276/24 також вирішувала питання визначення строку звернення до суду із позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення та за наслідками аналізу норм Податкового кодексу України у взаємозв`язку з нормами КАС виснувала, що в адміністративному судочинстві можна виділити такі строки оскарження рішень/дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень:

1) якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку – строк звернення до суду становить 6 місяців (частина друга статті 122 КАС України);

2) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке не стосується нарахування грошових зобов`язань (наприклад, блокування ПН; присвоєння ризикового статусу тощо), – строк звернення до суду становить 3 місяці (частина четверта статті 122 КАС України);

3) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке передбачає нарахування грошових зобов`язань (наприклад, податкове повідомлення-рішення), – строк звернення до суду становить 1 місяць (пункт 56.19 статті 56 Податкового кодексу України).

Наслідки, передбачені статтею 123 КАС України, що стосуються порушення позивачем строку звернення із адміністративним позовом можуть бути застосовані судом лише у випадку не подання позивачем заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або ж (у разі звернення із такою заявою), якщо підстави, вказані позивачем у заяві, визнані судом неповажними.

Частиною другою статті 123 КАС України передбачено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина третя статті 123 КАС України).

Аналогічний процесуальний підхід використовується і при застосуванні положень пункту 8 частини першої статті 240 КАС України.

За правилами частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Слід ураховувати, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та яка з обставин, незалежних від сторони, унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Суд першої інстанції відмовляючи ухвалою від 10 грудня 2025 року у задоволенні заяви Відповідача про залишення позову без розгляду виходив з того, що Позивачем було повною мірою належним чином обґрунтовано поважність причини пропуску строку звернення до суду.

Суд апеляційної інстанції, констатуючи відсутність підстав для залишення позовної заяви без розгляду виходив з того, що податкове повідомлення-рішення № 01442240201 від 9 січня 2025 року після отримання рішення ДПС України про результати розгляду було оскаржене Позивачем з дотриманням місячного строку звернення до Київського окружного адміністративного суду. Водночас Київським окружним адміністративним судом з моменту відкриття провадження у справі у березні 2025 і до жовтня 2025 жодних процесуальних дій. не вчинялося. При цьому після постановлення Київським окружним адміністративним судом ухвали від 9 жовтня 2025 року про залишення позову без розгляду, Позивачем без невиправданих зволікань та протягом розумного строку (31 жовтня 2025 року) подано вже до Харківського окружного адміністративного з дотриманням строків, визначених частиною першою статті 47 КАС України заяву про зміну предмету позову, а саме про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 01442240201 від 9 січня 2025 року.

Верховний Суд враховує, що встановлення судами першої та апеляційної інстанцій відсутності підстав для залишення позовної заяви без розгляду є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із такими, оскільки така оцінка судами здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів.

У розрізі підстави касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій по пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України Відповідач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень пункту 56.19 статті 56 ПК України, в аспекті переривання чи зупинення місячного строку звернення до суду у випадку залишення раніше поданого позову без розгляду.

При цьому, Відповідачем не зазначено в чому саме полягає незрозумілість пункту 56.19 статті 56 ПК України, а доводи викладені у касаційній скарзі, фактично зводяться до його незгоди з висновками судів попередніх інстанцій в частині оцінки встановлених обставин справи.

4.1.2 Щодо податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пунктів 1 та статті 3 Закону Про РРО (в редакції, чинній до 31 липня 2020 року) суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані:

1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;

2) видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції;

Згідно з пунктом 1 статті 3 Закону Про РРО (в редакції чинній з 1 серпня 2020 року) суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані:

1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;

2) надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).

Законом України «Про платіжні послуги» від 30 червня 2021 року № 1591-IX, який введений в дію з 1 серпня 2022 року, абзац 1 статті 3 Закону Про РРО викладено в наступній редакції : “Стаття 3. Суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані”.

Пунктом 1 статті 17 Закону Про РРО встановлено, що за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання: 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) – за порушення, вчинене вперше; 150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) – за кожне наступне вчинене порушення.

Законом України «Про внесення змін до Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” та інших законів України щодо детінізації розрахунків у сфері торгівлі та послуг» від 20 вересня 2019 року № 128-IX, який набрав чинності з1 серпня 2020 року, розділ ІІ Закону Про РРО доповнено пунктом 11 такого змісту : «Тимчасово, до 1 жовтня 2020 року, санкції, визначені пунктом 1 статті 17 цього Закону, застосовуються в таких розмірах:

10 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) – за порушення, вчинене вперше;

50 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) – за кожне наступне вчинене порушення”.»

