+ Слово має бути в результатах пошуку. - Видалення слова з результатів пошуку. * Слово починається/закінчується на текст перед/після символу. ""Пошук слів у складі фрази.

 

Велика Палата Верховного Суду розгляне питання (у справі стосовно відшкодування «старого» ПДВ) – чи
(1) має право вимога про стягнення коштів з бюджету як належний ефективний засіб захисту порушених прав платника податків, чи
(2) суд буде розглядати тільки звернення щодо спонукання державних органів зробити те, що вони й так мали зробити

І як можна буде відшкодовувати «старий» ПДВ, який мав би бути відшкодований за Тимчасовим реєстром

11 вересня, 2018 Інформаційні листи

Підходи до питання належного засобу захисту та способу повернення переплати з податку (бюджетного відшкодування) кілька років тому були змінені «старим» Верховним Судом України (далі – ВСУ) з відходом (до того ж, без належного мотивування) від (а) попередньої позиції щодо позову про стягнення таких сум напряму з бюджету і заміною на (б) позицію, що можна вимагати лише «зобов’язати підготувати висновок для казначейства про повернення податку» (яка в поточній практиці із вилученням в Податковому кодексі необхідності такого висновку для отримання бюджетного відшкодування ПДВ трансформувалася у вимогу про включення до відповідного реєстру).

Така змінена практика колишнього ВСУ зазнала здебільшого критики з боку правової спільноти і навіть спроб з боку Вищого адміністративного суду України (далі – ВАСУ) втримати попередній підхід. (Детальніше з цих питань і щодо браку правового обґрунтування такої позиції ВСУ у наших оглядових листах «Вимоги про стягнення податку з бюджету: Верховний Суд України скасував рішення, яким Вищий адміністративний суд України всією палатою відійшов від практики Верховного Суду України» та «Судова практика в спорах про стягнення податків з державного бюджету»).

Як зазначено в згаданих вище матеріалах, так і зараз вважаємо, що найбільш застосований зараз (через позицію ВСУ) спосіб захисту шляхом звернення щодо «зобов’язання підготувати висновок для казначейства про повернення податку» або зобов’язання включити до реєстру на відшкодування є формальним та таким, що не забезпечує ефективного захисту порушеного права платника податків. Так, рішення суду щодо зобов’язання контролюючого органу видати висновок (або включити до реєстру заяв бюджетного відшкодування ПДВ) не забезпечує безпосередньо відновлення порушених прав. Право платника порушено тим, що йому не відшкодовано контролюючим органом надміру сплачений податок (бюджетне відшкодування), а отже, вважаємо, що найбільш правильним та ефективним засобом захисту буде рішення про стягнення на користь такого платника коштів з бюджету.

Раді бачити, що новий Верховний Суд звернув увагу на цю проблему. Сподіваємося, що новий Верховний Суд врешті-решт визначиться з цим питанням на користь підходу, який дійсно забезпечуватиме ефективне відновлення порушених прав платників податків.

Зокрема, це питання (стосовно випадку відшкодування «старого» ПДВ) адресоване Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду на Велику Палату (відповідна Ухвала наявна за посиланням), в якому наведено таку аргументацію:

«З огляду на зміни у податковому законодавстві щодо алгоритму дій платника податків та контролюючих органів в процедурі бюджетного відшкодування, такий спосіб судового захисту як визнання протиправними дій контролюючих органів щодо ненадання висновку про підтвердження заявлених платниками сум бюджетного відшкодування (що відповідає наведеній вище практиці Верховного Суду України, напрацюваній до 2017 року), не є ефективним, оскільки не відповідає чинному законодавству і, як такий, не здатен забезпечити дійсного відновлення порушеного права платника податків на бюджетне відшкодування.

Подальше вирішення аналогічних справ із застосуванням цитованих вище правових позицій, напрацьованих Верховним Судом України до 2017 року, було б недоречним та таким, що не забезпечує ефективний захист порушеного права платників податків».

Велика Палата, в свою чергу, прийняла таку справу до розгляду (відповідна Ухвала Великої Палати наявна за посиланням). Розгляд справи із викликом сторін Велика Палата призначила на 30 жовтня 2018 року. Сподіваємося, що за результатами розгляду буде винесено справедливе і мотивоване рішення, яке дозволить платникам податків нарешті ефективно поновлювати порушені права щодо бюджетного відшкодування ПДВ чи переплат з інших податків.

