+ Слово має бути в результатах пошуку. - Видалення слова з результатів пошуку. * Слово починається/закінчується на текст перед/після символу. ""Пошук слів у складі фрази.

 

Фізична особа отримала ППР – податкова нарахувала податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Що робити?

21 травня, 2021 Інформаційні листи

1.

Податківці певною мірою «прокинулися», і все частіше фізичні особи стали отримувати від контролюючих органів податкові повідомлення-рішення (далі – ППР) з нарахованим до сплати податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. То що робити платникові: просто заплатити або варто подивитися уважніше?

Адже Податковий кодекс України (далі – ПКУ) покладає обов’язок обчислення податку з нерухомості у власності фізичних осіб на контролюючі органи за місцем реєстрації особи – платника податку (п.п. 266.7.1. ПКУ). Відповідні ППР мають бути направлені за загальним правилом (п.п. 266.7.2. ПКУ) до 01 липня наступного за звітним року.

Та чи певні, що там все правильно?

2.

Наприклад, довелося побачити кілька таких «свіжих» ППР з нежитлової нерухомості. І щось не побачили там незастосування податку за період з 01 до 31 березня 2020 року, як це встановлено п. 528 Підрозділу 10 Розділу ХХ «Перехідних положень» ПКУ. А може, ще щось не враховане?

3.

Тож щоб перевірити правильність нарахування, треба розуміти всі підстави (і власне їх наявність) для такого нарахування.

ПКУ зобов’язує податківців не просто нарахувати податок, а й зазначити в ППР підстави для такого нарахування. І, звісно, що це мають бути конкретні підстави, за якими можна визначити, як саме проведене нарахування, а не просто «згідно із законодавством».

Зокрема, п.п. 58.1.1. ПКУ визначає, що ППР має містити: «1) суму та підставу для визначення (нарахування/зменшення) грошового зобов’язання та/або податкового зобов’язання, що повинен сплатити платник податків…».

У тих ППР, які поки що довелося бачити, наводяться просто кілька пунктів ПКУ, і все… Але чи це є зазначенням власне підстав для нарахування вказаного податку?

4.

Ні!

Лише на підставі положень ПКУ нарахувати податок на нерухомість неможливо, адже зобов’язання з нього не виникають безпосередньо з положень ПКУ:

це місцевий податок  (ст. 10 ПКУ), який встановлюється місцевими радами (п. 4.4. ст. 4 ПКУ) для застосування на підвладній їм території у межах, визначених ПКУ, і який не належить до обов’язкових до встановлення (п. 10.4. на відміну від податків за п. 10.3.).

Отже, підстави для нарахування існують, тільки якщо цей податок належним чином встановлений на місцевому рівні рішенням відповідної місцевої ради у встановленому законом порядку.

Поки що на очі не потрапляли ППР з податку на нерухомість із зазначенням відповідних рішень місцевих рад, якими встановлений цей податок для відповідної місцевості. Але ж без такого рішення місцевої ради нарахування податку безпідставне! Тож за відсутності зазначення конкретного рішення місцевої ради, яким фактично встановлений такий податок для відповідної місцевості і його ставки, варто говорити про фактичне не зазначення в ППР підстав для нарахування.

А значить таке ППР не відповідає вимогам закону, що може бути підставою для визнання його нечинності (і це ППР також дефектне, тому що не дає можливості платнику податку перевірити дійсну підставність і правильність нарахування податку, бо, повторимося, лише за нормами ПКУ цей податок НЕ може бути нарахований).

Тому, можливо, варто оскаржувати таке ППР вже з цієї причини, щоб не гадати, а чим в дійсності керувалися податківці і на підставі чого (можливо, якісь дані «зі стелі»?) нарахували.

5.

І тут (вже міркуєте про оскарження?) виникає інше питання, а в які строки? Зокрема, в порядку адміністративного оскарження, щоб нарахування залишалися неузгодженими.

Здавалося б, все має бути просто, адже за п.п. 58.1.1. ст. 58 ПКУ, ППР містить: «…5) граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення».

Ага! Так Вам податківці їх і вказали. Допоки довелося лише бачити згадку про право на оскарження в порядку і строки, встановлені ст. 56 ПКУ. Не конкретно, і чи достатньо?

П. 56.12 ст. 56 ПКУ встановлює: «Якщо відповідно до цього Кодексу контролюючий орган самостійно визначає грошове зобов’язання платника податків за причинами, не пов’язаними із порушенням податкового законодавства, такий платник податків має право на адміністративне оскарження рішень контролюючого органу протягом 30 календарних днів, що настають за днем надходження податкового повідомлення-рішення (рішення) контролюючого органу».

Тобто строк для оскарження – впродовж 30 днів після отримання ППР?

Проте не все так просто, адже живемо в особливий період. Так, водночас за п. 528 Підрозділу 10 Розділу ХХ «Перехідних положень» ПКУ: «528. Тимчасово, на період по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків, встановлених: статтею 56 цього Кодексу (в частині процедури адміністративного оскарження) щодо скарг платників податків … Таке зупинення не породжує будь-яких наслідків, передбачених статтею 56 цього Кодексу…».

Так що питання про строки для оскарження залишається відкритим, і, виходить, наразі строки для оскарження регулюються не тільки ст. 56 ПКУ.

Тож податкова із зазначеним підходом фактично строків для оскарження в ППР не вказує, всупереч закону.

Це ще один елемент невідповідності таких ППР вимогам закону (який вимагає по суті вказати конкретні строки, а не обмежуватися загальним посиланням «у строки встановлені чинним законодавством»), і така невідповідність є ще однією підставою для їх скасування.

6.

Так що, мабуть, варто оскаржувати подібні ППР через їх невідповідність вимогам закону і привчати податківців до дотримання законності в першу чергу з їх боку.

Більшість, мабуть, знайома (принаймні з багатьох американських фільмів) з так званим «правилом Міранди», коли при затриманні особі в першу чергу повідомляють «Ви маєте право…», щоб цим забезпечити визнання законності подальших дій (докладніше про «правило Міранди» – за посиланням). Тож це і розглядуване вище (реальне забезпечення інформацією про підстави для нарахування зобов’язання і про конкретні строки, в межах яких можливе оскарження), як певна аналогія того ж правила, є дійсно важливим.

7.

Саме тому, для початку, можливо, варто оскаржувати такі дефектні (некомплектні) ППР, в яких бракує суттєвої інформації для реального забезпечення прав платників податків, в адміністративному порядку, і вказувати наведене вище. Зокрема, звертати увагу на те, що нарахування слід вважати відповідно неузгодженими, а ППР такими, що підлягають скасуванню.

8.

Що далі – буде видно, а поки що варто таки оскаржити ППР, при тому, що за п. 521 Підрозділу 10 Розділу ХХ «Перехідних положень» ПКУ пеня за період карантину не нараховується і штрафні санкції за таке в цей період не застосовуються. А податкову варто вчити. Те ж правило Міранди не з’явилося нізвідки.

У разі відмови контролюючого органу на адміністративну скаргу платника податку можна йти й далі до суду.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2021

Перегляди 1674

Прокоментувати