+ Слово має бути в результатах пошуку. - Видалення слова з результатів пошуку. * Слово починається/закінчується на текст перед/після символу. ""Пошук слів у складі фрази.

 

Повернення переплат з податку на майно, яке знаходиться в зоні проведення АТО

07 серпня, 2017 Інформаційні листи

З початку проведення антитерористичної операції (далі – АТО) на сході України виникало досить багато запитань щодо оподаткування об’єктів нерухомості та земельних ділянок, які знаходяться в зоні АТО.

Податковий кодекс України (далі – ПК України) врегулював ці питання лише з 1 січня 2017 року. Зокрема, з набранням чинності Законом України від 21.12.2016 р. № 1797-VIII1 (далі – Закон № 1797-VIII) підрозділ 10 Розділу XIX Прикінцевих положень ПК України був доповнений такими положеннями:

«38.6. Об’єкти житлової та нежитлової нерухомості, що розташовані на території населених пунктів, на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, не є об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до статті 266 цього Кодексу у період з 14 квітня 2014 року до 31 грудня року, в якому завершено антитерористичну операцію.

Нараховані та сплачені за період проведення антитерористичної операції суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до статті 266 цього Кодексу вважаються надміру сплаченими грошовими зобов’язаннями та підлягають поверненню.

38.7. Не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, які розташовані на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення та перебувають у власності та/або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, у період з 14 квітня 2014 року до 31 грудня року, в якому завершено антитерористичну операцію.

Нараховані та сплачені за період проведення антитерористичної операції суми плати за землю відповідно до статей 269-289 цього Кодексу вважаються надміру сплаченими грошовими зобов’язаннями та підлягають поверненню».

Тобто з 1 січня цього року платники, які сплачували податок на нерухомість та плату за землю за об’єкти власності, що знаходились на території проведення АТО, отримали право на повернення таких податків, як надміру сплачених сум грошових зобов’язань (переплат).

Проте вже з 15 квітня 2017 року текст закону унеможливив таке повернення. Зокрема, Законом України від 23.03.2017 р. № 1989-VII2 (далі – Закон № 1989-VII) до процитованих вище норм прикінцевих положень ПК України були внесенні наступні зміни:

«38.6. … Нараховані та сплачені за період проведення антитерористичної операції суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до статті 266 цього Кодексу … не підлягають поверненню на поточний рахунок платника податку, не спрямовуються на погашення грошового зобов’язання (податкового боргу) з інших податків, зборів, не повертаються у готівковій формі за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку…

38.7. … Нараховані та сплачені за період проведення антитерористичної операції суми плати за землю відповідно до статей 269-289 цього Кодексу … не підлягають поверненню на поточний рахунок платника податку, не спрямовуються на погашення грошового зобов’язання (податкового боргу) з інших податків, зборів, не повертаються у готівковій формі за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку…».

При цьому в прикінцевих положеннях Закону № 1989-VII зазначено, що

«Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та застосовується до податкових періодів, починаючи з 1 січня 2017 року».

Тобто законодавець спробував обмежити право платників на повернення переплат, яке виникло у них з 1 січня 2017 року, та допустив зворотну дію у часі для вказаного обмеження.

Однак, чи справді платників так просто можна позбавити їх прав на повернення переплати? Спробуємо нижче з’ясувати це.

1. Заборона зворотної дії закону в часі

1.1. Вимоги Конституції України

Оскільки Закон № 1989-VII було прийнято 23 березня 2017 року, а застосовується він з 1 січня 2017 року, то йде мова про його зворотну дію в часі. Разом з тим, ст. 58 Конституції України чітко встановлює:

«Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи».

У даному випадку, про якісь «пом’якшення» чи «скасування відповідальності» у зв’язку з прийняттям Закону № 1989-VII говорити не доводиться, адже фактично, в частині переплат введенні ним зміни лише погіршують становище платників.

Враховуючи те, що норми Конституції України є нормами прямої дії (ст. 8 Конституції України), то саме її положення підлягають переважному застосуванню у порівнянні з положеннями Закону № 1989-VII.

