Аналітика

Законодавці постійно вдосконалюють базу антирейдерських iнструментiв, але, на жаль, деякi вже вiд самого початку працюють, скоріше, на користь саме рейдерів, а не власників корпоративних прав.

Скасування рішень як спосіб захоплення підприємств

Оскарження рішень вищого органу господарської організації в судовому порядку є найпоширенішим юридичним механізмом встановлення контролю над підприємством та позбавлення інших власників корпоративних прав можливості брати участь в управлінні справами господарської організації. Іншим способом є скасування судом певного рішення та всіх наступних актів, які з ним пов’язані, що дозволяє рейдерам опосередковано домогтись визнання недійсним необхідного акту органу управління суб’єкта господарювання. При цьому поодинокими є випадки, коли законні власники ефективно захищали свої права. Так, при вирішенні питання щодо скасування наступних, пов’язаних з оскаржуваним, рішень суди майже ніколи не застосовують принцип bonа fides та не стають на захист прав добросовісних набувачів.

Проте, навіть за таких обставин, для скасування певного акту органу управління господарської організації необхідні юридичні підстави, що дозволять посилатись на його незаконність. Розгляд судом питань щодо кількості рішень, що підлягають скасуванню, та встановлення зв’язку між ними відбувається у судовому засіданні, за участі заінтересованих осіб, що, у будь-якому випадку, надає можливість учасникам суб’єкта господарювання відстоювати свою правову позицію.

Зміни, які були внесені до Закону про державну реєстрацію

Частиною 1 статті 31 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” (далі – Закон про державну реєстрацію) визначено, що у разі, якщо під час внесення запису про судове рішення щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи державний реєстратор встановлює, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про реєстраційні дії, проведені після реєстраційної дії, стосовно якої прийнято судове рішення щодо скасування її державної реєстрації, державний реєстратор зобов’язаний повідомити про це суд, який прийняв таке судове рішення.

На підставі повідомлення державного реєстратора суд приймає додаткове рішення про скасування також реєстраційних дій, проведених після реєстраційної дії, стосовно якої прийнято судове рішення щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи.

Що мали на меті законодавці?

Уявімо ситуацію, коли на підставі рішення учасників товариства про внесення змін до установчих документів група осіб незаконно отримала необхідну кількість голосів, що дозволило їй у подальшому приймати будь-які рішення в своїх інтересах. У такому випадку, при доведенні власником незаконності винесення першого рішення рейдерів, положення про автоматичне скасування судом наступних, після скасованої, реєстраційних дій дозволяє швидко усунути наслідки захоплення та повернути стан підприємства, що існував до здійснення рейдерської атаки.

Які перспективи застосування даного положення?

Узаконена можливість скасування всіх без виключення наступних реєстраційних дій може мати своїм наслідком створення нових умов вчинення рейдерських дій.

Як вже зазначалося, вимога про скасування необхідного рішення в судовому порядку повинна бути підтверджена певними юридичними фактами. Проте, із внесенням змін, відсутня необхідність пошуку аргументів для скасування конкретного, принципово важливого рішення. Достатньо обрати будь-який попередній акт, який є найбільш “вразливим” з точки зору дотримання законодавства, тоді як всі наступні реєстраційні дії будуть скасовані автоматично¹ на підставі додаткового рішення, як це передбачено статтею 31 Закону про державну реєстрацію.

За таких обставин під загрозою можуть опинитися потенційні власники корпоративних прав. Також можливою є ситуація, коли учасники господарської організації умисно припускаються помилок, закладаючи тим самим підґрунтя для подальшого скасування рішень.

