Аналітика

Значення СЕА ПДВ і так званого ліміту

Система електронного адміністрування ПДВ (далі – СЕА) застосовується з 2015 р. з низкою змін впродовж цього часу щодо режиму застосування і фактично виконуваних функцій. І хоча СЕА визначена (п. 200-1.1. Податкового кодексу) просто як система, яка забезпечує автоматичний облік в розрізі платників податків за переліченими в п. 200-1.1. параметрами, насправді її значення виходить далеко за функції власне обліку. Крім того, як свідчить практика, і облік вказаних параметрів зовсім не такий вже автоматичний.

В Податковому кодексі електронному адмініструванню ПДВ присвячена гл. 200-1. Однак цією главою електронне адміністрування не вичерпується. На певних положеннях вказаної глави зав’язані деякі ключові моменти чинної моделі ПДВ загалом.

Пп. 200-1.3. гл. 200-1 «Електронне адміністрування податку на додану вартість», мабуть, є найбільш відомим. Він визначає сукупну суму (ліміт) податку, на яку платник може зареєструвати податкові накладні. Нагадаємо, що спрощено цей ліміт дорівнює сумі вхідного ПДВ із можливістю його певного перевищення (дозволений овердрафт) + сума коштів, депонованих на спеціальному рахунку, зменшених на суму вже виписаних податкових накладних і сум, заявлених до відшкодування. Ця сума також є лімітом, у межах якого може бути заявлене бюджетне відшкодування ПДВ (пп. 200.4 (б), пп. 200-1.6.).

НЕавтоматична зміна показників на практиці та незаконність цього процесу

Штучна зміна цього показника (а поки що ми бачили тільки факти зменшень) означає позбавлення платника ПДВ права на відповідну суму бюджетного відшкодування або виписку податкових накладних.

Вбачається, що саме такі втручання останнім часом полюбляють контролюючі органи, щоб поліпшити бюджетні показники з ПДВ. Звітування про «успіхи» з арешту лімітів ПДВ в СЕА досить часто можна побачити в інтернеті. Такий арешт, як правило, реалізується внесенням в СЕА даних, які не відповідають фактичним даним щодо платника податків (наприклад, від’ємне значення, щоб забити всі регістри).

Таким чином відбувається втручання в СЕА, яке не передбачається Податковим кодексом. Податківці змінюють показники СЕА. Відповідно, в СЕА автоматично не обліковуються передбачені Кодексом показники щодо платника податку, а міститься інформація, яка не відповідає дійсності, наявність якої створює перешкоди у здійсненні підприємницької діяльності.

За практикою ЕСПЧ будь-яке втручання, насамперед, має бути законним. У цьому випадку вимоги закону не виконуються, такі дії не базуються на законі. Зазначені дії суперечать як податковому, так і кримінальному законодавству, в межах якого вони формально відбуваються.

Неправомірність арешту лімітів в СЕА ПДВ з позиції КПК

На практиці арешт лімітів у СЕА ПДВ оформлюють як арешт майна за гл. 17 КПК. Зокрема, з посиланням на ч. 1 ст. 170 КПК України, якою встановлено:
«Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації в юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку».

Вказані відповідні положення КПК надають право на арешт саме майна, тобто відповідного об’єкта цивільного права, щодо якого існує відповідна цивілістична тріада – права на відчуження, розпорядження, користування.

Проте ліміти ПДВ в системі електронного адміністрування НЕ Є МАЙНОМ для цілей застосування зазначеної норми, тому арешт на підставі вказаних положень не може бути застосований.

Як зазначено вище, ліміт СЕА ПДВ визначений у ст. 200-1 Податкового кодексу, тобто він є елементом податкових правовідносин. При цьому п. 14.1.105 ПК України надано визначення майна для податкових правовідносин: «Майно у значенні, наведеному в Цивільному кодексі України».

Водночас у ст. 190 Цивільного кодексу України зазначено, що МАЙНОМ як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Майно входить у категорію об’єктів цивільного права, визначених ст. 177 ЦК України.

Відповідно до приписів ст. 178 ЦК України, кваліфікаційними ознаками майна є можливість його відчуження або переходу від однієї особи до іншої, тобто його оборотоздатність.

Суми ліміту в СЕА ПДВ не можуть бути предметом договору купівлі-продажу та не мають оборотоздатності (зокрема, не можуть бути продані або іншим чином передані іншій особі), а отже, не можуть вважатися майном ані в розумінні ЦК України, ні в розумінні ПК України та КПК України.

Зазначене також випливає з приписів ч. 1 ст. 170 КПК України, згідно з якою визначення арешту здійснено саме через позбавлення права на відчуження, розпорядження, користування, тобто через заборону обороту відповідного майна.

Відповідно, КПК України не надає права на арешт сум лімітів у СЕА ПДВ, оскільки вказаний показник за законом не входить до категорії майна.

НЕ може визнаватись як належне обґрунтування арешту лімітів в СЕА ПДВ посилання на п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, яким встановлено, що «арешт майна допускається з метою забезпеченя збереження речових доказів…».

Знову ж таки, ключовим тут є «майно», до якого ліміти в СЕА ПДВ не належать. Окрім того, ч. 3 ст. 170 КПК України закріплено, що для того, щоб накласти арешт на майно з підстав визначення їх речовими доказами, таке майно повинно відповідати критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України:
«Речовими доказами є матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою».

Проте суми ліміту в СЕА ПДВ не є матеріальним об’єктом, тому взагалі не можуть вважатися доказом. Ліміт в СЕА ПДВ – це розрахунковий показник, який визначений відповідно до положень ПК України. Дані про такий ліміт, серед інших даних, на кожен момент часу зберігаються в електронній системі адміністрування ПДВ, адміністратором та зберігачем даних якої є державний орган – ДФС України.

Резюме: незаконне втручання та потакання з боку суддів

Відповідно до положень ПК України, облік в СЕА ПДВ здійснюється АВТОМАТИЧНО за встановленим законом алгоритмом. Податковий кодекс не передбачає будь-якого «ручного» втручання в ці показники, визначені законом. КПК також цього не передбачає. Тому арешт лімітів в СЕА ПДВ, яким де-факто змінюється відповідний показник, визначений за законом, є неправомірним втручанням в систему автоматичного обліку. Відповідні ухвали судів про накладання такого арешту є незаконними та неправомірними.

Є ухвали судів, які розібралися у проблемі, про відмови. Однак, на жаль, з боку суддівського корпусу з цього питання бачимо частіше бажання «підсудити» на користь контролюючих органів (держави), або невігластво, коли судді не розуміють, що саме вони ухвалюють, арешт якого майна, за відсутності взагалі майна за законом. В такому випадку до ситуації можна застосувати слова, сказані свого часу Талейраном: «Це навіть гірше, ніж злочин: це помилка».

Лише навесні цього року Верховний Суд визначився з питанням попереднього «модного тренду» контролюючих органів – призначення перевірок у межах кримінального провадження ухвалою суду, що насправді КПК не передбачено. Для того, щоб прийти до такого результату, правовій спільності знадобилося більше ніж 2 роки активних зусиль. А скільки знадобиться часу, щоб зупинити обговорюваний «новомодний» тренд?

Завантажити pdf-файл статті (116 Kb).

Прокоментувати