Корисні документи

Постанову взято з Єдиного державного реєстру судових рішень за посиланням.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року

м. Київ

справа №160/19604/25

адміністративне провадження № К/990/19327/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

за участі:

секретаря судового засідання Бенчук О.О.

представника Позивача – Покотило М.Б.,

представника Відповідача – Сухотської К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями “Вортекс”

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року (суддя Рищенко А. Ю. )

та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2026 року (судді Олефіренко Н.А. (доповідач): Дурасова Ю.В., Божко Л.А.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями “Вортекс”

до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «ВОРТЕКС» (далі – Позивач, ТОВ з ІІ «ВОРТЕКС») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі – Відповідач, ГУ ДПС), у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31 березня 2025 року № 0169782302 та від 12 червня 2025 року № 0330482302.

На обґрунтування позовних вимог Позивач зазначав, що протягом 2017- 2019 років здійснював виплату процентів на користь компанії-нерезидента «VEDCOST TRADING LIMITED» (Республіка Кіпр) за договором позики від 24 травня 2013 року № 1. При цьому, на думку Позивача, під час таких виплат правомірно застосовувалась ставка податку у розмірі 2 відсотки відповідно до Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування, оскільки зазначена компанія є бенефіціарним власником доходу та має достатню економічну присутність у державі своєї реєстрації.

Також Позивач стверджував, що статус податкового резидента Республіки Кіпр підтверджується наявними у нього сертифікатами податкового резидентства з апостилем, які є належними та достатніми доказами для застосування положень міжнародного договору. Водночас інформація компетентних органів Республіки Кіпр щодо невидачі таких сертифікатів, на переконання Позивача, не спростовує надані ним докази.

Крім того, Позивач заперечував висновки контролюючого органу про транзитний характер діяльності компанії «VEDCOST TRADING LIMITED» та відсутність у неї самостійності у розпорядженні отриманими коштами. На думку Позивача, зазначена компанія діє від власного імені, самостійно приймає рішення щодо використання доходу та несе пов`язані з цим фінансові ризики, а тому відповідає критеріям бенефіціарного власника доходу.

Крім того, Позивач покликався на порушення контролюючим органом строків давності при накладенні штрафних санкцій та проведенні перевірки.

1.2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 10 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що компанія «VEDCOST TRADING LIMITED» не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу, оскільки не має достатньої економічної присутності, необхідного власного капіталу та персоналу для самостійного здійснення господарської діяльності й управління кредитними ризиками. Суд також указав, що нерезидент фактично виконував функцію транзитної компанії для подальшого перерахування доходів третім особам, а контроль над його банківськими рахунками здійснювали посадові особи та кінцевий бенефіціарний власник Позивача на підставі виданих довіреностей. Крім того, суд дійшов висновку про відсутність належного підтвердження податкової резидентності нерезидента, оскільки, відповідно до інформації Міністерства фінансів Республіки Кіпр, отриманої в порядку міжнародного обміну податковою інформацією, сертифікати податкового резидента компанії за 2017- 2019 роки не видавалися.

Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 24 березня 2026 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Погоджуючись із висновками суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що для застосування переваг міжнародного договору нерезидент повинен бути не лише формальним отримувачем доходу, а й особою, яка самостійно визначає його подальшу економічну долю та не зобов`язана передавати його іншим особам. На переконання суду, компанія «VEDCOST TRADING LIMITED» фактично виступала посередником між компанією «VIVVA European Holding OU» та Позивачем, що підтверджується встановленими обставинами фінансування та подальшою конвертацією заборгованості у власний капітал Товариства. Суд також дійшов висновку, що спірні правовідносини були спрямовані на створення штучного пільгового податкового режиму без належного економічного змісту операцій, що відповідно до принципу превалювання сутності над формою виключає можливість застосування податкових преференцій.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції погодився з висновком контролюючого органу про те, що Позивач усупереч вимогам статті 103 та пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України (далі також – ПК України) безпідставно застосував знижені ставки оподаткування доходів нерезидента замість ставки у розмірі 15 відсотків, у зв`язку з чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними.

2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Підставою касаційного оскарження судових рішень Позивач визначив пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також – КАС України), зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду.