З цього випливає, що Закон № 1989-VII не може обмежувати право на повернення переплат, яке виникло до набрання ним чинності. Тому принаймні ті платники, які заявили про повернення відповідних сум (виконали вимоги, які передбачені ст. 43 ПК України) до набрання чинності Законом № 1989-VII, мають безперечне право вимагати їх повернення, адже в такий період жодних обмежень для повернення не діяло.

Звісно, відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-7/99 (про зворотну дію у часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 р.3 зазначене положення Конституції України стосується лише фізичних осіб.

Але, по-перше, платниками податку на нерухомість та плати за землю є, в тому числі й фізичні особи. Тобто такі платники також з 1 січня 2017 року отримали право на повернення переплат і щодо них Закон № 1989-VII не може мати зворотної дії в часі, не залежно від тексту наведеного вище рішення Конституційного Суду України.

По-друге, в даному випадку, платники – юридичні особи, не залежно від наведеного рішення Конституційного Суду України, також мають право на гарантію про заборону зворотної дії закону в часі, оскільки в іншому випадку такі платники будуть дискриміновані в порівнянні з фізичними особами.

А дискримінація платників, у свою чергу, заборонена прямим положенням п. 4.1.2 ПК України, ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та численною практикою Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в Україні. Наприклад, у справі Пічкур проти України від 07.11.2013 р. (Заява № 10441/06) ЄСПЛ зазначив4:

«49. Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об’єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю…».

Очевидно, що дозволити повернути переплату платникам – фізичним особам і водночас заборонити на таке повернення юридичним особам не відповідатиме вимогам про заборону дискримінації.

Тому в даному випадку, платники податків, в рівній мірі, мають право розраховувати на заборону зворотної дії Закону № 1989-VII в часі.

По-третє, ст. 58 Конституції України, за своєю суттю, складається з двох аспектів: (1) заборони зворотної дії законів, як загального правила та (2) прямого дозволу зворотної дії тих законів, які скасовують або пом’якшують відповідальність як спеціального правила.

Згадуване рішення Конституційного Суду України стосувалось тлумачення ст. 58 Конституції України в частині щодо випадків (2), коли зворотна дія нормативно-правових актів є дозволеною, а саме – в разі пом’якшення чи скасування відповідальності особи. Судом розглядалось питання, чи можуть зміни до законодавства, які скасовують відповідальність (за несвоєчасний продаж надходжень в іноземній валюті), поширюватись на дії юридичних осіб, які мали місце до таких змін.

У нашому ж випадку має місце ситуація (1), коли платники не претендують на зворотну дію закону в часі (як у випадку, який розглядав Конституційний Суд України), а навпаки, очікують, що погіршувати їх права в зворотному порядку є неприпустимим.

Сам же Конституційний Суд України в ч. 2 наведеного рішення вказує на те, що:

«За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі».

Отже, висновки Конституційного Суду України про те, що ст. 58 Конституції України стосується прав фізичних осіб, не доцільно поширювати на даний випадок, коли зворотною дією закону погіршується стан юридичної особи.

І насамкінець, в даному ж випадку, йдеться про пряме позбавлення права юридичних осіб на отримання власних коштів (переплат). Таким позбавленням, зрештою, порушуються права не лише юридичних, а і фізичних осіб – бенефіціарних власників цієї юридичної особи.

Тому, і з цих підстав, ст. 58 Конституції України блокує можливість зворотної дії Закону № 1989-VII.

1.2. Практика ЄСПЛ

Додатково, також приведемо позицію ЄСПЛ в питанні щодо ретроспективної дії змін податкового законодавства, яка викладена у справі «Н.К.М. проти Угорщини» від 14.05.2013 р. (Заява № 66529/11), зокрема5:

«51. Більше того, оскільки в даній справі втручання у мирне володіння заявником своїм майном було здійснене за допомогою податкового заходу, то принагідно потрібно зауважити, що оподаткування зі зворотною дією у часі може застосовуватися в основному для усунення технічних недоліків закону, зокрема, коли така міра в кінцевому рахунку виправдовується міркуваннями публічного інтересу. Зокрема, дійсно, існує очевидний та переконливий публічний інтерес у забезпеченні того, щоб приватні компанії не користувалися перевагами від непередбачених змін під час переходу на новий режим оподаткування (див. Національне тощо, згадане вище, §§ 80-83).