Важливо враховувати, що у разі необхідності захисту корпоративних прав учасників акціонерного товариства щодо певних вимог встановлена спеціальна позовна давність. Так, у спорах про переведення прав та обов’язків покупця акцій акціонерного товариства за договором про їх відчуження та про оскарження рішення загальних зборів цього товариства або порядку прийняття такого рішення акціонером, права та охоронювані законом інтереси якого порушено таким рішенням, застосовується спеціальна позовна давність у три місяці, встановлена статтями 7 і 50 Закону України “Про акціонерні товариства”. Що стосується інших осіб, які оскаржують у судовому порядку рішення загальних зборів акціонерного товариства, відповідно до роз’яснень Вищого господарського суду України² діє загальна позовна давність, що також застосовується при захисті порушених прав учасників господарських товариств, створених в інших організаційно-правових формах.

Альтернативний варіант врегулювання питання

На нашу думку, більш доцільним є детальне закріплення права особи, яка звертається до суду з вимогою про скасування рішення про внесення змін до статутних документів, вимагати витребування та скасування всіх наступних рішень, пов’язаних з оскаржуваним, включаючи такі, про винесення яких позивачу не може бути відомо (наприклад, у випадку, коли особу протиправно позбавлено права власності на частку у статутному капіталі товариства, та, відповідно, відсутня можливість отримувати інформацію про прийняття рішень таким товариством). У такий спосіб суд за заявою заінтересованої сторони, при цьому не виходячи за межі позовних вимог, має право скасувати наступні пов’язані рішення, але не автоматично, а за наслідком розгляду даного питання у судовому засіданні, що буде відповідати принципу змагальності сторін.

Можливі проблеми при застосуванні новації

При аналізі термінів, що використовуються у статті 31 Закону про державну реєстрацію виникають питання щодо співвідношення положень статті з нормами Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України).

Як відомо, справи, що виникають із корпоративних відносин, підвідомчі господарським судам. При цьому, стаття 88 ГПК України встановлює вичерпний перелік підстав винесення судом додаткового рішення. Так, господарський суд має право прийняти додаткове рішення, якщо: з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення, або якщо не вирішено питання про розподіл господарських витрат, чи про повернення судового збору з бюджету. Як вже було зазначено, Закон про державну реєстрацію передбачає винесення судом додаткового рішення про скасування наступних реєстраційних дій саме на підставі повідомлення державного реєстратора. Таким чином, встановлена нова умова винесення рішення, а також досі невідома господарському процесу підстава – повідомлення, при цьому таке, що здійснюється суб’єктом, який не є учасником судового процесу.

Виходячи зі змісту статті 4 ГПК України, дану неузгодженість не можна назвати колізією, але, у будь-якому випадку, відсутність зазначеного саме у ГПК України повноваження суду виносити додаткове рішення про скасування наступних реєстраційних дій на підставі повідомлення державного реєстратора, створює передумови для виникнення труднощів при застосуванні положення Закону про державну реєстрацію, що, імовірно, буде використовуватись в якості підстави для оскарження таких додаткових рішень.

Можна прогнозувати вкрай неоднозначні перспективи практичного застосування проаналізованої новації. Більше того, такі зміни полегшують завдання рейдерів та спрощують процедуру скасування ключових рішень з метою отримання контролю над підприємством.

Потенційні інвестори також повинні бути поінформовані про існуючий ризик, оскільки можливість автоматичного скасування стосується будь-якої наступної реєстраційної дії. У зв’язку з цим, у разі проведення аналізу юридичних аспектів діяльності компанії доцільним є включення в обсяг перевірки питань дотримання законодавства при прийнятті рішень органом управління господарської організації та відсутності юридичних підстав для їх скасування у майбутньому.

Успіх у боротьбі з незаконним захопленням підприємств не може бути досягнутий лише шляхом запровадження змін до законодавства, оскільки найголовнішою опорою та засобом реалізації мети рейдерів є можливість впливати на представників судової гілки влади при прийнятті ними рішень. Таким чином, за умови незмінності кількості випадків судового свавілля та нехтування основними засадами судочинства, всі спроби на законодавчому рівні зменшити кількість вдалих нападів на підприємства будуть безрезультатними, оскільки лише ефективна реалізація права особи на справедливий суд може бути першим дієвим кроком у боротьбі з поширеною в Україні практикою рейдерства.

Примітки:

Прокоментувати