Щодо застосування пункту 102.1 статті 102 ПК України у взаємозв`язку з пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, пунктом 102.9 статті 102 та підпунктом 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України Позивач посилається на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 24 листопада 2021 року та від 19 грудня 2024 року у справі № 440/4414/18, від 6.листопада 2025 року у справі № 160/33004/24, відповідно до яких

семантичний аналіз пункту 102.1 статті 102 ПК України, з урахуванням застосування єднального сполучника «та» свідчить про те, що після закінчення встановленого такою нормою строку контролюючому органу заборонено як нараховувати платникам податків грошові зобов`язання, так і проводити перевірку правильності відображення в податковому обліку таких зобов`язань загалом;

– після закінчення встановленого такою нормою строку контролюючому органу заборонено як донараховати платникам податків грошові зобов`язання, так і проводити перевірку правильності відображення в податковому обліку таких зобов`язань загалом. Визначаючи граничний строк, протягом якого контролюючий орган має право визначити суму грошових зобов`язань – 1095 днів, законодавець пов`язав початок його перебігу із граничною (фактичною) датою подачі податкової декларації (уточнюючого розрахунку), а закінчення – з днем прийняття відповідного податкового повідомлення-рішення;

– приписи статті 102 ПК України містить застереження не лише щодо необхідності дотримання податковим органом граничних термінів визначення податкового зобов`язання платника податків, але й щодо періодів, які охоплюватиме перевірка. […] при плануванні, організації, проведенні документальних перевірок, нарахуванні за їх результатами грошових зобов`язань, контролюючі органи повинні враховувати строки давності, визначені пунктом 102.1 статті 102 ПК України, які поширюються також і на період діяльності, який може бути охоплений перевіркою.»

На думку Позивача, апеляційний суд не надав оцінки доводам щодо дотримання строків давності, не проаналізував дату прийняття податкового повідомлення-рішення від 31 березня 2025 року як кінцеву точку перебігу строку, а також не встановив значення дат подання відповідних податкових декларацій для його обчислення;

Також на переконання Позивача, з урахуванням строку давності тривалістю 1095 днів та періоду зупинення його перебігу з 18 березня 2020 року по 31 липня 2023 року перевірка, результати якої фактично знайшли відображення за податковими повідомленнями-рішеннями, не могла охоплювати період раніше 17 листопада 2018 року. Водночас контролюючий орган перевірив діяльність Позивача за період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року. Натомість апеляційний суд взагалі не перевірив наведені доводи та не надав оцінки їх значенню для правильного вирішення спору.

Щодо застосування пунктів 103.2, 103.3 статті 103 ПК України та статті 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування, Позивач посилається на неврахування судами висновків Верховного Суду щодо критеріїв визначення бенефіціарного (фактичного) отримувача доходу.

У касаційній скарзі Позивач просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2026 року у справі № 160/19604/25, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову.

2.2. Позиція Відповідача (наведена у відзиві на касаційну скаргу)

У відзиві на касаційну скаргу Відповідач заперечує проти її задоволення та просить залишити без змін судові рішення попередніх інстанцій.

На обґрунтування своєї позиції Відповідач зазначає, що контролюючий орган обґрунтовано дійшов висновку про відсутність у компанії VEDCOST TRADING LIMITED статусу бенефіціарного (фактичного) отримувача процентного доходу, виплаченого Позивачем протягом 2017- 2019 років. На думку Відповідача, діяльність зазначеної компанії фактично зводилася до інвестування та фінансування пов`язаних осіб, що саме по собі не свідчить про здійснення нею самостійної господарської діяльності.

Крім того, Відповідач вказує на відсутність у діяльності нерезидента ознак самостійного функціонування як окремого суб`єкта господарювання, транзитний характер руху коштів, відсутність характерних для підприємницької діяльності ризиків, а також відсутність фактичного контролю та управління компанією з боку її працівників. За таких обставин, на переконання Відповідача, застосування Позивачем переваг Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування було безпідставним.

У додаткових поясненнях Відповідач посилався на те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма, яка надає контролюючому органу право проводити перевірку та визначати грошові зобов`язання платника податків протягом 2555 днів.

3. ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ У СПРАВІ

Судами встановлено, що між ТОВ з ІІ «ВОРТЕКС» (Позичальник) та компанією «VITALI TRADING LTD», яка в подальшому змінила найменування на «VEDCOST TRADING LIMITED» (Республіка Кіпр) (Позикодавець), укладено договір позики від 24 травня 2013 року № 1, за умовами якого Позикодавець надав Позичальнику грошові кошти, а останній зобов`язався сплачувати проценти за користування ними.

Упродовж 2017- 2019 років Позивач здійснював виплату процентів на користь компанії «VEDCOST TRADING LIMITED» та під час їх виплати застосовував ставку оподаткування 2 відсотки відповідно до пункту 2 статті 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування.

