+ Слово має бути в результатах пошуку. - Видалення слова з результатів пошуку. * Слово починається/закінчується на текст перед/після символу. ""Пошук слів у складі фрази.

 

Податок на розкіш мати легкове авто

11 лютого, 2016 Інформаційні листи

 «Автомобиль – не роскошь, а средство передвижения»

(Ильф и Петров «Золотой теленок»)

  1. Зміни в порядку оподаткування транспортним податком – «податком на розкішні авто»

Наприкінці минулого року законодавець «порадував» в тому числі змінами транспортного податку, або, як його ще називали, «податком на розкішні авто».

Запровадили його початково (ст. 267 Податкового кодексу) з 1 січня 2015 року, на той час щодо авто з об’ємом циліндрів двигуна понад 3 000 куб. см.

Законом № 909-VIII від 24.12.2015 р. об’єкт оподаткування цим податком з 1 січня 2016 року змінений на легкові авто, з року випуску яких минуло не більше 5 років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового року. Ст. 8 Закону про бюджет на 2016 рік мінімальна зарплата на 1 січня встановлена в розмірі 1 378 грн. Відповідно, порогова вартість авто для обкладання транспортним податком в 2016 році становить 1 033 500 грн. Цим самим коло авто, які підлягають оподаткуванню, значно розширене порівняно з минулим роком.

Ставка податку залишилася поки що незмінною – 25 000 грн з одного авто на рік.

Нагадаємо, що відповідно до пп. 267.6.4 Податкового кодексу України (далі – «ПКУ») юридичні особи-власники таких авто зобов’язані самостійно обчислювати суму цього податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого подати до контролюючого органу за місцем реєстрації авто декларацію з розбивкою річної суми рівними частками поквартально. Сплачувати податок потрібно за місцем реєстрації авто поквартально, рівними частками, до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом. Фізичні особи сплачують цей податок відповідно до пп. 267.8.1 ПКУ протягом 60 днів з дня отримання від податкового органу податкового повідомлення-рішення на сплату цього податку (яке згідно пп. 267.6.2 має бути направлене до 1 липня).

Тож для юридичних осіб-власників таких авто до 20 лютого доведеться вирішити питання: чи подавати декларацію з цього податку та чи сплачувати його надалі. А фізичним особам чекати «листа щастя» від податкової і тоді приймати відповідне рішення.

Для прийняття обґрунтованого та інформованого рішення з цього питання ми пропонуємо до Вашої уваги наступне:

  1. Відсутність належної методики визначення середньоринкової вартості та неможливість через це визначення об’єктів оподаткування цим податком

2.1.

Варто звернути увагу, що така кваліфікуюча ознака як середньоринкова вартість авто визначається не навмання і навіть не за вартістю покупки чи балансовою вартістю, а за спеціальною методикою, яка має бути затверджена Кабміном. До того ж ПКУ визначає суб’єкта, який має визначити середньоринкову вартість за вказаною методикою на офіційному веб-сайті (абзац другий пп. 267.2.1 ПКУ):

«Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об’єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті».

Тобто середньоринкова вартість авто для цілей транспортного податку має бути:

  • визначена Мінекономіки та розміщена на офіційному веб-сайті цього міністерства,
  • при цьому визначена за спеціальною методикою, затвердженою Кабміном, яка [методика] має враховувати наступні 7 параметрів:
  1. Марка.
  2. Модель.
  3.  Рік випуску.
  4. Тип двигуна.
  5. Об’єм циліндрів двигуна.
  6. Тип коробки переключення передач.
  7. Пробіг авто.

На сайті Мінекономіки ми не знайшли такого визначення станом на дату написання цього оглядового листа. Так само і на сайті Кабміну ми не знайшли поки що затвердженої методики, як це передбачається законом.

Отже, станом на цю дату передбачений законом порядок визначення середньоринкової вартості авто для цілей транспортного податку відсутній.

2.2.