Проте, в обставинах даної справи жодного такого недоліку закону не було продемонстровано. Тому Суд вважає, що при оцінці того, чи оскаржуваний захід є "законним" для цілей статті 1 Протоколу № 1, вимагається особлива обережність.

74. Крім того, Суд зауважує, що податок було нараховано на доходи, пов'язані з діяльністю, що проводилася до звітного податкового року, та які виникли в податковому році звільнення заявника. У зв'язку з цим Суд нагадує, що оподаткування за значно вищою податковою ставкою, ніж та, що діяла тоді, коли виник відповідний дохід, цілком може розглядатися як необґрунтоване втручання у очікування, захищені статтею 1 Протоколу № 1 (див. МА та 34 інших, Цитоване вище). Податок був визначений у законі, який був прийнятий і набрав чинність приблизно за десять тижнів до припинення відносин державної служби заявника, і податок не мав на меті виправити технічні недоліки існуючого закону, рівно як і заявник не користувався вигодами від непередбачуваних змін при переході до нового режиму оподаткування (порівняння та контраст, національне тощо, цитоване вище, §§ 75-83).

75. Суд доходить до висновку, що конкретний розглядуваний захід, що був застосований до заявника, навіть якщо він був призначений для забезпечення соціальної справедливості, не може бути виправданий законним публічним інтересом, на який посилається Уряд. Це вплинуло на заявницю (та інших звільнених державних службовців у подібній ситуації), яка була добросовісною, та позбавило її більшої частини гарантованого законом та набутого права, яке служить особливим соціальним інтересам реінтеграції. На думку Суду, ті, хто діє добросовісно на підставі закону, не повинні бути розчаровані в своїх законних очікуваннях без конкретних і переконливих причин. Таким чином, захід не може бути визнаний обґрунтовано пропорційним переслідуваній меті.

76. Вищезгадані міркування є достатніми для того, щоб дозволити Суду дійти висновку про порушення статті 1 Протоколу № 1».

Інакше кажучи, ЄСПЛ вважає, що до податкового законодавства можуть вноситись зміни зі зворотною дією у часі лише, коли (1) вони направлені на усунення технічних недоліків закону та (2) обумовлені публічним інтересом. Зокрема, як зазначив у вищезгаданому рішенні Суд, прикладом такого публічного інтересу може бути випадок, коли окремі платники отримали додаткові переваги внаслідок зміни режиму оподаткування.

В іншому випадку, як каже ЄСПЛ, ретроспективна дія законів може призвести до порушення права платника на мирне володіння своїм майном, оскільки (повторимо цитату із п. 75 рішення):

«…ті, хто діє добросовісно на підставі закону, не повинні бути розчаровані в своїх законних очікуваннях без конкретних і переконливих причин…».

У нашому ж випадку, надання права на повернення переплат з 1 січня 2017 року не було технічною помилкою закону, а відібрання такого права не відповідає публічним інтересам, оскільки йдеться про ті суми коштів (податків), які платники сплачували за майно, яким, фактично, не могли користуватись (у тому числі, через те, що держава не змогла забезпечити захист такого майна та можливість вільного його використання). Очевидно, що такі сплати правильно було б повернути платникам податків.

1.3. Технічний аспект

Вкотре повторимось, що Закон № 1989-VII формально вказує на те, що він:

«набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та застосовується до податкових періодів, починаючи з 1 січня 2017 року».

Однак, навіть з технічної точки зору, така норма не може бути виконана, оскільки сам цей закон взагалі не застосовується для цілей податків. Закон № 1989-VII лише вносить зміни до ПК України, та вже норми ПК України регулюють питання оподаткування.

Це випливає з, наприклад, п. 7.3 ПК України, відповідно до якого:

«7.3. Будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства».

Тобто всі питання оподаткування регулюються саме ПК України, а інші закони можуть лише змінювати такий ПК України, однак, не встановлювати спеціальні правила щодо його застосування в часі. Схожий висновок випливає і з п. 5.2 та п. 3.1. ПК України.