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо лібералізації застосування реєстраторів розрахункових операцій платниками єдиного податку та скасування механізму компенсації покупцям (споживачам) за скаргами щодо порушення встановленого порядку проведення розрахункових операцій частини суми застосованих штрафних санкцій» в абзаці першому пункту 11 розділу II “Прикінцеві положення” слова і цифри “до 1 січня 2021 року” замінити словами і цифрами “до 1 січня 2022 року”;

Пунктом 12 Закону Про РРО (в редакції чинній на момент проведення перевірки) встановлено, що суб`єкти господарювання звільняються від відповідальності за порушення вимог цього Закону, вчинені ними у період з 1 січня 2022 року до 1 жовтня 2023 року, крім відповідальності за порушення порядку здійснення розрахункових операцій при продажу підакцизних товарів, здійснення діяльності з купівлі/продажу іноземної валюти, діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор.

За усталеною практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 16 травня 2024 року у справі № 520/4564/23, від 12 серпня 2025 року у справі № 500/5316/21, від 11 вересня 2025 року у справі № 580/7450/24 від 18 грудня 2025 року у справі № 380/10913/24 пункт 1 статті 17 Закону Про РРО установлює відповідальність за невиконання суб`єктом господарювання одного з трьох обов`язків: 1) непроведення розрахункової операції через РРО; 2) проведення розрахункової операції через РРО, однак, на неповну суму покупки; 3) невидача відповідного (тобто такого, що відповідає вимогам щодо форми і змісту) розрахункового документа.

Перші два обов`язки суб`єкта господарювання походять зі змісту пункту 1 статті 3 Закону Про РРО, а третій з – з пункту 2 статті 3 Закону Про РРО.

Таким чином, наявність будь-якої з таких обставин (у сукупності або окремо) і утворює склад правопорушення, за яке настає відповідальність за пунктом 1 статті 17 Закону Про РРО.

Верховний Суд у постанові від 2 лютого 2023 року у справі №500/6845/21 вказав, що предметом доказування у справах, пов`язаних із притягненням суб`єкта господарювання до відповідальності на підставі пункту 1 статті 17 Закону Про РРО, є встановлення на підставі належних і допустимих доказів фактів, з якими контролюючий орган пов`язує допущення порушення суб`єктом господарювання вимог пункту 1 та/або 2 статті 3 Закону Про РРО.

У випадку притягнення суб`єкта господарювання до фінансової відповідальності за невиконання обов`язку, встановленого пунктом 1 статті 3 Закону Про РРО, перевірці підлягають обставини безпосереднього здійснення розрахункової операції, однак, її непроведення через РРО, та/або здійснення розрахункової операції на більшу суму, ніж проведено через РРО.

У випадку притягнення суб`єкта господарювання до фінансової відповідальності за невиконання обов`язку, встановленого пунктом 2 статті 3 Закону Про РРО перевірці підлягають як обставини видачі/невидачі розрахункового документа, так і обставини відповідності такого вимогам щодо форми і змісту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій й безпосередньо зазначено в акті перевірки та податковому повідомленні-рішенні у цій справі Позивача притягнуто до фінансової відповідальності за невиконання обов`язку, передбаченого пунктом 1 статті 3 Закону Про РРО, яке полягає в реалізації товарів кінцевому споживачу через небанківську установу ТОВ «Пост Фінанс»/ТОВ«НоваПей» без застосування РРО.

Отже, перевірці в рамках цієї справи підлягають обставини наявності/відсутності факту здійснення Позивачем саме розрахункової операції, однак її непроведення через РРО.

Водночас Суд звертає увагу на те, що як обставини видачі/невидачі розрахункового документа, так і обставини відповідності такого вимогам щодо форми і змісту за результатами здійснених Позивачем операцій з реалізації Товарів оплата за які була отримана через небанківську установу ТОВ «Пост Фінанс»/ТОВ«НоваПей» виходять за межу предмета розгляду цієї справи, оскільки не лягло в основу нарахування штрафних санкцій на підставі спірного податкового повідомлення-рішення.

Встановлюючи факт порушення Позивачем пункту 1 статті 3 Закону Про РРО, Відповідач виходив з того, що обов`язок застосування реєстратора розрахункових операцій, формування та надсилання разом із товаром розрахункового документа встановленої форми та змісту виникає саме в Позивача, як продавця, оскільки суб`єктами (учасниками) безпосередньо операції купівлі-продажу товару є лише Підприємець (продавець), який здійснює продаж товарів, і споживач (покупець), як отримувач такого товару, відповідно саме продавець, а не надавач платіжних послуг, зобов`язаний видати відповідний документ, що підтверджує право власності на товари покупцю.

