Аналітика

Щодо ролі вироків та інших рішень у кримінальних провадженнях стосовно посадових осіб підприємств-контрагентів за ст. 205 Кримінального кодексу України (далі – КК України) у податкових спорах щодо так званих «нікчемних правочинів»: попри тривалі дискусії та активні обговорення правової спільноти, ставлення до вироків та інших рішень у кримінальних провадженнях досі залишається неоднозначним. І для такого ставлення «під знаком питання» є вагомі підстави.

У зв’язку з цим в продовження тематики нашого огляду «До питання можливої тактики та оновлення підходів до судового розгляду щодо «нікчемних правочинів», пропонуємо відійти вбік від правових аргументів і зупинитись на фактичному «підґрунті» появи вироків та інших рішень у кримінальних провадженнях за ст. 205 КК України, що, на наш погляд, також може визначати рівень допустимої довіри до інформації, зазначеної у таких рішеннях.

Зокрема, цікавим і певною мірою показовим видається розвиток подій, який мав місце у деяких кримінальних провадженнях за ст. 205 КК України, рішення в яких часто спливають у податкових спорах щодо так званих «нікчемних правочинів».

Так, як приклад, досить «на слуху» ТОВ «Торенія» (код ЄДРПОУ 38091691), згадка про яке за пошуком в Єдиному державному реєстрі судових рішень міститься більше ніж в 600 судових рішеннях. При цьому, згадки про ТОВ «Торенія» у податкових спорах зводяться до посилань на фіктивність діяльності цього підприємства з огляду на наявну щодо його директора ухвалу про звільнення від кримінальної відповідальності.

Якщо звернутися до тексту Ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2017 р., що наявна в Єдиному державному реєстрі, то бачимо, що цією Ухвалою директора ТОВ «Торенія» звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 205 КК України в кримінальному провадженні № 32014100000000036 у зв’язку зі спливом строків давності для притягнення до відповідальності за вчинення такого злочину. Зокрема, оскільки склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 205 КК України, є злочином невеликої тяжкості, строк давності для нього складає 2 роки з дня вчинення злочину.

При цьому, цікаво відзначити, що першопочаткова кваліфікація дій директора ТОВ «Торенія» на етапі досудового розслідування вказаного кримінального провадження була значно «важчою». Так, як свідчать публічні дані Єдиного державного реєстру судових рішень, кримінальне провадження було розпочате за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212 та ч. 2 ст.205 КК України:

Виходячи із передбачених ч. 3 ст. 212 та ч.2 ст. 205 КК України штрафів, такі злочини належать до злочинів середньої тяжкості та тяжких злочинів, за якими ст. 49 КК України передбачені строки давності відповідно 5 та 10 років з дня вчинення злочину. Тож, у випадку розгляду кримінального провадження в суді за першопочатковою кваліфікацією, звільнення від кримінальної відповідальності за строками давності було б неможливим.

Така перекваліфікація із ч. 3 ст. 212 та ч. 2 ст. 205 на ч. 1 ст. 205 КК України, за якою сплинув строк давності для притягнення до кримінальної відповідальності, очевидно, має певне «підґрунтя». Так, не виключаємо, що вона може бути свідченням спроб з боку слідства шляхом тиску на директора підприємства «домовитися» про визнання винуватості (не обов’язково шляхом укладання угоди про визнання винуватості, а принаймні презюмовано – адже звільняти від відповідальності за спливом строків давності можна тільки якщо злочин вчинений, інакше за що звільняти від відповідальності?) та створити доказову базу щодо нібито фіктивної діяльності підприємства для використання фіскальними органами у спорах з іншими платниками податків.

Такі припущення, швидше за все, не безпідставні, як вбачається в тому числі по аналогії з іншими рішеннями із публічних даних Єдиного державного реєстру судових рішень. Так, до прикладу, в Постанові Верховного Суду від 27.03.2018 р. у справі № 816/809/17, серед іншого зазначено таке:

Тобто, як бачимо, наявні два документи (протоколи допиту, отримані в рамках кримінального провадження, та нотаріально засвідчені заяви), що містять абсолютно протилежні твердження одних і тих самих директорів контрагентів: в одному випадку щодо їх непричетності до діяльності контрагентів, а в іншому – причетності (щодо обіймання ними посад директорів контрагентів).

Така ситуація з протилежними свідченнями одних і тих же осіб, ймовірно, може бути певною мірою «домовленістю», тим паче, що кримінальне провадження знову ж таки було розпочато за досить «важкими» статтями. Зокрема, як вбачається із тексту вказаної Постанови Верховного Суду від 27.03.2018 р. у справі № 816/809/17, кримінальну справу було порушено за ч. 3 ст. 212 , ч. 366, ч. 2 ст. 382 КК України. Тож, очевидно, такі «визнавальні» свідчення були надані посадовими особами підприємств-контрагентів з очікуванням на подальшу перекваліфікацію на «фіктивне підприємництво» із менш тяжким покаранням.

Випадки зміни свідчень посадовими особами із наступною перекваліфікацією (на «винагороду» слідства за правильні свідчення?) не є поодинокими. Для прикладу див. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 липня 2018 р. у справі № 2а/0270/1262/12 та Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2016 р. у справі № 804/2236/16.

Тож відповідні фактори можливого спонукання до «правильних» свідчень і «визнання вини» мають обов’язково братися до уваги при оцінці таких матеріалів в адміністративних податкових спорах щодо «нікчемності» господарських відносин з відповідними контрагентами. З урахуванням можливого фактичного підґрунтя появи вироків та інших рішень у кримінальних провадженнях за ст. 205 КК України, такі рішення в кримінальних провадженнях не можуть визначатися достатнім беззаперечним доказом наявності ознак фіктивності в діяльності підприємств.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2018

Прокоментувати