Для повноти викладення зазначимо, що якщо звернутися до сайту Мінекономіки, то там можна знайти певну таблицю визначення середньоринкових цін за посиланням. Однак вона не може бути застосована для цілей транспортного податку:

Вказана таблиця Мінекономіки має такий вигляд і передбачає введення таких параметрів:

10

Вона містить параметри 1 – 3 та 7, тобто лише чотири із семи, встановлених ПКУ для формування оцінки середньоринкової вартості, і не враховує такі встановлені законом для транспортного податку параметри як: (4) тип двигуна, (5) об’єм циліндрів двигуна, (6) тип коробки переключення передач. Отже, параметри таблиці, за якими визначається зараз середньоринкова вартість на сайті Мінекономіки, не відповідають параметрам, встановленим пп. 267.2.1 ПКУ.

Відповідно, вже з цієї причини визначення середньоринкової вартості за вказаною таблицею не може вважатися визначенням вартості для цілей транспортного податку.

Крім того, на це вказує і прямо зазначена в таблиці мета розрахунку – для цілей п. 173.1 ст. 173 Податкового кодексу, тобто для цілей оподаткування податком на доходи фізичних осіб доходу від продажу авто. Для транспортного податку розрахунок має проводитися  відповідно до пп. 267.2.1 ПКУ.

Отже, згаданий засіб визначення вартості не може вважатися належним для цілей транспортного податку.

2.3.

Таким чином, визначення об’єктів оподаткування транспортним податком наразі не може бути проведено належним чином, зокрема через відсутність передбаченого законом порядку визначення середньоринкової вартості авто, що є кваліфікуючою ознакою для цілей транспортного податку. А відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України «Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством».

2.4.

Вже це може бути самостійною і достатньою причиною для неподання юридичними особами декларації з цього податку у передбачений ПКУ строк (до 20 лютого), адже зробити це у встановленому законом порядку неможливо, оскільки не встановлені ще всі елементи цього порядку.

2.5.

ПКУ не передбачає подання такої декларації у більш пізні строки (після 20 лютого), коли держава може спромогтися нарешті належним чином визначити та затвердити методику (Кабмін) і розмістити оцінку на сайті (Мінекономіки).

Така ситуація певною мірою повторює минулорічну, коли навіть форму декларації з цього податку було затверджено Наказом Мінфіну № 415 лише 10 квітня 2015 року, через півтора місяця після закінчення встановлених законом строків для її подачі. Тобто своїми такими «вчасними» діями Мінфін вже фактично звільнив юридичних осіб минулого року від обов’язку подачі декларації.

А немає поданої декларації – немає і узгоджених податкових зобов’язань, які підлягали б сплаті.

2.6.

Навіть якщо державні органи таки зможуть «вчасно» (що, мабуть, нереально з дотриманням усіх необхідних процедур та інших вимог, встановлених законом) встановити належний інструмент визначення вартості авто для цілей пп. 267.2.1 ПКУ, то і це, скоріше, не «врятує» цей податок щодо юридичних осіб, принаймні на цей рік.

Адже, якщо виходити з положень пп. 267.6.4, то визначення об’єктів оподаткування (з урахуванням такої кваліфікуючої ознаки як середньоринкова вартість) має відбуватися станом на 1 січня звітного року. Інша дата може бути застосовна тільки щодо авто, придбаних протягом року, а дата 1 січня вже пройшла.

І не може вважатися вартість, визначена на якусь іншу дату протягом року (коли вищезгаданий інструмент визначення вартості можливо запрацює), тотожною вартості на 1 січня.

Вартість протягом року може скоріше зростати, адже авто здебільшого імпортні та їх ціна прив’язана до курсу валюти. Оскільки курс у нас зростає, а не падає, то й вартість, принаймні нових авто, буде зростати. І якщо методика визначення вартості для цілей пп. 267.2.1 буде схожою на методику для цілей п. 173.1 ПКУ (яка затверджена Постановою Кабміну № 403 від 10.04.2013 р.), то вона буде спиратися як на початкову базу – на вартість нових авто за прайс-листами продавців, а для вживаних авто – із застосуванням коефіцієнтів (на пробіг, вік тощо). Ріст цін на нові авто може таким чином навіть авто, яким користувалися, віднести протягом року до категорії «розкішних» із вартістю понад 750 мінімальних зарплат. Однак це не може змінити того, що станом на 1 січня таке авто до категорії «розкішних» могло і не належати.

Тож, мабуть, з огляду на ці міркування, 2016 рік можна вважати скоріше втраченим для транспортного податку у його новій реінкарнації.