За результатами документальної позапланової виїзної перевірки Відповідач склав акт від 21 лютого 2025 року №683/04-36-23-02/32350299, у якому дійшов висновку про порушення Позивачем вимог:

– пунктів 103.2, 103.3, 103.4, 103.5, 103.10 статті 103, підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 ПК України, пункту 2 статті 11 «Проценти» Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи від 8 листопада 2012 року (набрала чинності 7 серпня 2013 року) в частині непідтвердження компетентним органом Республіки Кіпр видачі сертифікатів податкового резидентства за період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року та в частині того, що компанія VEDCOST TRADING LIMITED не є бенефіціарним отримувачем доходів у вигляді процентів за договором позики від 24 травня 2013 року № 1, що, на думку Відповідача, призвело до заниження податку з доходів нерезидентів (код бюджетної класифікації 11020500 – податок на прибуток іноземних юридичних осіб) на загальну суму 1 836 496 грн, у тому числі: за 2017 рік – 888 710 грн (за три квартали 2017 року – 446 615 грн, за IV квартал 2017 року – 442 095 грн); за 2018 рік – 682 416 грн (за І квартал 2018 року – 468 614 грн, за півріччя 2018 року – 67 264 грн, за три квартали 2018 року – 72 929 грн, за IV квартал 2018 року – 73 609 грн); за 2019 рік – 265 370 грн (за І квартал 2019 року – 72 200 грн, за півріччя 2019 року – 74 370 грн, за IV квартал 2019 року – 118 800 грн);

– підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 ПК України (зі змінами та доповненнями) у зв`язку з тим, що підприємство несвоєчасно сплатило до бюджету податок на доходи іноземних юридичних осіб під час виплати доходу нерезиденту VEDCOST TRADING LIMITED (Республіка Кіпр).

В основу таких висновків покладено твердження контролюючого органу про відсутність у компанії «VEDCOST TRADING LIMITED» статусу бенефіціарного (фактичного) отримувача доходу, у зв`язку з чим, на думку Відповідача, Позивач безпідставно застосував передбачену Конвенцією знижену ставку оподаткування.

На підставі акта перевірки та ув`язку з використанням процедури адміністративного оскарження Відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення:

від 31 березня 2025 року № 0169782302, яким Позивачу нараховано штрафні санкції у розмірі 18023,50 грн.

від 12 червня 2025 року № 0330482302, згідно з яким Позивачу збільшено грошове зобов`язання за платежем «податок на прибуток іноземних юридичних осіб» на суму 2 265 920,00 грн (з урахуванням штрафних санкцій).

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій

Верховний Суд, заслухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18 сформував правовий висновок, відповідно до якого, оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, – переходити до перевірки інших підстав щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

У постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18 судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, окрім наведених вище висновків, зазначила, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

Отже, першочерговим питанням, що підлягає вирішенню у цій справі, є дотримання контролюючим органом процедури проведення перевірки.

Надаючи оцінку наведеним у під час касаційного перегляду справи доводів представників сторін щодо строків проведення перевірки, Суд звертає увагу на таке.

Загальне правило, що визначає темпоральні межі реалізації контролюючим органом своїх владних повноважень, закріплене у пункті 102.1 статті 102 ПК України.

Відповідно до цієї норми в редакції, чинній на час спірних правовідносин та до 31 грудня 2020 року, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, – за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

З 1 січня 2021 року у зв`язку із набранням чинності окремих положень Закону України від 16 січня 2020 року № 466-IX з урахуванням змін, внесених Законом України від 17 грудня 2020 року № 1117-IX, пункт 102.1 статті 102 Податкового кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня – у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, – за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Перш ніж перейти до аналізу спеціального режиму обчислення строків давності в умовах карантину та воєнного стану саме для цілей перевірки спливу на час спірних правовідносин відповідних строків Суд вважає за необхідне окреслити загальне розуміння правових наслідків пропуску строку, визначеного пунктом 102.1 статті 102 ПК України.

У постанові Верховного Суду від 19 грудня 2024 року у справі №440/4414/18, на яку покликається Позивач у касаційній скарзі, міститься такий висновок: «Аналіз вказаних норм п. 102.1 ст. 102 ПК України свідчить про те, що після закінчення встановленого такою нормою строку контролюючому органу заборонено як донараховати платникам податків грошові зобов`язання, так і проводити перевірку правильності відображення в податковому обліку таких зобов`язань загалом. При цьому, визначаючи граничний строк, протягом якого контролюючий орган має право визначити суму грошових зобов`язань – 1095 днів, законодавець пов`язав початок його перебігу із граничною (фактичною) датою подачі податкової декларації (уточнюючого розрахунку), а закінчення – з днем прийняття відповідного податкового повідомлення-рішення.

Як підтверджується матеріалами справи і не заперечується учасниками справи, Позивач звітував поквартально (том 1, а.с. 15).

Відповідно до підпункту 49.18.2 статті 49 ПК України пдаткові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) – протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Отже, у спірних правовідносинах строк, передбачений пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, спливав не пізніше закінчення 1095-го дня, обчисленого з дня, наступного за останнім днем граничного строку подання відповідної податкової декларації, який, своєю чергою, становить 40 календарних днів після останнього календарного дня відповідного звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Утім, наведене загальне правило не діяло у спірний період у незмінному вигляді, позаяк його перебіг неодноразово зупинявся під впливом двох правових режимів – карантинного та воєнного, кожен з яких потребує окремого осмислення.