До відповідного висновку Відповідач дійшов установивши за результатами перевірки наступне.

Позивач здійснював інтернет-торгівлю товарами (автомобільні шини, автомобільні диски), оплата якого здійснювалась з використанням системи Nova Pay.

Відповідно до банківських виписок в період з 9 квітня 2020 року по 31 грудня 2023 року на розрахунковий рахунок Позивача від небанківської установи ТОВ “Пост Фінанс”/ТОВ «НоваПей» надходили кошти з призначенням платежу «Переказ коштів по платежам. прийнятим від населення за товари згідно заяви № 173/03 про приєднання до умов договору на п.к. від 31.03.2020. без ПДВ».

Відповідно до умов Договору на переказ коштів для суб`єктів господарювання, розміщеного на сайті ТОВ «НоваПей», остання є платіжною установою та не є учасником операцій з купівлі-продажу товарів/робіт/послуг або іншого правочину, укладеного між платником та отримувачем.

Послуги з організації перевезення відправлень здійснювались ТОВ «Нова Пошта», яка є експедитором відповідно до умов Договору про надання послуг з організації перевезення відправлень, розміщеного на її сайті.

Як встановлено судами попередніх інстанцій Відповідач в акті перевірки зауважив, що при відправці товарів будь-яким експедитором (логістичною компанією) в Україні, який не має статусу ні кур`єра, ні перевізника, не є учасником відносин купівлі-продажу, не передає право власності на товар та не бере участі в розрахунку за нього відповідно до договору про надання послуг, тобто фіскальний чек має бути сформований не пізніше моменту вручення товару покупцеві.

Як зазначено Відповідачем в акті перевірки, між Позивачем як продавцем товарів та покупцями цих товарів, ТОВ «Нова Пошта» та ТОВ «НоваПей» відбуваються різні господарські операції: між Позивачем та покупцем здійснюються операції купівлі-продажу; між Позивачем та ТОВ «Нова Пошта» здійснюються послуги з організації перевезення відправлень; між Позивачем та ТОВ «НоваПей» здійснюються послуги з переказу коштів.

Також, як встановлено судами попередніх інстанцій, контролюючим органом зазначено, що небанківським надавачам платіжних послуг, як і банкам в Україні заборонено ведення діяльності у сфері матеріального виробництва та торгівлі.

Відповідно до статті 2 Закону Про РРО реєстратор розрахункових операцій – пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з торгівлі валютними цінностями в готівковій формі та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг), операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів та з приймання готівки для виконання платіжних операцій. До реєстраторів розрахункових операцій належать: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, вбудований електронний контрольно-касовий реєстратор, комп`ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо;

розрахункова операція – приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки – оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця. Для цілей цього Закону розрахунки при організації та проведенні азартних ігор є розрахунковими операціями;

місце проведення розрахунків – місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується сторонами для ведення господарської діяльності Позивачем укладені договори про надання послуг з організації перевезення відправлень та договори про надання платіжних послуг з переказу коштів із різними суб`єктами господарювання, які надають такі послуги.

Так, ФОП ОСОБА_1 (Отримувач послуг) 31 березня 2020 року шляхом підписання заяви №173/3 приєднався до умов Договору на переказ коштів із фінансовою установою – Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОСТ ФІНАНС» (нова назва – Товариство з обмеженою відповідальністю «НоваПей») (далі – Договір на переказ коштів).

При цьому, ТОВ «ПОСТ ФІНАНС»/ТОВ «НоваПей» (код ЄДРПОУ 38324133) внесено до реєстру фінансових установ та здійснювало свою діяльність на підставі Ліцензії Національного банку України на переказ коштів у національній валюті без відкриття рахунків № 11/1 від 17 жовтня 2014 року та на підставі Ліцензії Національного банку України на надання фінансових платіжних послуг № 21/770-рк від 28 квітня 2023 року (рішення про включення до Реєстру платіжної інфраструктури, що ведеться Національним банком України, від 28 квітня 2023 року за № 21/770-рк).

Судами попередніх інстанцій констатовано, що відповідно пункту 1.1 Договору на переказ коштів фінансова установа бере на себе обов`язки щодо надання Отримувачу послуг з переказу коштів, в тому числі приймання Платежів на користь Отримувача, а Отримувач зобов`язується сплатити винагороду за надані Фінансовою установою послуги відповідно до умов Договору.