  1. Неправомірність застосування «модифікованого» транспортного податку в 2016 році в цілому

3.1.

Наведене в попередньому розділі стосується більше певних технічних аспектів, які можуть використовуватися в якості аргументів щодо незастосовності податку до юридичних осіб.

3.2.

Водночас є аргументи більш загального порядку на користь незастосовності такого податку в 2016 році для всіх категорій платників податку (в т.ч. фізичних осіб).

Зокрема те, що за ПКУ такий податок, як місцевий, може бути встановлений лише рішенням місцевої ради, яке має бути прийнято та оприлюднено у порядку й строки, встановлені ПКУ. Пп. 12.3.4 ПКУ встановлює: «Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом».

Тобто за відсутності такого рішення у встановлені строки (а для податку, який було модифіковано Законом № 909-VIII від 24.12.2015, врахування цих змін в рішенні до 15.07.2015, мабуть, нереалістично1), податок не може вважатися встановленим на 2016 рік і застосовуватися протягом року.

3.3.

Аналогічно, саме такого підходу (адже спочатку цей податок був запроваджений законом від 28.12.2014 р.) і наведеного вище як основного аргументу дотримувалися платники при оскарженні застосування цього податку в 2015 році.

Швидкий пошук в електронному реєстрі судових рішень станом на дату написання цього листа видає близько 400 рішень судів різних інстанцій, пов’язаних з цим податком.

Щоправда рішення ВАСУ з цього питання ми поки що не знайшли, крім спроби оскаржити закон в цілому, в розгляді якої ВАСУ було відмовлено за підсудністю (Рішення від 09.12.2015 у справі № 800/457/15).

Таким чином, відома судова практика на сьогодні складається з рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Вона неоднозначна, відрізняється за регіонами та навіть в межах одного суду.

3.4.

Як приклад, якщо відкинути спори за особливих обставин (як-от недоліки податкового повідомлення-рішення, встановлення чи є авто легковим чи ні, стосовно вкраденого авто, або незареєстрованого ще належним чином авто), то на користь платників податків можна навести такі рішення:

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14.12.2015 у справі № П/811/3341/15;

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.01.2016 у справі № 808/6209/15;

Рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2016 у справі № 826/20180/15;

Рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 13.01.2016 у справі № 826/14023/15;

та інші.

3.5.

Водночас є судові рішення, якими в позовах відмовлено з посиланням на те, що законом про внесення змін до Податкового кодексу буцімто передбачені особливості щодо рішень місцевих рад про застосування місцевих податків в 2015 році. Наприклад, в Рішенні Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2016 у справі № 804/15570/15 зокрема стверджується:

« … Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року № 71-VIII зазначено, рекомендувати органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об’єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об’єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установити, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

В перехідних положеннях Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від  28.12.2014 року № 71-VIII яким були внесені зміни до Податкового кодексу України, щодо особливостей справляння транспортного податку, зазначені особливості прийнятті рішення щодо встановлення місцевих податків, зокрема транспортного податку, на 2015. Як зазначено в пункті 4 Прикінцевих положень цього закону органам місцевого самоврядування (сільським, селищним, міськими радами) необхідно в місячний термін, тобто до 01.02.2015 року прийняти відповідні рішення …».

Однак з таким висновком погодитися не можна, оскільки рекомендації навіть ВРУ, навіть висловлені в законі, не можуть вважатися чимось, що скасовує законодавчо встановлені вимоги. Як правильно зазначено в іншому судовому рішенні (Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17.12.2015 у справі № 808/8815/15):

« … Суд зазначає, що пунктом 4 Закону України від 28 грудня 2014 року N 71-VIII “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” законодавець лише рекомендував органам місцевого самоврядування, зокрема, прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно. Тобто, вказана норма містить рекомендаційний характер та не встановлює іншого, ніж передбачений підпунктом 12.3.4. пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України порядку застосування відповідного рішення органу місцевого самоврядування …».

І це ще без врахування положень ПКУ щодо презумпції правомірності рішень платника податку за можливості неоднозначного (множинного) тлумачення (пп. 4.1.4 ПКУ). А також навіть без врахування додатково того, що згадане положення взагалі не належить до податкового законодавства й не може застосовуватися з податкових питань, як розглянемо далі.