Таке рішення може (сподіваємося, позитивно) виторувати ефективний судовий шлях вирішення проблеми отримання «старого» ПДВ, заяви про бюджетне відшкодування якого подані до 01 лютого 2016 року, і за якими станом на 01 січня 2017 року суми податку на додану вартість не були відшкодовані з бюджету, а тому з 2017 року вони підлягали б відшкодуванню за «Тимчасовим реєстром», який, однак, так і не працює вже більше півтора року (з питань непрацюючого Тимчасового реєстру можна подивитись, зокрема, наступні матеріали: Заявлений відшкодувати. Коментар Олександра Мініна щодо законопроекту № 7518, Круглий стіл щодо законопроекту № 7518) .

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в зазначеній Ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати від 26.06.2018 року у справі № 826/7380/15 зазначив (цитата):

«Крім того, за інформацією, наведеною в листі Державної фіскальної служби України від 26 липня 2017 року №16189/6/99-99-12-03-02-15 «Про розгляд звернень щодо тимчасового реєстру», скерованого на адресу Товариства, на сьогодні чинним законодавством не передбачено механізм відшкодування сум податку на додану вартість, включених до тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, та структури такого реєстру.

Тобто, з урахуванням чинного законодавства та позиції податкового органу, такий спосіб захисту порушеного права, як зобов’язання внести заяву Товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування також не призведе до ефективного відновлення права платника податків».

Наразі має місце ситуація, коли, за словами представників виконавчої влади, бракує певних нормативних положень щодо порядку відшкодування, в той час як, на думку представників влади законодавчої, на законодавчому рівні все є, і невідшкодування спричинене браком волі виконання закону виконавчою владою.
У будь-якому випадку практична відсутність відшкодування «старих» сум бюджетного відшкодування ПДВ спричинена саме державною владою, а чия тут вина – законодавчої чи виконавчої гілок влади – для платника податку не має значення, адже податкові відносини в цілому – це відносини з державою, а не з окремими особистостями чи органами. І відповідальність за такого роду ситуації має нести саме держава. З цього приводу за аналогією можна послатися, наприклад, на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04), яким встановлено наступне:

«70. Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». <…> Зокрема, на державні органи покладено обов’язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер’їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

71. <…> Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов’язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року».

Тобто, за допущену ситуацію з Тимчасовим реєстром внаслідок встановлених самою ж державою процедур відповідальність покладається на державу.

Сподіваємося, що судова гілка державної влади зробить усе необхідне з її боку для забезпечення дійсно ефективного відновлення порушених прав платників податків, спричинених недоліками в роботі інших гілок триєдиної державної влади.

Для повноти викладення варто згадати, що практика ВСУ, якій, сподіваємося, в жовтні буде покладено край, певною мірою виходила з того, що державні органи можуть діяти тільки в порядку, встановленому законом, а тому не можна вимагати від них чогось іншого. Однак такий підхід ігнорує інший, більш важливий бік проблеми, коли мова йде про ситуацію, в якій державний орган не виконав те, що і так від нього вимагається законом (для чого не потрібно судове рішення, бо закони є обов’язковими для виконання для державних органів) або посилається на відсутність порядку/процедур як підставу для незабезпечення прав платника податків. Тобто порушення з боку держави звільняє державу від виконання зобов’язання? Нонсенс.

Що стосується наших очікувань щодо розгляду обговорюваної справи, то, сподіваємося, Велика Палата розгляне питання, базуючись на ключових принципах справедливості та правосуддя, і не буде ховатися від проблеми з посиланням на те, що таке не можна зробити, тому що інші гілки влади чи то дійсно не встановили, чи то лише стверджують, що деталізований порядок дій відсутній, а тому реалізація права платника податків неможлива.

У Постанові від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц Великою палатою була наведена наступна аргументація, яка може бути доречною і до питання, що розглядається:

«Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Керуючись однією з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права», Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, з огляду на таке».

Суд зобов’язаний керуватись принципом верховенства права (ст. 8 Конституції України, ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України), а право, як відомо, не обмежується одним лише законом.
Таким чином, сподіваємося, що відповідне рішення Великої Палати забезпечить на майбутнє ефективний механізм поновлення через суд порушених прав платників податків у подібних ситуаціях і, зокрема, встановить спосіб «розблокування» реального повернення «старого» ПДВ, принаймні через судові процедури.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2018

Перегляди 241

Прокоментувати