На підставі зазначеного Договору фінансова компанія перераховувала у безготівковій формі грошові кошти Позивачу, оскільки ФОП ОСОБА_1 здійснював інтернет-торгівлю товарами (автомобільні шини, автомобільні диски), оплата товару здійснювалась з використанням системи Nova Pay.

З наведеного судами попередніх інстанцій встановлено, що покупець онлайн через мережу Інтернет замовляє у Позивача товар та надалі цей товар доставляється за допомогою різних перевізників у точки видачі (у тому числі відділення «Нової пошти»), де покупець його отримує та оплачує послуги з перевезення (безпосередньо перевізнику) та вартість товару фінансовому посереднику, який після отримання від покупця грошових коштів перераховує їх у безготівковій формі на банківський рахунок ФОП ОСОБА_1 на підставі укладеного з ним договору.

Також, як обґрунтовано зазначено судами попередніх інстанцій реалізація товару через мережу Інтернет не передбачає в собі чітко визначеного місця реалізації товару (послуги), а за місцем проведення розрахунку за товар Позивач не отримує коштів. Такі грошові кошти надходять Позивачу в безготівковій формі від фінансових установ.

В свою чергу, розрахунки у готівковій формі щодо грошових коштів, відносно яких встановлено порушення, безпосередньо з Позивачем не здійснюювались, всі розрахунки проводились із залученням фінансових компаній та виключно в безготівковій формі з отриманням грошових коштів на розрахунковий ранок.

Відповідно до пунктів 124, 1.27 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», який втратив чинність з 1 серпня 2022 року, переказ коштів (далі – переказ) – рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою; платіжна картка – електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Пунктом 21.1 статті 21 вказаного Закону встановлено, що ініціювання переказу проводиться шляхом: 1) подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа; 2) подання платником до будь-якого банку документа на переказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі; 3) подання ініціатором до відповідної установи – учасника платіжної системи документа на переказ, що використовується у відповідній платіжній системі для ініціювання переказу; 4) використання держателем електронного платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у готівковій формі; 5) подання обтяжувачем чи отримувачем платіжної вимоги при договірному списанні; 6) надання клієнтом банку, що його обслуговує, належним чином оформленого доручення на договірне списання; 7) внесення готівкових коштів для подальшого переказу за допомогою платіжних пристроїв.

1 серпня 2022 року набрав чинності Закон України «Про платіжні послуги».

Відповідно до пояснювальної записки до вказаного Закону його було прийнято з огляду на те, що ринок платіжних послуг як в Україні, так й у всьому світі зазнає значних технічних інновацій, що супроводжуються появою нових видів послуг на ринку. Значна частина таких інноваційних платіжних послуг повністю або в значній мірі знаходяться поза межами регулювання Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”. Визначені Законом України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” підходи до регулювання переказу коштів є застарілими, вони не відповідають світовим тенденціям та кращим міжнародним практикам щодо надання платіжних послуг, а отже, потребують комплексного перегляду та оновлення. Без удосконалення правового регулювання у цій сфері вирішення проблем, що назріли на платіжному ринку України, вбачається неможливим.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України «Про платіжні послуги». безготівкові розрахунки – перерахування коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів, а також перерахування надавачами платіжних послуг коштів, внесених платниками готівкою, на рахунки отримувачів.

Пунктами 53, 56, 57 частини першої зазначеної статті встановлено, що переказ коштів без відкриття рахунку – платіжна послуга, що надається платнику з метою переказу коштів у готівковій чи безготівковій формі отримувачу або надавачу платіжних послуг, який діє від імені отримувача, під час якої надавач цієї послуги не використовує відкритий у нього рахунок платника та/або отримувача; платіжна операція – будь-яке внесення, переказ або зняття коштів незалежно від правовідносин між платником і отримувачем, які є підставою для цього; платіжна послуга – передбачена цим Законом діяльність надавача платіжних послуг з виконання та/або супроводження платіжних операцій.

Частиною другою статті 41 Закону України «Про платіжні послуги» встановлено, що ініціювання платіжної операції здійснюється шляхом: 1) надання ініціатором платіжної інструкції надавачу платіжних послуг, в якому відкрито його рахунок; 2) надання надавачем платіжних послуг з ініціювання платіжної операції платіжної інструкції платника надавачу платіжних послуг з обслуговування рахунку платника на підставі наданої платником цьому надавачу платіжних послуг з ініціювання платіжної операції згоди на ініціювання такої платіжної операції; 3) надання платником платіжної інструкції та готівкових коштів для виконання платіжної операції, у тому числі за допомогою платіжного пристрою; 4) використання користувачем платіжного інструменту для виконання платіжної операції; 5) надання платником, що є власником електронних грошей, платіжної інструкції, у тому числі шляхом використання платіжного інструменту, емітенту електронних грошей щодо виконання платіжної операції з використанням електронних грошей; 6) надання користувачем платіжної інструкції відповідному учаснику платіжної системи, у тому числі шляхом використання певного платіжного інструменту, в порядку, визначеному правилами цієї платіжної системи.