Карантинний режим бере свій початок із постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №?211, якою з 12 березня 2020 року на всій території України було запроваджено карантин у зв`язку з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Реагуючи на ці обставини, законодавець доповнив підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України пунктом 52-2, за змістом якого на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

Завершальну межу цього режиму окреслила постанова Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №?651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», якою відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Паралельно, а згодом і на заміну карантинному, почав діяти режим воєнного стану, запровадженого Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №?64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №?2102-IX.

Загальну рамку оподаткування в цих умовах окреслив пункт 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, який встановив, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX.

Так, у редакції підпунктів 69.2 та пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, чинній з 7 березня 2022 року (у зв`язку із набранням чинності законом 3 березня 2022 року № 2118-IX), законодавець одночасно передбачив зупинення перебігу строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, та встановив заборону на проведення податкових перевірок.

17 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX, яким підпункт 69.2 викладено в такій редакції:

69.2. Податкові перевірки не розпочинаються, а розпочаті перевірки зупиняються, крім:

камеральних перевірок декларацій або уточнюючих розрахунків (у разі їх подання), до яких подано заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, показники яких сформовані на підставі податкових накладних та/або розрахунків коригування, складених та зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або митних декларацій, за виключенням товарів (продукції), визначених підпунктами 215.3.1, 215.3.2, 215.3.2-1 та 215.3.3-1 пункту 215.3 статті 215 Кодексу.

Така камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена протягом 90 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, – за днем їх фактичного подання;

фактичних перевірок, а з урахуванням змін, унесених Законом № 2142-IX від 24 березня 2022 року – камеральних перевірок податкових декларацій платників єдиного податку четвертої групи.

27 травня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану» від 12 травня 2022 року №2260-IX”.

Цим Законом підпункт 69.2 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України викладено в такій редакції:

Податкові перевірки не розпочинаються, а розпочаті перевірки зупиняються, крім:

а) камеральних перевірок;

б) документальних позапланових перевірок, що проводяться на звернення платника податків та/або з підстав, визначених підпунктами 78.1.7 та 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, та/або документальних позапланових перевірок платників податків, за якими отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником валютного законодавства в частині дотримання граничних строків надходження товарів за імпортними операціями та/або валютної виручки за експортними операціями;

в) фактичних перевірок.

Також Законом №2260-IX підпункт 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України викладено в такій редакції:

“69.9. Для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім:

дотримання строків реєстрації податкових накладних, розрахунків коригування до них в Єдиному реєстрі податкових накладних, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, сплати податків та зборів платниками податків;

строків проведення камеральних перевірок, складення актів, подання та розгляду заперечень, визначення грошових зобов`язань, прийняття, надсилання та оскарження податкового повідомлення-рішення за результатами камеральних перевірок, нарахування пені;

строків проведення фактичних та документальних позапланових перевірок, складення актів, подання та розгляду заперечень, додаткових документів та пояснень, визначення грошових зобов`язань, прийняття, надсилання та оскарження податкового повідомлення-рішення, адміністративного арешту майна за результатами фактичних перевірок”;

Пунктом 1 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2260-IX цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім змін до абзаців другого, п`ятого – восьмого підпункту 69.2 та підпункту 69.11 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України в частині камеральних перевірок декларацій та уточнюючих розрахунків (у разі їх подання), до яких подано заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, які набирають чинності з 2 червня 2022 року.

25 листопада 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законів України щодо приватизації державного і комунального майна, яке перебуває у податковій заставі, та забезпечення адміністрування погашення податкового боргу» від 3 листопада 2022 року № 2719-IX.

Цим Законом:

у підпункті 69.2 абзац третій викладено в такій редакції:

“б) документальних позапланових перевірок, що проводяться на звернення платника податків та/або з підстав, визначених підпунктами 78.1.2 (в частині контролю за трансфертним ціноутворенням), 78.1.5, 78.1.7, 78.1.8, 78.1.12, 78.1.14-78.1.16, 78.1.21 та 78.1.22 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, та/або документальних позапланових перевірок платників податків, за якими отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником валютного законодавства в частині дотримання граничних строків надходження товарів за імпортними операціями та/або валютної виручки за експортними операціями, та/або документальних позапланових перевірок з питань оподаткування юридичними особами або іншими нерезидентами, які здійснюють господарську діяльність через постійне представництво на території України, доходів, отриманих нерезидентами із джерелом їх походження з України, та/або документальних позапланових перевірок нерезидентів (представництв нерезидентів)”;

у підпункті 69.9:

в абзаці другому слова і цифри “подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу” замінено словами і цифрами “подання звітності та/або документів (повідомлень), у тому числі передбачених статтями 39 та 39-2, пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу”;