Хибність застосованого підходу можна, мабуть, вже вважати встановленою судовою практикою касаційної інстанції з місцевих податків, зокрема щодо іншого підвиду податку на майно (до якого належить і транспортний податок) – податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. Приклади відповідних рішень ВАСУ:

Рішення від 01.12.2015 у справі № К/800/34757/15;

Рішення від 19.01.2016 у справі № К/800/47671/15;

Рішення від 21.01.2016 у справі № К/800/41090/15;

Рішення від 26.01.2016 у справі № К/800/46951/15.

Отже, можна вважати, що відмови судів платникам податків, пов’язані з наявністю «рекомендацій» ВРУ щодо «особливостей» прийняття рішень в 2015 році, помилкові; і будемо очікувати виправлення прийнятих з цих підстав рішень, принаймні на рівні касаційної інстанції.

Аналіз практики з цього питання важливий і для 2016 року, адже в Законі № 909-VIII від 24.12.2015 р. ВРУ знов-таки написано в останньому пункті:

«7. Рекомендувати органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України».

Однак, як розглянуто вище і підтверджено практикою касаційної інстанції, наявність таких рекомендацій не впливає на чинність відповідних положень Податкового кодексу, які унеможливлюють прийняття рішень щодо місцевих податків місцевими радами у звітному році із застосуванням вже цього ж звітного року; не впливають такі рекомендації на обов’язковість дотримання і застосування відповідного порядку і строків, встановлених ПКУ.

3.6.

В якості інших підстав для відмови платнику податку в окремих рішеннях наводиться аргументація, що строки прийняття рішення місцевої ради про запровадження транспортного податку і взагалі наявність такого рішення не мають значення для справи, оскільки застосування цього податку буцімто випливає прямо із закону (ПКУ).

Так, наприклад в Рішенні Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2016 у справі № 820/10378/15 зазначено:

«… Посилання позивача на рішення Харківської міської ради №1793/15 від 21.01.2015 р., як підставу того, що відповідний податок повинен нараховуватись з 2016 року, колегія суддів до уваги не бере, оскільки рішення сесії органу місцевого самоврядування не може вплинути на підстави нарахування та обов’язок платниками сплачувати податки та збори, так як такі прямо закріплені законодавцем нормами Податкового Кодексу України. …».

Аналогічно, в Рішенні Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2015 у справі № 816/4192/15 зазначено:

« … Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання позивача на рішення сесії Кременчуцької міської ради, як підставу того, що відповідний податок повинен нараховуватись з 2016 року.

Рішення сесії органу місцевого самоврядування не може вплинути на підстави нарахування та обов’язок платниками сплачувати податки та збори, оскільки такі прямо закріплені законодавцем нормами Податкового Кодексу України …».

Вбачається, що такий підхід базується на наступних положеннях ПКУ:

«10.2. Місцеві ради обов’язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю)».

«12.3.5. У разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об’єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов’язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю».

Однак з таким підходом в розглядуваних випадках погодитися не можна.

3.6.1.

Із судових рішень, витяги з яких наведені вище, вбачається, що рішення про встановлення транспортного податку місцевою радою таки було прийняте, хоча за ПКУ і не могло бути застосовано в тому звітному році. Однак в такому випадку справляння транспортного податку безпосередньо на підставі норм ПКУ вбачається неправомірним, адже пп. 12.3.5 ПКУ передбачає таке справляння буквально тільки «до прийняття рішення» місцевою радою щодо справляння цього податку.

3.6.2.

Крім того, пп. 12.3.5 ПКУ передбачає справляння обов’язкових місцевих податків «із застосуванням їх мінімальних ставок». А мінімальна ставка, тобто нижня гранична ставка, для транспортного податку ПКУ прямо не встановлена. Довідково, за ст. 27 ПКУ:

«Стаття 27. Гранична ставка податку

27.1. Граничною ставкою податку визнається максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком, встановлений цим Кодексом».

