+ Слово має бути в результатах пошуку. - Видалення слова з результатів пошуку. * Слово починається/закінчується на текст перед/після символу. ""Пошук слів у складі фрази.

 

Новий старий процес

19 лютого, 2020 Інформаційні листи

У продовження огляду «Останні зміни в адміністративному судочинстві» пропонували б зупинитись детальніше на деяких важливих змінах щодо касаційного оскарження.

Так, із 08 лютого цього року можливість касаційного оскарження судових рішень суттєво переглянута. Положення ст. 328 «Право на касаційне оскарження» Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАСУ), а саме ч. 4, викладені у наступній редакції:

«4. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права».

Одразу зазначимо, що ч. 2 та ч. 3 ст. 353 КАСУ, про яку йдеться у четвертому підпункті процитованої вище норми, передбачають ряд випадків досить грубого порушення норм процесуального права, таких як, наприклад, недослідження доказів або винесення рішення на підставі недопустимих доказів.

Тож наразі можливість касаційного оскарження вичерпується такими випадками:

  • є висновок Верховного Суду, який не був врахований судом апеляційної інстанції;
  • у касаційній скарзі є вмотивоване обґрунтування необхідності відступлення від висновку Верховного Суду;
  • відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах;
  • судом апеляційної інстанції допущено грубі порушення норм процесуального права.

Історичний контекст

Насамперед варто повернутися до історії даного питання. Так, до здійснення останньої судової реформи наприкінці 2017 року1 в адміністративному судочинстві роль суду касаційної інстанції займав Вищий адміністративний суд України. Підставою звернення до касаційного суду визначалося порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального або матеріального права. При цьому у зазначеній системі також діяв і Верховний Суд України, який мав право на перегляд рішень суду касаційної інстанції. Підставами для звернення до Верховного Суду України, визначеними ст. 237, було, зокрема, неоднакове застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права.

Після проведення судової реформи у 2017 році функції Вищого адміністративного суду України були по факту передані Верховному Суду, який власне «об’єднав» у собі функції двох судів – Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду України, як це було раніше. Видається, що законодавець керувався мотивами оптимізації судової системи, тобто видалення «зайвих» судових ланок, які просто дублювали функції одна одної.

Тим не менше, навіть після об’єднання зазначених судів у 2017 році і створення Верховного Суду як суду касаційної інстанції певні гарантії для учасників справи щодо забезпечення касаційного оскарження все ж таки залишалися актуальними. Зокрема, до внесення змін Законом 460-ІХ допускалося звернення до суду касаційної інстанції у разі порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, без будь-яких додаткових умов стосовно неоднаковості застосування судами законодавства.

Варто також зауважити, що на практиці до реформи 2017 року учасники справи часто зіштовхувалися із проблемами доступу до Верховного Суду України, який при зверненні надавав «відписки» про відсутність неоднаковості у застосуванні норм права, навіть у випадках, коли фактично неоднаковість таки існувала. Сподіваємося, що наразі, після запровадження нових «касаційних» фільтрів, Верховний Суд буде підходити до питання допуску справ максимально відповідально, адже фактично це – остання і найвища судова інстанція, де особи можуть шукати справедливість у разі порушення їх прав.

Передумови

За даними, які називаються суддями та доступні широкому загалу, після реформи до Верховного Суду було передано 42 440 справ і матеріалів (переданих з Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України). Крім того, у період з початку роботи Верховного Суду до липня 2019 року безпосередньо до Верховного Суду надійшло ще 52 788 справ2. Станом на 30 червня 2019 року не вирішеними залишались 31 948 справ3. З урахуванням того, що надходження справ не припинялось протягом другої половини 2019 року, така цифра скоріше не зменшиться (а можливо, ще й збільшиться). Тож вирішення питання із завантаженням Верховного Суду є нагальним. У той же час питання, чи справедливим є вирішення цієї проблеми за рахунок встановлення «касаційних фільтрів», враховуючи поточні реалії судової системи України, залишається відкритим.

Відповідно до досліджень громадської організації World Justice Project (Проект Правосуддя у Світі), яка здійснює вимірювання індексу принципу «rule of law» (верховенства права) у країнах в усьому світі, українська судова система займає 77 місце з 126 проаналізованих4 за даними 2019 року.

З огляду на це, заявлена законодавцем у Пояснювальній записці5 до відповідних змін ціль щодо сприяння забезпеченню сталості та єдності судової практики, дотримання принципу правової визначеності у поточній практичній ситуації може призвести до зворотного ефекту.