Підпунктом 5 пункту 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148 (далі – Положення № 148) встановлено, що готівкові розрахунки/розрахунки готівкою – платежі готівкою суб`єктів господарювання і фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов`язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.

Пунктом 10 Положення № 148 (в редакції, чинній до 30 червня 2020 року) розрахунки суб`єктів господарювання та фізичних осіб у разі їх здійснення готівкою без відкриття поточного рахунку шляхом унесення готівки до банків або небанківських фінансових установ, які в установленому законодавством порядку отримали ліцензію на переказ коштів у національній валюті без відкриття рахунку, для подальшого її переказу на рахунки інших суб`єктів господарювання або фізичних осіб для платників коштів є готівковими, а для отримувачів коштів безготівковими.

Відповідно до зазначеного пункту (в редакції, чинній з 1 липня 2020 року по 19 вересня 2022 року) розрахунки суб`єктів господарювання та фізичних осіб у разі їх здійснення готівкою без відкриття поточного рахунку шляхом унесення готівки до банків або небанківських установ для подальшого її переказу на рахунки інших суб`єктів господарювання або фізичних осіб для платників коштів є готівковими, а для отримувачів коштів безготівковими.

Постановою Правління Національного банку України від 19 вересня 2022 року № 205 «Про затвердження Змін до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» у пункті 10 слова “банків або небанківських установ” замінити словами ” надавачів платіжних послуг”.

Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за N 377/8976, яка була чинна до 30 листопада 2022 року, визначено, що безготівкові розрахунки – перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

З урахуванням наведеного у сукупності якщо споживач (клієнт) замовив товар через мережу Інтернет, зокрема, на вебсайті продавця (зокрема, в інтернет-магазині) на умовах післясплати (під час отримання товару) з використанням послуг небанківських установ, які здійснюють зарахування коштів на розрахунковий рахунок продавця, і не здійснював передоплату за нього, а доставку товару здійснила служба доставки на підставі договору про передачу такій службі товару для доставки покупцю, то дії продавця щодо отримання від небанківських установ коштів не відповідають ознакам поняття «розрахункова операція», визначеного в статті 2 Закону Про РРО.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Позивач при реалізації товарів через мережу Інтернет (торговельні інтернет-майданчики тощо) на умовах післяплати з використанням послуг служби доставки та небанківської установи, не отримував безпосередньо від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів, а отримував кошти, перераховані як оплата за товар від небанківської установи, розрахунки з якою для Позивача були безготівковими.

Враховуючи наведене Суд не може не погодитись з позицією судів попередніх інстанцій, що Позивач не здійснював операцій, які чітко визначено в статті 2 Закону Про РРО, як розрахункові.

Відповідач, як в судах першої та апеляційної інстанцій, так і під час розгляду справи судом касаційної інстанції не зміг надати чіткі пяснення щодо того під яку з ознак поняття «розрахункова операція» визначеного в статті 2 Закону Про РРО підпадають операції Позивача щодо яких було встановлено порушення вимог пункт 1 статті 3 Закону Про РРО.

В частині покликань Відповідача на те, що Позивачем здійснюються операції, які підпадають під поняття «тощо», яке міститься у дефініції поняття «розрахункова операція,» Суд звертає увагу на те, що в такому випадку має місце недосконалість законодавства, яка допускає можливість неоднозначного тлумачення вказаного поняття.

Суд враховує те, що надаючи дефініцію поняттю «розрахункова операція» неможливо чітко визначити вичерпний перелік дій, які ним могли б охоплюватись. Водночас, оскільки, реалізація товарів дистанційним способом, зокрема за допомогою мережі Інтернет зі здійсненням їх поставки ТОВ «Нова Пошта» на умовах післясплати за рахунок використання послуг фінансових установ останні роки набуває все більшого поширення та на даний момент є досить розповсюдженим способом ведення підприємницької діяльності у випадку, якщо законодавець вважає, що отримання коштів продавцем товару від покупців за результатами відповідних операцій є «розрахунковою операцією» мав чітко це передбачити, а не виходити з можливості віднесення відповідних операцій до поняття «тощо».

