Блог

Іван Шинкаренко

Кандидат економічних наук, партнер КМ Партнери

19 лютого 2019 р. на сайті Офісу великих платників податків ДФС відзвітували про радісну (звичайно ж, не для платників податків) новину під заголовком «Чи існують межі застосування контрольованих операцій при виплаті заробітної плати нерезидентам?».

Новина стосується листа Мінфіну від 01 лютого 2019 р. № 11420-08-63/2874, в якому такі «межі» окреслено наступним чином:

Тобто, на думку Мінфіну, такими «межами» є звичайні умови щодо обсягу операцій та доходу платника податків. І якщо такі умови виконуються, то слід заробітну плату включати в звіт.

Ну що тут сказати – це велика перемога фіскальних органів на чолі з Мінфіном на шляху подолання проблеми виведення прибутків з-під оподаткування. Саме офіційна заробітна плата нерезидентів (обкладена в Україні ПДФО, ЄСВ та військовим збором) і є тим підступним механізмом, який створює оцінювані мільярдами втрати від маніпулювання цінами…

А якщо без іронії, то говоримо про винайдення чергової нагоди застосувати штрафи за неподання звіту з ТЦУ/невключення до звіту всіх контрольованих операцій. На хвилиночку, щодо операцій 2018-го року мова йде вже про потенційні 528 600 грн штрафу. Тут штраф, там штраф – ось і є про що звітувати в межах чергового статистичного зрізу результатів роботи.

І не даремно в листі Мінфіну мова йде саме про обов’язок включити такі операції до звіту про контрольовані операції. А необхідність готувати документацію з ТЦУ, аналізувати «ціну» операції за встановленими методами ТЦУ не згадується.

Невже й Мінфін розуміє, що такі методи, вочевидь, не пристосовані до аналізу виплат (нарахування) заробітної плати…?

Ну не подумали в ОЕСР, що винахідливі українські контролюючі органи забажають контролювати розмір заробітної плати. Адже в Керівних Настановах ОЕСР достатньо чітко вказано, що контрольованими є операції між компаніями.

Насправді ж мова йде навіть не про правовий статус особи-контрагента – фізична особа це чи юридична. Мова йде про те, що сутнісні правила ТЦУ, як вони прописані в ст. 39 ПК України, вочевидь, розроблені для цивільно-правових, а не для трудових відносин, під час яких виплачується заробітна плата. Ну немає в ст. 39 ПК України таких ознак зіставності операцій як трудовий стаж, досвід роботи, посадові обов’язки. Як немає в трудовому праві й такого поняття як «ціна» чи «вартість».

Ще один важливий момент: навіть якщо й можна вигадати спосіб застосувати методи ТЦУ (абстрагувавшись від формальних вимог закону), то що далі? За пп. 140.5.2 ст. 140 ПК України фінансовий результат коригується буквально «на суму перевищення договірної (контрактної) вартості … придбаних товарів (робіт, послуг) над ціною, визначеною за принципом “витягнутої руки”, при здійсненні контрольованих операцій у випадках, визначених статтею 39 цього Кодексу».

Де тут договірна вартість придбаних товарів (робіт, послуг), коли мова про заробітну плату? Як розраховуватимемо коригування? Будемо знову ж таки прирівнювати чітко цивільно-правове поняття придбаних робіт до трудових функцій працівника?

Можливо, я щось пропустив і разом з іншими змінами в нас поміняли й ст. 19 Конституції України, в якій ідеться про те, що ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством?

А якщо основні механізми контролю ТЦУ та наслідки такого контролю до заробітної плати не можуть бути застосовані (принаймні в межах існуючого правового поля), то сам собою напрошується висновок: щось не так з позицією Мінфіну про необхідність включення заробітної плати до звіту з ТЦУ.

Що саме не так?

А те, що Мінфін, по суті, тлумачить обов’язок визнавати операції контрольованими і включати їх у звіт ізольовано, без врахування мети відповідних норм та інших положень ПК України, які, власне, й обумовлюють сенс існування інституту ТЦУ.

Однак схоже на те, що в наших реаліях сенс існування правил ТЦУ для декого зводиться до чергової можливості «покошмарити» бізнес, застосувавши штраф…

З таким самим успіхом можна штрафувати за неподання декларації про транспортний податок власників гужового транспорту! Не об’єкт оподаткування? Ну то й що… Теж транспорт.

Можна, звичайно, заспокоїти себе тим, що іноземців-нерезидентів, які отримують заробітну плату в Україні, не так багато. Та не слід забувати, що питання податкової резидентності не таке просте, як може здатися. І менеджери-іноземці, що гордо йменують себе податковими резидентами України, можуть виявитися податковими нерезидентами.

Що тут можна сказати. Іноземні інвестори – Welcome! Але обережно із заробітною платнею, бо можна одержати штраф на рівному місці.

Залишається сподіватися на судову гілку влади. Хочеться вірити, що принаймні там не забули основні принципи тлумачення норм права.

Прокоментувати