Іван Шинкаренко

Кандидат економічних наук, партнер КМ Партнери

З 2018 року правила ТЦУ поширюються на операції нерезидентів з їх постійними представництвами в Україні. Для України це – нововведення, хоча в багатьох інших країнах, де запроваджені правила ТЦУ, це вже звична практика.

Великого ажіотажу серед представництв нерезидентів в Україні ця новина не викликала. І зрозуміло чому. Справа в тому, що перший «контакт» з новими правилами для представництв виникає у зв’язку з підготовкою звіту про контрольовані операції. А такий звіт для операцій 2018 року (на які вже поширювалися правила ТЦУ) має бути поданий аж до 01 жовтня 2019 року.

Але час плине швидко, і граничний термін подання звіту вже не за горами. Тож раджу ретельно проаналізувати нові правила. Є великі шанси, що нові правила кардинально змінять «правила гри» для постійних представництв.

Категорія постійних представництв існує в податковому законодавстві України давно. Це суто податкова категорія з міжнародних угод про уникнення подвійного оподаткування.

Вона введена з конкретною метою, а саме з метою розмежування випадків:

1) коли іноземна компанія, що одержує доходи з джерелом походження з України (продає товари, послуги, виконує роботи), не підлягає оподаткуванню в Україні;

2) коли компанія має сплачувати податок з прибутків в країні, з якої одержує дохід, тобто в Україні.

Тут варто наголосити, що йдеться не стільки про представництва як відокремлений підрозділ нерезидента в Україні, скільки про податкову концепцію, що позначає бізнес-присутність іноземної компанії в Україні. Така бізнес-присутність може бути в формі зареєстрованого офісу (представництво нерезидента), співробітників, які певний час проводять в іншій країні в ділових цілях, резидентів (юридичних та фізичних осіб), що залучені до діяльності, яка генерує дохід нерезидента.

З проблематикою постійних представництв я почав працювати з перших років роботи в професії. Були й консультації, й податкові спори, коли податківці перекваліфіковували «некомерційні» представництва в постійні представництва.

І завжди при цьому було відчуття, що в системі контролю постійних представництв в Україні не вистачає якоїсь частини «пазла».

Справа в тому, що практичне застосування концепції постійного представництва в більшості випадків вимагає відповіді на два запитання:

1. Чи виникає постійне представництво нерезидента в Україні, виходячи з критеріїв, закріплених в податковому законодавстві та відповідній угоді про уникнення подвійного оподаткування?

2. Якщо «так», то яка частина прибутку нерезидента з джерелом походження з України повинна оподатковуватися в Україні? Так звана проблема «алокації прибутку» (з англ. profit allocation) до постійного представництва.

З відповіддю на перше питання все більш-менш зрозуміло, хоча також часто виникають дуже непрості запитання.

Але ось з другим питанням виникали проблеми. Не було адекватного інструментарію, який би дозволив обґрунтовано визначити частину прибутку, якій нерезидент завдячує представництву.

Наприклад, є в Податковому кодексі така категорія постійних представництв як «залежні агенти», тобто резиденти, які надають агентські, довірчі, комісійні та інші подібні послуги з продажу чи придбання товарів, робіт, послуг за рахунок і на користь тільки певного нерезидента.

Ну визнали ми такого резидента постійним представництвом – «залежним агентом». І що далі? Які додаткові податки мають бути сплачені безпосередньо з прибутків нерезидента?

Інструменти податкового контролю представництв, що існували раніше, відповіді на це питання не надавали. Тобто норма є, але на практиці застосувати її неможливо.

Та й взагалі контроль постійних представництв здебільшого обмежувався виключно коштами, що «проходили» через рахунки постійних представництв. Інші механізми встановлення справедливої «частки» прибутку, яка мала б оподатковуватися в Україні, фактично не працювали.

Це змінюється з 01 жовтня цього року, коли постійні представництва зобов’язані подати перші звіти про контрольовані операції за правилами ТЦУ.

Чому це зміниться? А тому, що саме інструментарій ТЦУ і є тією частиною «пазла» законодавчого регулювання, якої не вистачало для повноцінного податкового контролю за постійними представництвам нерезидентів в Україні.

Тобто йдеться не просто про додаткове адміністративне навантаження на представництва у вигляді додаткової звітності. Насправді, з точки зору податкового режиму в Україні для постійних представництв, ймовірно, зміниться все.

А тому в якості підсумку ще раз раджу ці нові «правила гри» не ігнорувати, а завчасно підготуватися. Недаремно значна частина резонансних спорів ТЦУ в країнах із розвиненою системою контролю ТЦУ стосується саме проблем віднесення прибутків до постійних представництв.

Прокоментувати