П. 267.4 ПКУ не встановлює граничних ставок транспортного податку, а встановлює єдину фіксовану ставку. Тобто ПКУ не встановлює для транспортного податку нижньої (мінімальної) граничної ставки. Оскільки цей обов’язковий (для такого випадку) елемент податку як «мінімальна ставка» для транспортного податку не встановлений, то й сплаті цей податок на підставі пп. 12.3.5 не підлягає через відсутність необхідного елементу для застосування цього податку таким чином.

3.6.3.

Твердження, що такий місцевий податок як транспортний може вважатися встановленим безпосередньо ПКУ, і що наявність чи відсутність рішення місцевої ради для цих цілей не має значення, не відповідає поняттю місцевих податків, як їх визначено ПКУ:

«8.3. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад».

Тобто за ПКУ обов’язковою ознакою місцевих податків є їх встановлення в межах граничних ставок, визначених Кодексом, рішеннями місцевих рад.

3.6.4.

Викладені вище аргументи можуть здатися певною мірою «механістичними», занадто буквоїдськими. Однак так само буквоїдським і обмежено механістичним, відірваним від інших положень ПКУ і Конституції, є висновок щодо можливості вважати місцевий податок встановленим і щодо можливості справляти його виключно на підставі положень ПКУ, зокрема пп. 12.3.5, навіть за відсутності відповідного рішення місцевої ради.

Якщо більше по суті, то визнання місцевого податку встановленим безпосередньо на підставі рішення Верховної Ради у формі закону (Податкового кодексу) суперечить Конституції:

«Стаття 143. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування … встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону … ».

Тобто ст. 143 Конституції відносить до компетенції територіальних громад, які діють безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, встановлення місцевих податків і зборів. Ця компетенція виключна. Конституція не надає права іншим органам (в тому числі Верховній Раді) встановлювати безпосередньо місцеві податки і збори.

Отже, висновок щодо можливості вважати певний місцевий податок встановленим і таким, що підлягає справлянню за відсутності щодо цього відповідного рішення місцевої ради, не відповідає Конституції.

3.7.

Під час проведеного нами вибіркового аналізу вже наявних на даний момент судових рішень з транспортного податку нами не виявлено інших дійсно значимих аргументів проти того, що транспортний податок як місцевий податок може справлятися виключно на підставі відповідного рішення місцевої ради, прийнятого в порядку, передбаченому ПКУ, тільки після набуття таким рішенням чинності в порядку, встановленому ПКУ.

3.8.

Блокування підпунктом 12.3.4. ПКУ «дострокового» справляння транспортного податку фактично визнається й законодавцем. Адже, мабуть, саме розуміння наявності цього «запобіжника» свавіллю спонукало ВРУ спробувати обійти його шляхом включення до Закону № 909-VIII п. 4:

«4. Установити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”».

Однак цю спробу слід визнати нікчемною.

Наведене вище положення – це лише положення закону, який не належить до податкового законодавства. В цій частині зміни до Податкового кодексу Законом № 909-VIII не вносилися. Адже п. 1 вказаного закону постановляє: «Внести до Податкового кодексу України такі зміни: …», а п. 2 і далі цього закону вже вносить зміни до інших законів і встановлює окремі положення, як-от: «2. Внести зміни до таких законів України: …»  і т.д. Тобто Законом № 909-VIII зміни безпосередньо до Податкового кодексу щодо його пп. 12.3.4 не внесені; положення п. 4 Закону № 909-VIII – це положення відмінні від положень Податкового кодексу.

А відповідно до ст. 2 ПКУ:

«Стаття 2. Внесення змін до Податкового кодексу України

2.1. Зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу».

Відповідно до ст. 3 ПКУ:

«Стаття 3. Податкове законодавство України

3.1. Податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв’язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі – законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом. …»

Тобто Закон № 909-VIII в частині відмінній від тієї, якою прямо вносяться зміни до Податкового кодексу, не відноситься до податкового законодавства.

Також відповідно до п. 5.2. ПКУ:

«5.2. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу».

Також відповідно до п. 7.3. ПКУ:

«7.3. Будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/ або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства».

Таким чином, положення п. 4 Закону № 909-VIII не можуть вважатися такими, що підлягають застосуванню для цілей оподаткування.