Водночас Суд звертає увагу на те, що Комітет з питань фінансів, податкової та митної політики Верховної Ради України в листі «Щодо застосування РРО/ПРРО з 1 січня 2022 року» від 30 грудня 2021 року №04-32/10-2021/409504, який був складений у зв`язку з надходженям численних звернень від фізичних осіб – підприємців, які є платниками єдиного податку, щодо проблемних питань застосування РРО/ПРРО з 1 січня 2022 року та відсутності однозначної позиції державних органів з цих питань та адресований Міністерству фінансів України, Національному банку України, Державній податковій службі України та фізичним особам – підприємцям, які є платниками єдиного податку надаючи відповідь на питання «Як проводити розрахункову операцію у разі продажу товарів з доставкою товарів через служби доставки?» зазначив наступ: «У разі оформлення продажу товарів з післяплатою (накладний платіж) необхідність застосування РРО/ПРРО залежить від умов договору між продавцем та перевізником. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним в момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві (частина 2 статті 664 Цивільного кодексу України). Продавець у такому випадку вкладає в поштове відправлення документи на товар (товарний чек, накладна тощо).

У цьому випадку розрахунки здійснюються в місці отримання товару між покупцем і перевізником, який повинен видати фіскальний чек на приймання готівки чи платіжної картки. В подальшому розрахунки за товар здійснюються між перевізником та продавцем згідно договору між продавцем та перевізником. Якщо перевізник перераховує кошти продавцю на поточний рахунок, РРО/ПРРО не застосовується, в іншому випадку продавець зобов`язаний видати фіскальний чек на товар покупцю шляхом надіслання на електронну пошту, мобільний телефон тощо.».

Відтак, ще в кінці 2021 року законодавчий орган був обізнаний про те, що питання проведення розрахункової операцій у разі оформлення продажу товарів через службу доставки з післяплатою є проблемним питанням для багатьох суб`єктів господарювання, яке не має чіткого законодавчого врегулювання, водночас навіть на час розгляду справи в суді касаційної інстанції дане питання належним чином на законодавчому рівні не врегульовано.

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Частинами першою та другою статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пунктів 70 та 71 Рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» «суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» «Онер`їлдіз проти Туреччини» «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» та «Москаль проти Польщі»). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії», «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» та «Беєлер проти Італії»).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі»). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»). Тобто, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії»). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися саме на державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», у справі «Ґаші проти Хорватії», та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia).

Превентивним засобом недотримання законодавцем верховенства права є впровадження та існування в Україні принципу презумпції правомірності рішень платника податку (“in dubio pro tributario”).

Саме порушення наведеного принципу слугувало неодноразовою підставою для ухвалення Європейським судом з прав людини рішень, якими констатувалась обставина наявності в українського податкового законодавства неузгодженостей та помилкового тлумачення такого законодавства на користь держави (зокрема див. справи “Сєрков проти України” “Щокін проти України”, “Довбишев проти України”).

Окрім того, за змістом рішень ЄСПЛ у справах “Вєренцов проти України”, “Кантоні проти Франції” відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить в тому числі й на судових органах, які застосовують та тлумачать закони. Роль судового рішення, покладена на суди, полягає саме в тому, щоб розвіяти такі сумніви щодо тлумачення, які залишаються, беручи до уваги зміни в повсякденній практиці.

Відтак, враховуючи відсутність чіткого законодавчого віднесення операцій з зарахування коштів на розрахунковий рахунок суб`єкта господарювання за товар, поставку якого було здійснено за відсутності будь-якої попередньої оплати та на умовах післясплати з використанням послуг небанківських установ до розрахункових у Суду відсутні підстави вважати, що у Позивача виникав обов`язок щодо використання РРО при здійснення поставки товару на умовах його післясплати з отриманням оплати за нього через небанківськи установи ТОВ «Пост Фінанс»/ТОВ«НоваПей» на його розрахунковий рахунок.

Також Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що отримавши замовлення в інтернет-магазині без здійснення покупцем передоплати, на стадії передачі товару службі доставки продавець не може безазперечно знати, що покупець гарантовано придбає товар та відповідно здійснить переказ коштів. Тобто, на стадії відправки товару продавцем господарська операція фактично не є завершеною і він не може контролювати ані саму подію завершення, ані момент здійснення такої операції.