Такий же, по суті, висновок випливає з ч. 4 п. 3 Ухвали Конституційного Суду України від 05 лютого 2008 року у справі № 2-1/2008, відповідно до якої:

«Положення закону про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) після набрання ним чинності стають невід'ємною складовою Конституції України (254к/96-ВР) - окремими її положеннями, а сам закон вичерпує свою функцію».

Отже, оскільки Закон № 1989-VII набирає чинності, як у ньому визначено

«…з дня, наступного за днем його опублікування…»,

а норми безпосередньо ПК України не передбачають зворотної дії у часі п. 38.6 ПК України, то якщо вже і застосовувати такий пункт (з чим ми принципово не погоджуємось), то у звичайному порядку – з дня набрання ним чинності.

2. Принцип правової визначеності та «якості» закону в контексті верховенства права

Положення Закону № 1989-VII не відповідають і вимогам щодо юридичної визначеності, які визначають якість закону. За відсутності ж у закону потрібної якості, його не можна розглядати як «закон» (тобто як обов’язковий до виконання правовий акт).

Нагадаємо, ст. 8 Конституції України проголошує визнання та дію в Україні принципу верховенства права. Тлумачення даного принципу знаходить своє відображення в численній практиці ЄСПЛ.

Даючи тлумачення верховенству права, ЄСПЛ виокремлює таку його складову як вимога до якості закону. Тобто нормативно-правовий акт може вважатись законом не в силу лише самої своєї назви, а тільки тоді, коли він відповідатиме встановленим до нього вимогам, в тому числі вимогам щодо його якості.

Так, в п. 55 Рішення у справі «Ротару проти Румунії» від 4.05.2000 р. ЄСПЛ зазначив6:

«Суд повторює свою точку зору, що фраза «відповідно до закону» не просто відсилає до національного права, але також стосується якості «закону», вимагаючи від нього бути сумісним з принципом верховенства права».

У свою чергу в п. 25 Рішення у справі «Михайлюк та Петров проти України» від 10.12.2009 р. ЄСПЛ, з посиланням на Рішення у справі «Полторацький проти України», вказує на те, що7:

«…також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права».

У Рішенні в справі «Броньовський проти Польщі» від 22.06.2004 р. (п. 147) ЄСПЛ вказав, що:

«…згідно з принципом законності, чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними…».

Також в Рішенні у справі «Аманн проти Швейцарії» від 16.02.2000 р. (п. 55) ЄСПЛ надав тлумачення «якості» закону:

«ii) якість закону

55. Суд іще раз нагадує, що під словосполученням "згідно із законом" маються на увазі умови, що склалися поза рамками існуючої правової підстави в національному законодавстві і вимагають "доступності" і "передбачуваності" правової підстави».

Аналогічно в Рішенні у справі «Реквеньї проти Угорщини» від 20.05.1999 р. (п. 34) ЄСПЛ зауважив, що:

«34. Згідно з усталеною прецедентною практикою Суду, однією з вимог, що випливають зі слів "встановлений законом", є вимога передбачуваності».

Тобто ЄСПЛ, виокремлюючи вимогу до «якості» закону в контексті верховенства права, включає до неї також і вимогу про передбачуваність закону. Це означає, що для того, щоб закон був «якісним» та, відповідно, взагалі вважався законом, він не повинен порушувати законні очікування осіб щодо наслідків дії законодавства.

У нашому ж випадку очевидно, що якщо з 1 січня платник отримав право на повернення переплати, то в нього є певні законні очікування скористатись цим правом. А коли вже з наступного кварталу таке право у нього забирають (без надання будь-яких зворотних компенсацій), що стає для нього явно непередбачуваним, то це свідчить лише про «розбиті» надії особи, що прямо порушує вимогу передбачуваності.

Тому, Закон № 1989-VII не відповідає вимогам якості, зокрема щодо передбачуваності, а отже не є законом, який підлягає застосуванню.

На сайті Верховного Суду України розміщене нещодавнє видання Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) «Мірило правовладдя» (Rule of Law Checklist)8 п. 61, в якому надане тлумачення складової принципу правової визначеності (принципу легітимних очікувань), яке входить до принципу верховенства права:

«… Згідно з доктриною легітимних очікувань – ті, хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинні відчувати краху надій щодо своїх легітимних очікувань. Утім, нові ситуації можуть бути достатньою підставою для законодавчих змін, що спричиняють виникнення відчуття краху легітимних очікувань у виняткових випадках. Така доктрина застосовна не лише до законодавства, а й до рішень індивідуального характеру, що їх ухвалюють органи публічної влади».

