Постанова Верховного Суду від 24 січня 2019 року
Рішення взято з Єдиного державного реєстру судових рішень за посиланням.
ПОСТАНОВА
Іменем України
24 січня 2019 року
Київ
справа №826/500/15
адміністративне провадження №К/9901/9021/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача – Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді Кармазіна О.А. від 20 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Собківа Я.М., суддів Ключковича В.Ю., Петрика І.Й. від 19 травня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мірель Трейд» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві про скасування податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу,
В С Т А Н О В И В:
У січні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Мірель Трейд» (далі – позивач/Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі – відповідач/Інспекція), в якому просило скасувати податкову вимогу від 16 грудня 2014 року №14924-25 та рішення про опис майна у податкову заставу від 17 грудня 2014 року №28544/10/26-54-25-24.
Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що Товариством в порядку адміністративного оскарження подана скарга на податкові повідомлення-рішення, однак контролюючий орган вищого рівня у строк, визначений у пункті 56.8 статті 56 Податкового кодексу України (далі – ПК України), не прийняв вмотивоване рішення за результатами розгляду скарги, а також письмово не повідомив позивача про продовження строку розгляду скарги, у зв’язку з чим в силу вимог ПК України така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків, а податкові повідомлення-рішення нечинними й не створюють будь-яких наслідків у вигляді настання факту узгодження податкових зобов’язань та, відповідно, податкового боргу.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 лютого 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду 19 травня 2015 року, позов задоволено.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилалась на прийняття рішень судами попередніх інстанцій за неправильного застосування положень пунктів 56.6, 56.17 статті 56 ПК України. Вважає, що грошові зобов’язання, які визначені у оскаржуваних Товариством в адміністративному порядку податкових повідомленнях-рішеннях, набули статусу узгоджених, оскільки позивач був повідомлений про продовження розгляду скарги у відповідності до вимог пункту 56.9 статті 56 ПК України, а в подальшому ГУ Міндоходів у м. Києві прийнято рішення про залишення скарги Товариства без задоволення. За наведеного, на думку відповідача, оскаржувані у цій справі вимога та рішення про опис майна є законними й підстави для їх скасування відсутні.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2015 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.
В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі акта перевірки від 04 липня 2013 року №192/22.5-07/37688432 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 24 липня 2013 року: №0005952203, яким позивачу збільшено грошове зобов’язання за платежем «податок на додану вартість» на 1110886 грн. за основним платежем та на 277721 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0005942203, яким позивачу збільшено грошове зобов’язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 1166430 грн. за основним платежем та на 291608 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Податкові повідомлення-рішення на адресу позивача надійшли засобами поштового зв’язку 29 липня 2013 року.
07 серпня 2013 року позивачем подано до ГУ Міндоходів у м. Києві первинну скаргу на вищезгадані повідомлення-рішення. Скарга зареєстрована цього ж дня за вх. №6317/10.
01 жовтня 2013 року ГУ Міндоходів у м. Києві сформовано рішення про результати розгляду первинної скарги позивача на згадані повідомлення-рішення за № 4844/10/26-15-10-04 (9237/7). Згідно із цим рішенням у задоволенні скарги відмовлено, а оскаржувані рішення залишені без змін.
16 грудня 2014 року Інспекцією прийнято податкову вимогу №14924-25, в якій зазначено, що станом на 15 грудня 2014 року за позивачем рахується податковий борг у розмірі 276101,94 грн., з яких 135342,23 грн. – пеня за платежем «податок на прибуток» та 140759,71 грн. – пеня за платежем «податку на додану вартість».
Наступного дня (17 грудня 2014 року) Інспекцією прийнято рішення №28544/10/26-54-25-24 про опис майна Товариства у податкову заставу.
З листа відповідача від 17 січня 2015 року №651/10/26-54-23-01 вказана сума боргу виникла 10 грудня 2014 року на підставі поновлення за рішенням апеляції (у процедурі адміністративного оскарження) №4844/10/26-15-10-04 (№9237/7) від 01 жовтня 2013 року податкових повідомлень-рішень від 24 липня 2013 року №0005952203 та №0005942203.