До речі, так само і вже згаданий п. 7 цього ж закону з «рекомендаціями» для органів місцевого самоврядування з викладених вище причин також не відноситься до податкового законодавства і не може обмежувати або іншим чином впливати на застосування положень Податкового кодексу в цілому і пп. 12.3.4 зокрема.

Це ж стосується і минулих «рекомендацій» п. 4 Закону № 71-VIII від 28.12.2014 р. щодо 2015 року.

3.9.

Спробу блокування законодавцем дії пп. 12.3.4 ПКУ слід визнати також невдалою тому, що вона (навіть якщо погодитися, що пп. 12.3.4 не застосовується) не забезпечує можливість прийняття рішень місцевими радами цього року із застосуванням цього ж самого року. Адже «запобіжники» свавіллю не вичерпуються лише пп. 12.3.4.

Крім пп. 12.3.4 є, наприклад, пп. 12.4.3:

«12.4. До повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать:

12.4.3. до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об’єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов’язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.  …»

Тобто згідно з ПКУ місцеві ради мають повноваження приймати рішення тільки до початку наступного бюджетного періоду, які набирають чинність з початку такого наступного бюджетного періоду. А приймати рішення після початку бюджетного періоду на поточний бюджетний період місцеві ради за Податковим кодексом права не мають.

Цікаво, як правильно назвати державний орган (Верховну Раду), який офіційно рекомендує органам місцевого самоврядування порушити вимоги закону і вийти за межі повноважень, наданих ним законом. Не завадило б авторам цієї рекомендації ще раз нагадати про вимоги ч. 2 ст. 19 Конституції: «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

РЕЗЮМЕ

На підставі викладеного вище можна дійти висновку, що належно встановлені підстави для нарахування і сплати транспортного податку в 2016 році (так само як і в попередньому 2015 році – про що ми вже дещо згадували в одному із наших оглядових листів на початку минулого року) скоріше слід вважати відсутніми.

Чи будуть переконливими викладені аргументи для суду – ще звісно під питанням. І ризик виникнення спорів, мабуть, достатньо великий.

Так що кожен має сам приймати рішення щодо необхідності й/ та доцільності сплати цього податку. Обов’язковість цього за законом принаймні спірна.

А метою цього оглядового листа є надання бази для свідомого прийняття інформованого рішення з цього питання.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

Примітки:

1Ми залишаємо тут поза увагою теоретично можливий варіант, коли було прийнято місцевою радою рішення про запровадження цього податку в бланковій формі, без конкретики, тобто, на кшталт, «запровадити транспортний податок відповідно до ст. 267 ПКУ України».

*16 лютого 2016 року на сайті Міністерства економічного розвитку і торгівлі розміщено Проект постанови КМУ «Про затвердження Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів».

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2016

Перегляди 7940

МАТЕРІАЛИ ПО ТЕМІ

КМ Партнери захистила інтереси МЕТРО КЕШ ЕНД КЕРІ УКРАЇНА у Конституційному Суді України на підтвердження права на повернення переплат з місцевих податків на території АТО 07 червня, 2019    1806

Хто визначає нормативну грошову оцінку (НГО) земель за межами населених пунктів? 19 лютого, 2019    1541

Власникам нерухомості в Києві: податок на майно – за якою ставкою платити? 13 лютого, 2019    1187

Нова нормативна грошова оцінка земель за межами населених пунктів з 01 січня 2019 року – міф чи реальність? 11 лютого, 2019    2153

Рішення Арбітражного суду міста Москви від 14 листопада 2018 року 27 грудня, 2018    926

Виплата дивідендів платниками єдиного податку 4 групи: зміни з 01 січня 2018 року 12 січня, 2018    1097

Традиційні податкові подарунки «під ялинку» 05 січня, 2018    1559

Транспортний податок як школа місцевих податків (за крок до визнання неконституційним) 15 серпня, 2017    3372

Постанова Конституційного Суду РФ від 02 липня 2013 року 15 серпня, 2017    3130

Ухвала Вищого адміністративного суду від 29 травня 2017 року 14 серпня, 2017    1982

Повернення переплат з податку на майно, яке знаходиться в зоні проведення АТО 07 серпня, 2017    7757

Сільгоспвиробники на єдиному податку – тільки для своїх? 27 червня, 2017    2107

Прокоментувати