абзаци третій і четвертий викладено в такій редакції:

“строків проведення камеральних перевірок, оформлення їх результатів у порядку, визначеному статтею 86 цього Кодексу, подання скарги на податкове повідомлення-рішення за результатами камеральної перевірки, прийняття рішення за результатом її розгляду, нарахування пені;

строків проведення фактичних та документальних позапланових перевірок, оформлення їх результатів у порядку, визначеному статтею 86 цього Кодексу, подання скарги на податкове повідомлення-рішення, рішення про застосування фінансових санкцій за результатами документальної позапланової перевірки або фактичної перевірки та прийняття рішення за результатами їх розгляду, адміністративного арешту майна за результатами документальної позапланової перевірки або фактичної перевірки”;

доповнено абзацом п`ятим такого змісту:

“строків здійснення заходів з погашення податкового боргу платників податків – суб`єктів господарювання, які мають можливість своєчасно виконувати податкові обов`язки, передбачені статтями 59-60, 87-101 цього Кодексу, та/або визначення грошових зобов`язань згідно із статтею 116 цього Кодексу”.

Здійснюючи аналіз наведеної норми Верховний Суд у постанові від 4 липня 2024 року у справі № 160/11095/23 вказав, що системний аналіз положень підпункту «б») підпункту 69.2 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України дає підстави для висновку про те, що податковому органу надано право на проведення документальної позапланової перевірки, зокрема, з питань оподаткування юридичними особами або іншими нерезидентами, які здійснюють господарську діяльність через постійне представництво на території України, доходів, отриманих нерезидентами із джерелом їх походження з України та документальні позапланові перевірки нерезидентів (представництв нерезидентів).

Не є спірним, що у цій справі проводився саме такий вид перевірки, проведення якого фактично було відновлено з 25 листопада 2022 року.

Відповідно до підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України у зв`язку із прийняттям Закону № 3219-IX від 30 червня 2023 року тимчасово, до 1 серпня 2023 року, для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім визначених видів перевірок та реалізації їх матеріалів.

Отже, Закон України від 30 червня 2023 року №?3219-IX обмежив дію особливого режиму зупинення строків та заборони перевірок кінцевою датою – 1 серпня 2023 року.

Разом з тим, у зв`язку з набранням чинності Законом №?3219-IX пунктом 69.2-1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України було установлено, що тимчасово, на період з 1 серпня 2023 року до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 року N 64/2022 , затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, документальні позапланові перевірки проводяться виключно на звернення платника податків та/або з підстав, визначених підпунктами 78.1.1 (у частині документальних позапланових перевірок платників податків, за якими отримано інформацію, що свідчить про порушення податкового законодавства з питань оподаткування доходів, отриманих нерезидентами, із джерелом їх походження з України та/або з питань оподаткування нерезидентів, які здійснюють свою діяльність через відокремлені підрозділи, у тому числі постійні представництва, платників податків, які здійснюють діяльність у сфері виробництва та/або реалізації підакцизної продукції, організації та проведення азартних ігор в Україні (гральний бізнес), платників податків, які надають фінансові, платіжні послуги), 78.1.2 (у частині контролю за трансфертним ціноутворенням), 78.1.5, 78.1.7, 78.1.8, 78.1.9, 78.1.12, 78.1.14 – 78.1.16, 78.1.21 та 78.1.22 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, та/або документальні позапланові перевірки платників податків, за якими отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником валютного законодавства в частині дотримання граничних строків надходження товарів за імпортними операціями та/або валютної виручки за експортними операціями.

Також, у зв`язку зі змінами, внесеними згідно із Законом № 3453-IX від 09 листопада 2023 року згідно з підпунктом 69.36 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу для контролюючого органу та платників податків зупиняється відлік строку давності щодо документальних планових та позапланових перевірок, які не проводяться згідно з підпунктами 69.2-2, 69.35-1 та 69.35-2 цього пункту.

Отже, аналіз наведеного нормативно-правового регулювання дає підстави для висновку, що законодавець неодноразово змінював порядок проведення податкових перевірок в умовах карантинних обмежень та воєнного стану, а також правове регулювання перебігу пов`язаних із ними строків, поступово розширюючи перелік дозволених контрольних заходів і винятків із режиму їх зупинення.

Водночас Суд виходить із того, що зупинення перебігу строків щодо проведення перевірки, яка є предметом спору у цій справі, тривало з 18 березня 2020 року по 24 листопада 2022 року включно та припинилося 25 листопада 2022 року у зв`язку з набранням чинності Законом України від 3 листопада 2022 року № 2719-IX, що узгоджується з наведеними вище правовими висновками Верховного Суду.

Відтак зазначений період підлягає виключенню із загального строку, передбаченого пунктом 102.1 статті 102 ПК України, при вирішенні питання щодо дотримання контролюючим органом строків проведення перевірки та визначення грошових зобов`язань.