Таким чином, вимога правової визначеності, яка входить до складу принципу верховенства права, стосується як законодавства, так і рішень індивідуального характеру. Відповідно, рішення, ухвалені на підставі закону, який порушує вимогу передбачуваності – є неправомірними.

Наведені аргументи також свідчать на користь того, що положення Закону № 1989-VII не відповідають принципу верховенства права та, відповідно, не можуть застосовуватись всупереч йому.

3. Принцип стабільності податкового законодавства

І насамкінець, однією з основних засад податкового законодавства України відповідно до п. 4.1.9 ПК України є принцип стабільності податкового законодавства:

«Стаття 4. Основні засади податкового законодавства України

4.1. Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах:

4.1.9. стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року».

Даний принцип, насамперед, направлений на забезпечення сталості економічних відносин у державі. Очевидно, що головна ціль наведеної норми – дозволити платникам завчасно планувати власні бюджети на наступний рік.

Тобто платник, плануючи свій бюджет, звичайно ж, враховує суму податків, яку йому потрібно буде сплачувати, та суму переплат з податків, які він зможе використати на власні потреби.

У випадку з Законом № 1989-VII, платники були позбавлені можливості належним чином планувати свої бюджети, що свідчить про порушення суті принципу стабільності (п. 4.1.9 ПК України) та, у свою чергу, також свідчить про неналежну якість Закону № 1989-VII та відсутність підстав для його застосування в даному випадку.

4. Загальні висновки та рекомендації

4.1. Судовий захист

Беручи до уваги викладене вище, ми вважаємо, що платники мають законні підстави вимагати повернення переплати з податку на нерухомість та плату за землю, сплачені за об’єкти із зони АТО.

У разі отримання відмови, є хороші аргументи для звернення до суду за захистом свого права. При цьому увагу судів слід акцентувати на тому, що відповідно до оновленої ст. 129 Конституції України судді більше не

«…підкоряються лише закону…»,

а:

«Стаття 129. Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права».

Отже, розглядаючи відповідну справу платника суди повинні виходити, насамперед, з дії цього принципу та керуватись засадничими положеннями Конституції України, ПК України та практикою ЄСПЛ (аргументи щодо порушення цих положень описані вище), а не йти за сумнівними положеннями Закону № 1989-VII.

4.2. Звернення до Конституційного Суду України

Навіть якщо судовий захист не дасть позитивного результату, враховуючи явну невідповідність Закону № 1989-VII вимогам Конституції України, у платників будуть хороші підстави для звернення зі скаргою до Конституційного Суду України.

Нагадаємо, з 30 вересня 2016 року9 в рамках судової реформи в Україні запроваджено інститут конституційної скарги (ст. 55 та ст. 1511 Конституції України), який передбачає, що будь-яка особа може звернутись до Конституційного Суду України зі скаргою щодо неконституційності закону України, який був застосований в остаточному судовому рішенні в її справі.

Детально процедура звернення з такою скаргою виписана в Законі України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII, який набрав чинності вже з 03 серпня 2017 року. Наприклад, загальне правило п. 1) ч. 1 ст. 77 цього закону передбачає, що звернутись до Конституційного Суду України особі можна за наявності ухваленого в порядку апеляційного перегляду судового рішення, яке набрало законної сили, а в разі передбаченої законом можливості касаційного оскарження – судового рішення, винесеного в порядку касаційного перегляду.

У зв’язку з цим, не зайвим буде наголосити, що навіть в Російській Федерації, у схожій ситуації, Конституційний Суд, по суті, визнав незаконним застосування змін до податкового закону, які вносились з порушенням принципу, аналогічного принципу стабільності в Україні. Мотиви суду, в тому числі, зводились до того, що стабільність податкового законодавства є складовою конституційних гарантій щодо економічних свобод особи (такі гарантії також випливають з, в т.ч. ст. 41, 42 Конституції України).

