Аналітика

У продовження нашої статті щодо судової практики про стягнення платниками переплати (бюджетного відшкодування) з податку з державного бюджету, заслуговує уваги нова Постанова Верховного Суду України від 19.04.16 р. у справі № 2а-4242/12/1070 за позовом платника податків про стягнення бюджетного відшкодування ПДВ із державного бюджету.

Нагадаємо, загальна правова позиція Верховною Суду України полягає в тому, що вимога про стягнення податку є неналежним способом захисту порушених прав. Суд вважає, що для повернення податку в судовому порядку, платники повинні заявляти вимоги про зобов’язання фіскальних органів  підготувати відповідний висновок для державного казначейства.

Проте у вказаній Постанові від 19.04.16 р. Верховний Суд України залишив без змін Постанову суду першої інстанції, якою суд саме стягнув бюджетне відшкодування ПДВ із державного бюджету.

Таке рішення, щоправда, суд виніс на тих підставах, що заява фіскальних органів про перегляд судового рішення була обґрунтована рішенням Вищого адміністративного суду України, яке складене за інших фактичних обставин, ніж вказаних у справі, яка переглядалась Верховним Судом України.

Зокрема, в заяві про перегляд судового рішення фіскальні органи акцентували увагу суду на обставинах формування та суті самого бюджетного відшкодування (права на податковий кредит), а не на способі захисту прав платника. При цьому, виявивши, що обставини справи, наданої фіскальними органами для порівняння, відрізняються від обставин розглядуваної справи, Верховний Суд України відмовив у задоволенні такої заяви.

І хоч наведене рішення не є зміною позиції Верховного Суду України на користь платників податків, проте з нього також можна зробити ряд корисних висновків.

По-перше, Постановою від 19.04.16 р. підтверджено, що Верховний Суд України розглядає заяву про перегляд судових рішень на підставах, які викладені в такій заяві. Тобто Верховний Суд України не розглядає спір в цілому, а вирішує правові неоднозначності, які допускає Вищий адміністративний суд України.

По-друге, Постанова від 19.04.16 р. дає додатковий шанс платникам вирішувати спори на їх користь, оскільки не всі спори про стягнення податків виникли за однакових фактичних обставин. Є такі обставини, які, на наш погляд, виокремлюють справи з-поміж загальної практики та, відповідно, не можуть вирішуватись за загальним правилом.

Наприклад, на практиці мають місце випадки, коли на підставі відповідних заяв платників податків фіскальні органи складають та передають висновки для державного казначейства. В подальшому кошти не повертаються вже з вини органів казначейства, а не фіскальних органів. У такому разі заявляти вимоги про зобов’язання підготувати висновок для органу казначейства не мало б ніякого змісту. Очевидно, що в таких випадках належними є саме вимоги про стягнення коштів із бюджету.

Схожий за своєю суттю є випадок, коли фіскальні органи передають висновки для казначейства, а згодом відкликають їх.

Також є одна справа, коли на заяву платника фіскальні органи прямо повідомляють про відмову в поверненні коштів. Платник розуміє, що такі органи не готували висновків для органу казначейства. Але ж на практиці поширеними є випадки, коли фіскальні органи не надають жодних відповідей платнику у встановлені строки. В такому разі платник законно очікує, що його заява отримала належну реакцію фіскальних органів (з підготовкою висновку для казначейства), а, відповідно, у платника немає підстав заявляти до суду вимоги про зобов’язання підготувати висновок для казначейства.

І насамкінець, існує чимало судових рішень, в яких суди навіть не встановлюють обставин щодо того, чи мала місце підготовка висновку для органу казначейства, чи ні. В цих справах Верховний Суд України, в силу своїх повноважень, також не може самостійно встановити таку обставину та вирішувати справу на підставі припущення про те, що висновок для казначейства не складався.

У цьому випадку, а також у разі, якщо заява фіскального органу містить посилання на невірне застосування судами норм процесуального права (в частині щодо обов’язкових для суду обставин), Верховний Суд України може направити справу на новий розгляд для встановлення такої обставини.

Таким чином, на наш погляд, практика Верховного Суду України щодо стягнення податків все ще не до кінця опрацьована судами та підлягає відповідному уточненню.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2016

Прокоментувати