Не входячи в детальні арифметичні розрахунки, Суд зазначає, що з урахуванням зупинення перебігу строків з 18 березня 2020 року по 24 листопада 2022 року включно строк, установлений пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України для проведення перевірки та визначення грошових зобов`язань у спірних правовідносинах, сплив: щодо I кварталу 2017 року – у січні 2023 року, II кварталу 2017 року – у квітні 2023 року, III кварталу 2017 року – у липні 2023 року, IV кварталу 2017 року – у жовтні 2023 року, I кварталу 2018 року – у січні 2024 року, а II кварталу 2018 року – у квітні 2024 року.

Разом з тим, 1 липня 2024 року набрав чинності Закон України від 21 травня 2024 року № 3721-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та Закону України “Про електронні комунікації” щодо рентної плати за користування радіочастотним спектром (радіочастотним ресурсом) України», яким в абзаці першому пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України слова і цифри «операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу» замінено словами і цифрами «відповідно до статей 39 і 39-2, застосування вимог пункту 141.4 статті 141 цього Кодексу».

У зв`язку із зазначеним пункт 102.1 статті 102 Податкового кодексу України викладено в редакції, відповідно до якої: контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня – у разі проведення перевірки відповідно до статей 39 і 39-2, застосування вимог пункту 141.4 статті 141 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, – за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Отже, змінами, внесеними зазначеним Законом, введено застосування продовженого (2555 днів) строку визначення грошових зобов`язань: додатково до перевірок контрольованих операцій (статті 39, 39-2 ПК України) цей строк поширено також на випадки застосування вимог пункту 141.4 статті 141 Кодексу, який регулює особливості оподаткування доходів нерезидентів, зокрема: процентів, дисконтних доходів, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі процентів за позиками та борговими зобов`язаннями, випущеними (виданими) резидентом; дивідендів, які сплачуються резидентом; роялті; фрахту та доходів від інжинірингу; лізингової/орендної плати, що вноситься резидентами на користь нерезидента – лізингодавця/орендодавця за договорами оперативного лізингу/оренди.

Одночасно підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України доповнено пунктом 73, відповідно до якого до документів та інформації, пов`язаних із застосуванням вимог пункту 141.4 статті 141 цього Кодексу, строк зберігання яких не закінчився на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та Закону України “Про електронні комунікації” щодо рентної плати за користування радіочастотним спектром (радіочастотним ресурсом) України”, а також до податкового контролю за визначенням грошових зобов`язань платника податків на підставі таких документів, застосовуються вимоги щодо 2555-денного мінімального строку зберігання платниками податків документів та інформації, передбачені пунктом 44.3 статті 44 цього Кодексу, та права контролюючого органу щодо визначення сум грошових зобов`язань платника податків протягом 2555-денного строку, передбачені статтею 102 цього Кодексу.

Таким чином, із набранням чинності Законом № 3721-IX законодавець змінив порядок реалізації контролюючим органом повноважень щодо податкового контролю за операціями, пов`язаними із застосуванням пункту 141.4 статті 141 ПК України. Зокрема, право контролюючого органу на визначення грошових зобов`язань протягом 2555 днів було поставлено у залежність від строку зберігання відповідних документів та інформації.

Оцінюючи доводи Відповідача про застосування до спірних правовідносин редакції пункту 102.1 статті 102 ПК України, запровадженої Законом № 3721-IX, яка передбачає право контролюючого органу проводити перевірки та визначати грошові зобов`язання щодо операцій з нарахування доходів нерезидентам у межах 2555 днів, Суд виходить із такого.

За змістом пунктів 568 та 570 ЄСПЛ у рішенні від 20 вересня 2011 року у справі OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia (заява № 14902/04):

– термін «закон» передбачає якісні вимоги, зокрема вимоги доступності та передбачуваності (див., серед інших джерел, Cantoni v. France , 15 листопада 1996 року, § 29, Reports of Judgments and Decisions 1996 – V; та EK v. Turkey , № 28496/95 , § 51, 7 лютого 2002 року). Ці якісні вимоги повинні бути задоволені як щодо визначення правопорушення, так і щодо покарання, яке передбачає відповідне правопорушення (див. Achour v. France [GC], № 67335/01 , § 41, ECHR 2006 – IV). У своїй практиці Суд визнав, що яким би чітким не було сформульоване правове положення, у будь-якій системі права, включаючи кримінальне право, існує неминучий елемент судового тлумачення. Завжди існуватиме потреба у з`ясуванні сумнівних моментів та адаптації до змінних обставин. Знову ж таки, хоча визначеність є дуже бажаною, вона може призвести до надмірної жорсткості, і закон повинен бути здатним йти в ногу зі зміною обставин. Відповідно, багато законів неминуче сформульовані в термінах, які більшою чи меншою мірою є розпливчастими, а тлумачення та застосування яких є питаннями практики (див., mutatis mutandis , Sunday Times проти Сполученого Королівства (№ 1) від 26 квітня 1979 року, § 49, Серія A № 30 та Kokkinakis проти Греції від 25 травня 1993 року, § 40, Серія A № 260 – A). Роль судового розгляду, покладена на суди, полягає саме в розсіюванні таких сумнівів щодо тлумачення, які залишаються (див. Cantoni, згадане вище, § 29).

