Блог

Контроль за неконтрольованими операціями в Україні через призму свіжої судової практики Індії

25 травня, 2018 Блог

Іван Шинкаренко

Партнер КМ Партнери

Гортаючи короткий виклад найважливіших судових спорів щодо трансфертного ціноутворення (далі — ТЦУ) в Індії, вкотре знаходжу речі, які є актуальними й для України.

Зокрема, це стосується рішення у справі «Texport Overseas Private Limited vs. DCIT», датованого 22 грудня 2017 р.

Суть спору стосується певних операцій компанії Texport Overseas Private Limited у середині країни (винагорода директорів), які, як «визначені внутрішні операції», підпадали під дію правил ТЦУ, хоча й не були зовнішньоекономічними операціями. Операції здійснювалися у 2012-2013 фіскальних роках. У той період у законодавстві Індії діяли правила, що поширювали контроль ТЦУ на такі операції.

У 2017 р., вже після виникнення спору щодо дотримання платником податків принципу «витягнутої руки», податкове законодавство Індії змінилося. І правило щодо контролю ТЦУ стосовно вказаних операцій виключили.
Рішення в спорі: донарахування визнані незаконними.

Мотивація рішення судового органу: з моменту виключення норми з закону вважається, що така норма виключена з моменту її запровадження, якщо в законодавстві немає певного перехідного положення, що чітко визначає, що юридичні дії та процеси, розпочаті до скасування норми, мають продовжуватися та не припиняються у зв’язку з таким скасуванням.

Тобто в Індії суд дійшов висновку, що з урахуванням виключення норми про поширення правил ТЦУ на виплати директорам у межах країни, відповідні донарахування (навіть здійснені податковим органом до виключення норми) мають бути скасовані. Оскільки законодавець не подбав про запровадження чітких перехідних положень стосовно цього.

Що ж в Україні?

Нагадаємо, що у вересні-грудні 2013 та 2014 рр. діяла редакція ст. 39 ПК України, що поширювала контроль ТЦУ на операції між резидентами. З 01 січня 2015 р. правила ТЦУ виклали в новій редакції. Серед іншого, виключили норму щодо контролю операцій між резидентами.

Тобто з 01 січня 2015 р. операції між пов’язаними резидентами не є контрольованими.

Що з перехідними положеннями? А вони стосувалися виключно подання звіту:

«2. Установити, що звіт про контрольовані операції за 2014 рік подається до 1 травня 2015 року і формується з урахуванням норм статті 39 Податкового кодексу України, у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року.»

Питання контролю операцій між резидентами законодавець не адресував у перехідних положеннях.

Однак фіскальні органи все ще здійснюють контроль таких операцій: перевіряють, чи всі такі операції включені в звіт, чи відповідали ціни рівню звичайних цін (хоча з 2015 р. у Кодексі звичайні ціни замінили принципом «витягнутої руки»). До підприємств застосовуються штрафи, коригуються податкові зобов’язання до рівня звичайних цін.

І нікого з фіскальних органів (та й наскільки бачимо судову практику — в судовій гілці влади) не бентежить той факт, що згідно з пп. 39.5.1 ст. 39 чинної редакції ПК України:

«Податковий контроль за встановленням відповідності умов контрольованих операцій принципу “витягнутої руки” здійснюється шляхом моніторингу контрольованих операцій, опитування з питань трансфертного ціноутворення та проведення перевірок з питань дотримання платником податків принципу “витягнутої руки”.»

Якщо наразі операції між резидентами є неконтрольованими, то на яких законних підставах тоді здійснюється контроль таких операцій за чинними правилами ТЦУ? Закон не передбачає контролю за операціями, які колись були контрольованими.

Знову забуваємо про ч. 2 ст. 19 Конституції України, яка встановлює, що:

«Органи державної влади … їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

Опоненти, звичайно, посилатимуться на те, що такий підхід є юридичною казуїстикою. Має застосовуватися закон, який діяв у період, коли операції були контрольованими.

Заперечимо: а навіщо здійснювати контроль за великою категорією операцій, яку держава вирішила не контролювати з 2015 р.? Мабуть, автори законопроекту під час опрацювання питання зважили на недоцільність такого контролю?

Це не юридична казуїстика, а підхід, який базується на нормах Конституції та закону і має застосовуватися у державі, одним із задекларованих принципів податкової системи якої є необхідність прийняття рішення на користь платника податків у випадку неоднозначності/невизначеності норм законодавства.

І як показує практика Індії, саме такий «казуїстичний» підхід має превалювати в судовій практиці країни, яка сподівається на достойні темпи економічного зростання. Так, в Індії темпи зростання ВВП за 3 квартали 2017 р. склали 7,2 %, а у нас за 2017 р. аж 2,1 %.

Тож може час вже визначитися, що у нас на першому місці – міфічні інтереси бюджету чи захист прав бізнесу на прогнозовані умови діяльності?

Перегляди 843