Природні права людини. Право на мирне зібрання як спосіб захисту природних прав (2014)
Природні права людини досліджені, визнані та формалізовані на міжнародному та національному рівнях, у тому числі в Україні. Але формалізація, навіть у Конституції, не означає реальне їх дотримання та захист. Порушення природних прав людини породжує питання: чи можна ефективно захищати природні права без порушення законодавства? Судовий спосіб захисту не розглядається, оскільки об’єктивне існування ефективного судового захисту виключає саму необхідність використання альтернативних способів захисту.
Завантажити pdf-файл довідника «Якщо вас затримали» (800,0 Kb)
Аналіз Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення дає підстави стверджувати, що активне обстоювання природних прав людини супроводжується діями, які можуть мати ознаки складу злочину або проступку. І для влади, яка себе захищає, ознак вже достатньо, аби побачити в такому діянні саме злочин чи проступок. У зв’язку з цим згадується автобіографічна книга Мохандас Карамчанд Ганді «Моє життя»:
«Ваші юридичні пізнання мені мало знадобляться, – сказав я. – Мені потрібні клерки і перекладачі. Можливо, доведеться сісти у в’язницю. Мені, звичайно, хотілося б, щоб ви пішли на цей ризик, але ви вільні чинити як вам завгодно. Саме по собі перетворення вас на клерків і відмова від ваших професійних занять на невизначений термін вже велика справа… Ми не в змозі оплачувати цю роботу. Все це треба робити виключно з любові і духу служіння.
<…>
Нарешті вони запевнили мене:
– Стільки-то чоловік будуть робити все, що ви вимагаєте.
Деякі будуть працювати з вами стільки часу, скільки знадобиться. Думка про те, що треба бути готовим сісти у в’язницю, нова для нас. Але ми постараємося звикнути до неї».
Отже, вирішуючи дилему, починати активний захист своїх прав чи ні, необхідно відповісти собі на питання: чи готовий я йти до кінця у обстоюванні своїх прав? До кінця означає, в тому числі, розуміння, що за це може бути кримінальне переслідування.
Виходячи з положень Кримінального кодексу України, головна цінність в Україні – це основи національної безпеки. При формальному прочитанні цього кодексу така ціль як захист національної безпеки виправдовує будь-які засоби – навіть завдання шкоди життю і здоров’ю людини. Кримінальний кодекс України містить формальні підстави для виправдання дій правоохоронців, які захищають національну безпеку, якими б жорстокими ці дії не були. Такі підстави називаються обставинами, що виключають злочинність діяння. Чи дійсно це так? Чи можуть бути застосовані такі ж підстави для виправдання дій протестувальників?
Правовий зміст, який не зведений у закон, не має гарантій реалізації, а, значить, не є правом у прямому сенсі цього слова. Закон може бути неправовим, якщо його змістом стає свавілля державної влади. Подібні закони можна визначити як формальне право, тобто право з точки зору форми, але не змісту. Життя показує, що і законодавство в цілому може не мати нічого спільного з істинним правом (тоталітарні держави).
Такий відрив законодавства від права може відбуватися й іншим відомим в Україні шляхом: коли законодавство формально містить закріплення прав, але права залишаються виключно на папері. Які права виникають в такому випадку у людини? Як можна обстояти свої невід’ємні природні права, якщо практично будь-які дії в межах існуючого законодавства безрезультатні і для захисту права необхідно вийти за межі цього законодавчого поля, що обмежує активні дії?
Погані люди приходять до влади чи влада псує людей? За великим рахунком, це не має значення, якщо народ має дієві важелі впливу на владу. Українську владу очолювали колишні червоні, сині, помаранчеві й знову сині, але особливої різниці з точки зору контролю та впливу на владу не було і немає. Незалежно від того, хто є та хто буде при владі, необхідно добиватися змін, щоб принаймні життя людини стало дійсно головною цінністю у суспільстві.
.jpg)
Прокоментувати