Як визначено підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), грошове зобов’язання платника податків – сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов’язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
За визначенням підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове повідомлення-рішення – письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов’язок платника податків сплатити суму грошового зобов’язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.
У відповідності з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг – це сума узгодженого грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов’язання.
У разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов’язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (пункт 59.1статті 59 ПК України).
Порядок оскарження рішень контролюючих органів врегульований статтею 56 ПК України.
Відповідно до пунктів 56.2, 56.3 статті 56 ПК України у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов’язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення. Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (та у разі потреби – з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Пунктом 56.16 статті 56 ПК України визначено, що днем подання скарги вважається день фактичного отримання скарги відповідним контролюючим органом, а в разі надсилання скарги поштою – дата отримання відділенням поштового зв’язку від платника податків поштового відправлення із скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв’язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті.
Строк розгляду контролюючим органом скарги платника податків установлений пунктом 56.8 статті 56 ПК України, у відповідності до якого контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов’язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.
З урахуванням положень пункту 56.9 статті 56 ПК України керівник (або його заступник) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.
Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків. Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.
Наведене вище дає підстави для висновку, що юридичним наслідком порушення контролюючим органом встановленого ПК України або продовженого рішенням керівника контролюючого органу (його заступника) строку розгляду скарги платника податків, тобто ненаправлення впродовж цих строків платнику податків вмотивованого рішення за результатами розгляду скарги, є визнання скарги такою, що повністю задоволена на користь платника податків з наступного за днем закінчення зазначених строків дня. Такий самий правовий наслідок настає в разі, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків розгляду скарги не було надіслано платнику податків до спливу двадцятиденного строку для розгляду скарги в процедурі адміністративного оскарження.
Визнання скарги повністю задоволеною на користь платника податків означає, що оскаржене рішення контролюючого органу з цього часу припинило регулюючу дію та не створює для платника податків юридичного обов’язку.
За встановлених у даній справі обставин відсутності доказів направлення Товариству до спливу двадцятиденного строку для розгляду скарги рішення контролюючого органу вищого рівня за результатами розгляду скарги на податкові повідомлення-рішення від 24 липня 2013 року №0005952203 та №0005942203, а також письмового повідомлення позивача про продовження строку розгляду цієї скарги, правильним є висновком судів попередніх інстанцій про те, що в силу вимог пункту 56.9 статті 56 ПК України така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків, а податкові повідомлення-рішення від 24 липня 2013 року №0005952203 та №0005942203, у зв’язку із якими надалі прийнято спірні у цій справі податкову вимогу та рішення про опис майна у податкову заставу, нечинними й такими, що не створюють будь-яких наслідків у вигляді настання факту узгодження податкових зобов’язань та, відповідно, набуття ними статусу податкового боргу.
Касаційний суд погоджується з судами попередніх інстанцій, що наявний у справі лист заступника начальника Головного управління Міндоходів у м. Києві про продовження строку розгляду первинної скарги позивача, за відсутності у ньому дати та номеру, а також підпису посадової особи контролюючого органу, не може вважатися належним та допустимим доказом при розгляді цієї справи в розумінні статті 70 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду справи).
При цьому, як свідчать матеріали справи, судом апеляційної інстанції у судовому засіданні досліджувалась надана відповідачем до цього суду копія рішення про продовження строків розгляду скарги від 19 серпня 2013 року №3349/10/26-15-10-04-04 й правильно не була взята ним до уваги з огляду на ненадання такого документу без поважних причин в ході розгляду справи судом першої інстанції, а також наявності у ньому відомостей, які суперечать іншим доказам, що містяться у справі. Наведене відповідає межам апеляційного перегляду (стаття 195 КАС України у згаданій вище редакції) та забезпечує дотримання принципу змагальності при здійсненні правосуддя в адміністративному суді.
Враховуючи зазначене, мотиви касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій прийняли рішення за правильного застосування норм матеріального права й з дотриманням процесуальних норм.
За правилами частини першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття даної постанови) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм при ухваленні рішень, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду 19 травня 2015 року – без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
………………………
………………………
………………………
С.С. Пасічник
І.А. Васильєва
В.П. Юрченко ,
Судді Верховного Суду
Прокоментувати