Зокрема, наведемо цитату із п. 2 відповідної Постанови Конституційного Суду Російської Федерації від 02.07.2013 р. № 17-П10 :

«Кроме того, в соответствии с правовыми позициями Конституционного Суда Российской Федерации, выраженными в ряде его решений … в силу конституционного императива законности установления налогов и сборов предъявляются требования не только к форме, процедуре принятия и содержанию соответствующих актов, но и к порядку их введения в действие. Этим обусловливается необходимость определения законодателем разумного срока, по истечении которого возникает обязанность каждого платить налоги и сборы, с тем чтобы не нарушался конституционно-правовой режим стабильных условий хозяйствования…. Хотя экономическая свобода в ее конституционно-правовом значении не предопределяет получение гарантированного результата от осуществления экономической деятельности, тем не менее она предполагает защиту от рисков, связанных с произвольными и необоснованными, нарушающими нормальный (сложившийся) режим хозяйствования решениями и действиями органов публичной власти, в том числе от таких изменений налогового регулирования, которые не позволяют соответствующим субъектам экономической деятельности своевременно адаптироваться к новым условиям. Налогоплательщик в целях организации планирования хозяйственной деятельности должен быть заблаговременно осведомлен о составе и содержании своих налоговых обязательств, с тем чтобы иметь возможность заранее учесть связанные с этим затраты в рамках расходов на осуществление экономической деятельности…».

Сподіваємось, українське судочинство також враховуватиме наведені аргументи та суть правовідносин, яка склалась із поверненням описаних вище переплат!

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

Примітки:

1Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21.12.2016 р. № 1797-VIII.

2Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо уточнення деяких положень та усунення суперечностей, що виникли при прийнятті Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 23.03.2017 р. № 1989-VIII.

3Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 р. № 1-7/99 доступне за посиланням

4Рішення ЄСПЛ у справі Пічкур проти України від 07.11.2013 р. (Заява № 10441/06) доступне за посиланням.

5Рішення ЄСПЛ у справі «Н.К.М. проти Угорщини» від 14.05.2013 р. (Заява № 66529/11) доступне за посиланням.

6Рішення ЄСПЛ у справі «Ротару проти Румунії» від 4 травня 2000 року доступне за посиланням.

7Рішення ЄСПЛ у справі «Михайлюк та Петров проти України» від 10 грудня 2009 року доступне за посиланням.

8Видання Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) «Мірило правовладдя» (Rule of Law Checklist) доступне за посиланням.

9У зв’язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2.06.2016 р. № 1401-VIII – доступне за посиланням.

10Текст можна знайти за посиланням.

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2017

Перегляди 7757

МАТЕРІАЛИ ПО ТЕМІ

КМ Партнери захистила інтереси МЕТРО КЕШ ЕНД КЕРІ УКРАЇНА у Конституційному Суді України на підтвердження права на повернення переплат з місцевих податків на території АТО 07 червня, 2019    1806

Хто визначає нормативну грошову оцінку (НГО) земель за межами населених пунктів? 19 лютого, 2019    1541

Власникам нерухомості в Києві: податок на майно – за якою ставкою платити? 13 лютого, 2019    1187

Нова нормативна грошова оцінка земель за межами населених пунктів з 01 січня 2019 року – міф чи реальність? 11 лютого, 2019    2153

Рішення Арбітражного суду міста Москви від 14 листопада 2018 року 27 грудня, 2018    926

Виплата дивідендів платниками єдиного податку 4 групи: зміни з 01 січня 2018 року 12 січня, 2018    1097

Традиційні податкові подарунки «під ялинку» 05 січня, 2018    1559

Транспортний податок як школа місцевих податків (за крок до визнання неконституційним) 15 серпня, 2017    3372

Постанова Конституційного Суду РФ від 02 липня 2013 року 15 серпня, 2017    3130

Ухвала Вищого адміністративного суду від 29 травня 2017 року 14 серпня, 2017    1982

Сільгоспвиробники на єдиному податку – тільки для своїх? 27 червня, 2017    2107

Вкотре про стабільність транспортного податку в 2017 році. Кабінет Міністрів України змінив методику визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів 26 червня, 2017    1927

Прокоментувати