Підпунктом 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що продаж (реалізація) товарів – будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари;

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 626 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Частиною першою статті 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 663 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, – відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з частинами першою та другою статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Відповідно до статті 689 ЦК України покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Частиною четвертою статті 690 ЦК України передбачено, що якщо покупець без достатніх підстав зволікає з прийняттям товару або відмовився його прийняти, продавець має право вимагати від нього прийняти та оплатити товар або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 692 ЦК України якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець зобов`язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Пунктами 1, 2, 5, 7, 14 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

електронна комерція – відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-комунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру.

електронна торгівля – господарська діяльність у сфері електронної купівлі-продажу, реалізації товарів дистанційним способом покупцю шляхом вчинення електронних правочинів із використанням інформаційно-комунікаційних систем;

електронний договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі;

електронний правочин – дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.

реалізація товару дистанційним способом – укладення електронного договору на підставі ознайомлення покупця з описом товару, наданим продавцем у порядку, визначеному цим Законом, шляхом забезпечення доступу до каталогів, проспектів, буклетів, фотографій тощо з використанням інформаційно-комунікаційних систем, телевізійним, поштовим, радіозв`язком або в інший спосіб, що виключає можливість безпосереднього ознайомлення покупця з товаром або із зразками товару під час укладення такого договору.

Отже, сутність поняття «договір», як визначеного в ЦК України, так і в Законі України «Про електронну комерцію» при наведенні визначення терміну «електроний договір» полягає в домовленості двох або більше сторін, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. При цьому у випадку, якщо договір є двостороннім, до яких віднесено і договір купівлі-продажу як права, так і обов`язки мають виникати в кожної зі сторін.

При цьому, щоб договір купівлі-продажу відбувся, в розумінні моменту видачі розрахункового документу, необхідна сукупність вимог, а саме передача товару (або зобов`язання його передати) та приймання товару (зобов`язання прийняти) і сплата за нього грошових коштів (що є підставою для видачі розрахункового документу).

Водночас у випадку якщо на момент передачі Позивачем до служби доставки, а саме, ТОВ «Нова Пошта» товару, оплата якого буде здійснюватись виключно в момент його отримання в службі доставки (післясплата) без проведення навіть часткової передоплати, договір купівлі-продажу не може вважатися таким, що відбувся, оскільки хоча Позивач і направив покупцю товар, тобто реалізував частину обов`язків, які виникають нього у випадку укладення відповідного договору, водночас він не набув права вимагати від покупця виконання його частини обов`язків, а саме: прийняти та оплатити товар.

Так, у випадку здійснення реалізації товарів з післясплатою, через Інтернет, тобто дистанційним способом, положення чинного законодавства не покладають на особу, яка розмістила замовлення на сайті обов`язок, його отримати, як і не наділяє продавця правом вимагати від відповідної особи забрати товар та його оплатити.

Відтак, хоча положеннями, як ЦК України, так і Закону України «Про електронну комерцію» врегульовано порядок укладення договорів купівлі-продажу, у тому числі у випадку здійснення електронної комерції та реалізації товарів дистанційним способом, водночас при цьому відповідне регулювання не враховує всіх реалій сучасних умов здійснення електронної комерції та має прогалини. Так за обставин цієї справи відповідна прогалина полягає в тому, що спочатку Позивач здійснює направлення на адресу особи, яка розмістила замовлення, відповідного товару з його післясплатою, і тільки після того як відповідна особа його отримає та здійснить за нього оплату вона набуває статусу покупця та правовідносини між Позивачем та особою яка розмістила замовлення набувають ознак договору купівлі-продажу.

Так, ж Суд звертає увагу на те, що Міністерство фінансів України в листі 2 січня 2026 року №11220-02-2/93, який було складено відповідно до листа Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики від 22 грудня 2025 року №04-32/10-2025/296356 щодо визначення дати отримання доходу платниками єдиного податку у разі продажу товарів із використанням накладеного платежу через ТОВ “Нова Пей” зазначило наступне: “Ураховуючи викладене, у разі продажу товарів платниками єдиного податку з використанням послуг ТОВ “Нова Пей”, оплата за який здійснюється при отриманні покупцем такого товару шляхом переказу коштів небанківським надавачем платіжних послуг, зокрема з використанням платіжних систем / сервісів такого надавача платіжних послуг, датою отримання доходу платника єдиного податку є дата зарахування коштів на рахунок такого платника.”

Доводи Відповідача про те, що відносини в яких оплата здійснюється вже після доставки товару експедитором підпадають під дію регулювання частини 1 статті 694 ЦК України, відповідно до якої договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу Суд вважає не прийнятними.