– Суд раніше визначив позовну давність як законне право правопорушника не бути притягнутим до відповідальності або судимості після закінчення певного періоду часу з моменту вчинення правопорушення. Строки позовної давності, які є спільною рисою національних правових систем Договірних держав, служать кільком цілям, включаючи забезпечення правової визначеності та остаточності, а також запобігання порушенням прав підсудних, які можуть бути порушені, якщо суди будуть зобов`язані виносити рішення на основі доказів, які могли стати неповними через плин часу (див. Stubbings and Others v. the United Kingdom, 22 жовтня 1996 року, § 51, Reports 1996 – IV).

Наведені висновки ЄСПЛ мають безпосереднє значення для вирішення питання про дію Закону № 3721-IX у часі. Якщо давність, за усталеною практикою ЄСПЛ, становить не суто процедурний механізм, а законне право особи не зазнавати притягнення до відповідальності після спливу визначеного періоду та водночас є складовою принципу правової визначеності, то момент завершення цього строку набуває самостійного юридичного значення. З досягненням встановленого законом граничного строку відповідне матеріальне право особи вважається набутим, а відповідні повноваження контролюючого органу щодо проведення перевірки та визначення зобов`язань – вичерпаними. Саме крізь призму цих засад і належить оцінювати можливість застосування до вже завершених правовідносин нової редакції норми, запровадженої Законом № 3721-IX.

Із зазначеного випливає, що сплив встановленого пунктом 102.1 статті 102 ПК України строку є завершеним юридичним фактом, який настав під час дії відповідної редакції цієї норми, та з настанням якого правовідносини щодо можливості визначення контролюючим органом перевірки та визначення грошових зобов`язань припинилися. До таких уже завершених правовідносин Закон № 3721-IX, що набрав чинності 1 липня 2024 року, застосований бути не може.

Так, у цьому Рішенні Другого сенату від 21 січня 2025 року № 3-р(II)/2025 (справа за конституційною скаргою ТОВ «Геомакс-Ресурс») Конституційний Суд України наголосив, що юридичну визначеність в аспекті правомірних (легітимних) очікувань слід розуміти, зокрема, як право особи розраховувати не лише на розумну та передбачувану стабільність приписів актів права, чітке розуміння юридичних наслідків застосування таких приписів, а й на послідовність і системність діяльності Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні.

Концепція правомірних (законних, легітимних) очікувань, на яку спирається Конституційний Суд України, має свої відображення і в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та у відповідних тлумаченнях ЄСПЛ.

Так, у справі Bulves AD v. Bulgaria (заява № 3991/03, рішення від 22 січня 2009 року) ЄСПЛ сформулював важливий підхід до поняття «майно» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, за змістом якого «Майно» може бути як «існуючим майном», так і активами, включаючи вимоги, щодо яких заявник може стверджувати, що він або вона має принаймні «законне очікування» щодо ефективного здійснення права власності. На противагу цьому, надія на визнання права власності, яке було неможливо ефективно реалізувати, не може вважатися «майном» у значенні статті 1 Протоколу № 1, як і умовна вимога, яка втрачає чинність внаслідок невиконання умови (див. Kopeckэ проти Словаччини [ВП], № 44912/98 , § 35, ЄСПЛ 2004-IX; Принц Ханс-Адам II Ліхтенштейн проти Німеччини [ВП], № 42527/98, §§ 82 та 83, ЄСПЛ 2001 – VIII; та Gratzinger та Gratzingerova проти Чеської Республіки (рішення) [ВП], № 39794/98 , § 69, ЄСПЛ 2002 – VII).

Застосовуючи наведене до спірних правовідносин, Суд виходить із того, що право платника податків вважатися вільним від грошового зобов`язання, набуте внаслідок спливу встановленого пунктом 102.1 статті 102 ПК України строку, відповідає ознакам захищеного «правомірного (законного, легітимного) очікування».

По-перше, це очікування ґрунтувалося на безпосередньому приписі закону, який на момент спливу строку прямо передбачав, що платник податків «вважається вільним від такого грошового зобов`язання».

По-друге, реалізація цього права була поставлена в залежність завершення строку, за спливу якого відповідне звільнення від грошового зобов`язання та неможливість проведення перевірки набуло остаточного та безумовного характеру.