Частиною п`ятою статті 694 ЦК України встановлено, що якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Водночас у випадку здійснення поставки товару з післяплатою, за умови відсутності навіть часткової передоплати, у продавця не виникає права вимоги від покупця, у разі якщо він не забрав товар сплати останнім, як процентів, так і здійснення будь-якого іншого відшкодування.

Твердження Відповідача про те, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві, а тому товар вважається врученим покупцю, а отримання товару без оплати дає підстави Позивачу на стягнення боргу з покупця Суд вважає безпідставними. Так, визначальним для стягнення боргу з покупця є фактичне отримання ним товару, водночас у випадку, якщо покупець не отримав відповідний товар, то підстави для стягнення з нього вартості відповідного товару відсутні.

В постановах від 27 листопада 2023 року у справі № 420/11790/22, від 11 вересня 2025 року у справі № 580/7450/24, від 12 серпня 2025 року у справі № 500/5316/21 Верховний Суд зазначив, що якщо звернути увагу на об`єктивну сторону складу правопорушення, а саме дії, які складають суть протиправної поведінки платника податків, то в контексті пункту 1 статті 17 Закону відповідальність настає за дії, які за своєю суттю та способом спрямовані на приховування належного обліку здійсненої розрахункової операції на повну суму з використанням реєстраторів розрахункових операцій тощо.

Як обґрунтовано зазначено судами попередніх інстанцій, відповідно до норм чинного законодавства сама суть проведення розрахункових операцій через РРО та видачі відповідних розрахункових документів (фіскальних чеків) при розрахунках із суб`єктами господарювання у готівковій формі чи за допомогою банківських карток полягає у тому, щоб суб`єкт господарювання вів прозорий та відкритий облік господарської діяльності, показував усі доходи та не приховував будь-яких доходів, які не обліковуються, внаслідок чого до державного бюджету у повному обсязі надходитимуть податки.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в межах цих правовідносин Позивач здійснюючи свою діяльність відповідно до вимог чинного законодавства, отримував грошові кошти у безготівковій формі від ТОВ «ПОСТ ФІНАНС»/ТОВ «НоваПей», не приховуючи будь-якого доходу, а під час проведення перевірки фіскальним органом не було виявлено будь-яких порушень щодо невідповідності реального обсягу здійснених господарських операцій наявній документації щодо діяльності Позивача.

Колегія суддів також відхиляє посилання Відповідача правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16 квітня 2021 року у справі № 520/7835/19, у зв`язку з її нерелевантністю до спірних правовідносин, оскільки алгоритм продажу товару та його оплати, щодо яких висловив свою позиції Верховний Суд в зазначеній справі, є зовсім іншим ніж той, з яким працює Позивач.

Так, у спірних правовідносинах Позивач не використовував послуги еквайрингу у дистанційному режимі систем LiqPay і WayForPay платіжних сервісів ПриватБанку і ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ», та розрахунки покупців із ним не здійснюються в мережі Інтернет за допомогою персональних комп`ютерів та/або інших мобільних пристроїв та з використанням банківських платіжних карток.

В цій справі оплата товару здійснювалась через NovaPay при відправці продавцем товару на умовах післясплати через ТОВ «НОВА ПОШТА».

Відтак у справі № 520/7835/19 поставка товару здійснювалась за умовами його передоплати, у той час, як визначальною обставиною цієї справи є саме здійснення поставки товару на умовах її повної післясплати.

Враховуючи неведене, в обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин у справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій. За таких обставин, з урахуванням наведеного у сукупності Суд не знайшов передбачених КАС України підстав для задоволення касаційної скарги Відповідача та скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Водночас Суд звертає увагу на те, що висновки у цій справі, як сформовані судами попередніх інстанцій, так і судом касаційної інстанції ґрунтуються на оцінці сукупності специфічних особливостей ситуації цієї справи, які полягають у здійснення реалізації товарів дистанційним способом через мережу Інтернет з використанням послуг доставки ТОВ «Нова Пошта» на умовах післясплати повної їх вартості при їх отриманні з використанням системи Nova Pay та находженні сплачених покупцем коштів безпосередньо на розрахунковий рахунок Позивача.

4.4 Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У суду касаційної інстанції немає підстав вважати, що ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам частин першої – четвертої статті 242 КАС щодо законності і обґрунтованості судового рішення, принципу верховенства права та завданню адміністративного судочинства.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо рішення, переглянуті в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, суд дійшов висновку про необхідність залишення рішень судів попередніх інстанцій без змін, а касаційної скарги без задоволення.

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Н.Є. Блажівська

Судді: О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх

Постанову в повному обсязі складено 4 червня 2026 року.