По-третє, це право становить майно у розумінні наведеної практики Суду.

Таким чином, право платника, набуте внаслідок спливу відповідного строку, є безумовним і остаточним та підпадає під захист статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Поширення на такі правовідносини нового (2555-денного) строку, запровадженого Законом № 3721-IX не узгоджується з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції та принципу правової визначеності.

Отже, з огляду на сукупність наведеного Суд доходить висновку, що сплив установленого пунктом 102.1 статті 102 ПК України 1095-денного строку є завершеним юридичним фактом, який настав під час дії відповідної редакції цієї норми. Із його настанням правовідносини щодо можливості визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платника податків остаточно припинилися, а платник набув самостійного, захищеного права вважатися вільним від відповідного грошового зобов`язання – права, що за своєю природою становить майновий актив (правомірне очікування) у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Новий (2555-денний) строк, запроваджений Законом № 3721-IX, який уведений в законодавство з 1 липня 2024 року, до таких уже завершених правовідносин застосований бути не може. Поширення цього строку на податкові періоди, щодо яких строк давності сплив до набрання Законом № 3721-IX чинності, означало б надання Закону зворотної дії в часі, прямо забороненої статтею 58 Конституції України, та ретроактивне знецінення вже набутого платником майнового активу всупереч гарантіям статті 1 Першого протоколу до Конвенції. До того ж сам Закон № 3721-IX не містить припису про поширення його дії на правовідносини, що виникли та припинилися до набрання ним чинності, а зворотна дія нормативно-правового акта не презюмується і може мати місце лише тоді, коли вона прямо встановлена законом.

За таких обставин до спірних правовідносин щодо проведення перевірки та визначення грошових зобов`язань за період з 2017 року по II квартал 2018 року включно підлягав застосуванню пункт 102.1 статті 102 ПК України в редакції, чинній на момент спливу відповідного строку, який передбачав 1095-денний строк для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платника податків. Отже, доводи Відповідача щодо застосування продовженого (2555-денного) строку є необґрунтованими.

Таким чином, знайшли своє підтвердження доводи Позивача про те, що Відповідач не врахував сплив строку давності, встановленого пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, щодо нарахування відповідних зобов`язань та проведення перевірки за відповідний період.

Окремо Суд звертає увагу на те, що під час процедури адміністративного оскарження Позивач прямо зазначав про порушення контролюючим органом строків нарахування грошових зобов`язань, установлених статтею 102 ПК України. Незважаючи на це, у рішенні за результатами розгляду скарги ДПС України не надала належної оцінки зазначеним доводам та фактично обмежившись покликанням на нову редакцію ПК України.

Таким чином, контролюючий орган був обізнаний із запереченнями платника податків щодо пропуску строків давності для визначення грошових зобов`язань та мав можливість перевірити їх обґрунтованість і усунути допущені нижчестоящим органом порушення. Водночас таких дій вчинено не було, що підсилює у цьому контексті позицію Позивача за відповідний період.

Суд звертає увагу на те, що при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, що прямо випливає із положень статті 77 КАС України.

За практикою Європейського суду з прав людини, викладеною, зокрема, у рішенні від 23 липня 2002 року у справі “Компанія “Вестберґа таксі Актіеболаґ” та Вуліч проти Швеції”, адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів, має саме податкове управління.

Враховуючи встановлені у цій справі фактичні обставини та надану їм правову оцінку, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів Позивача щодо пропуску контролюючим органом строків, установлених податковим законодавством, для проведення перевірки та визначення грошових зобов`язань.

У постанові від 19 лютого 2026 року у справі № 520/12383/24 Верховний Суд підкреслив, що суд не наділений повноваженнями змінювати правову кваліфікацію податкового правопорушення та визначати інший розмір фінансової санкції замість контролюючого органу. У разі встановлення помилковості застосованої норми права податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню, а питання застосування належної норми може бути вирішене контролюючим органом у порядку, визначеному законом.

З огляду на викладене та у зв`язку з неможливістю виокремлення відповідних зобов`язань, Суд дійшов висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки прийняті контролюючим органом поза межами наданих йому законом повноважень та без урахування встановлених законодавством строків для проведення перевірки та визначення грошових зобов`язань платника податків.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб.

За правилами частин першої-третьої статті 351 КАС Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги та перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували належного правового регулювання спірних правовідносин, неправильно застосували положення податкового законодавства щодо строків визначення грошових зобов`язань та, як наслідок, безпідставно відмовили у задоволенні позову.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення – скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 3, 344, 349, 351, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями “Вортекс” задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2026 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями “Вортекс” до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31 березня 2025 року № 0169782302 та від 12 червня 2025 року № 0330482302.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх

Повний текст постанови складено 18 червня 2026 року.