Конституційні гарантії

Положення ч. 2 ст. 129 Конституції України закріплюють основні засади судочинства, серед яких, зокрема:

«забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення».

Тобто право на касаційне оскарження забезпечується у визначених законом випадках.

У зв’язку із цим постає питання, чи можна вважати положення ч. 4 ст. 328 КАСУ визначеними законом випадками касаційного оскарження. При цьому, письмові положення мають відповідати вимозі якості закону, зокрема бути і) чіткими; іі) точними; та ііі) передбачуваними у застосуванні (мають однозначне тлумачення).

Зазначені критерії напрацьовані практикою Європейського Суду з прав людини6 (далі – ЄСПЛ), яка відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.06 р. № 3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується в Україні як джерело права.

Тобто положення ч. 4 ст. 328 КАСУ мають забезпечувати достатню чіткість, точність і передбачуваність у практичному застосуванні.

Неоднозначність у практичному застосуванні

У ході розгляду змін з практичної точки зору бачимо певні можливі неоднозначності.

Так, принаймні 3 із 4 підстав, за яких надається право на касаційне оскарження, прив’язані до наявності/відсутності висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

При цьому законодавство не містить визначень та, власне, і критеріїв понять «висновок щодо застосування норми права» та «подібні правовідносини». Щодо першого, то одразу спадає на думку, чи достатньо для висновку про застосування норми права зазначення у судовому рішенні фрази «…суд приходить до висновку…» і чи має бути наведене після наступного твердження обґрунтування?

Схожі питання щодо однозначності тлумачення виникають і в розрізі поняття «подібні правовідносини». Будь-якому кваліфікованому юристу, який здійснює представництво своїх клієнтів у судах, напевне відомо, що, навіть за наявності певної схожості між двома судовими справами, іноді при поглибленому вивчені їх обставин виявляється їх відмінність в обставинах, а відповідно – і неможливість застосовувати однакові юридичні підходи до їх вирішення. Тож наразі питання, наскільки широкою буде категорія «подібності» і чи враховуватимуться при вирішенні питання щодо прийняття справи до касаційного перегляду можливі фактичні відмінності у справах, які можуть призводити до необхідності іншого правозастосування?

Безумовно, в чинній редакції п. 2 ч. 4 ст. 328 КАСУ надає право стороні «вмотивовано обґрунтувати» необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права щодо «подібних правовідносин». Однак, знову ж таки, вирішення питання, яка саме аргументація буде визнаватись достатньою для відповідності критеріям вмотивованості, залишається в межах дискреції суду.

Вищенаведені проблеми поки що залишають відкритим питання забезпечення однозначного застосування запроваджених обмежень щодо касаційного перегляду на практиці.

Міжнародні гарантії

ЄСПЛ визнає можливість встановлення «касаційних фільтрів», якщо такі фільтри передбачені національним законом, адже право на доступ до суду все ж не є абсолютним (наприклад, така позиція ЄСПЛ була висвітлена у справах «Валчєв та інші проти Болгарії»7 (заяви № 47450/11, № 26659/12, № 53966/12), «Уеллс проти Сполученого Королівства» (Wells v. the United Kingdom, № 37794/058 ), «МПП «Голуб» проти України» (Заява № 6778/059 ) та інші).

У той же час, ЄСПЛ зазначає, що встановлені «касаційні фільтри» мають відповідати вимогам ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод.

За позицією ЄСПЛ «касаційні фільтри» відповідають вимогам ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, якщо є «законна мета» та «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи»10. Так, саме на це зважив Суд у «класичному» Рішенні від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Заява № 8225/78) та у Рішенні від 12 травня 2015 року у справі «Абрамян та інші проти Росії»11 (Abramyan and Others v. Russia, Заяви № 38951/13 та № 59611/13).

Тож «касаційні фільтри» можуть визнаватись такими, що не відповідають ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод і у тому випадку, коли фактично такі фільтри призводять до ситуації, коли доступ до Верховного Суду є швидше ілюзорним, аніж реальним.

Висновки

Існування «касаційних фільтрів» може видаватися виправданим з огляду на перевантаженість судів справами. Однак поточні формулювання КАСУ залишають багато питань щодо можливості забезпечення єдиного підходу у застосуванні таких фільтрів та можливості ефективного функціонування Верховного Суду як суду касаційної інстанції, яке б забезпечило дотримання гарантій щодо єдності підходів судового правозастосування на всіх рівнях.

Практичне використання «касаційних фільтрів», якщо таке призведе до неоднакового правозастосування у судах, може бути в подальшому предметом окремої оцінки в ЄСПЛ на предмет дотримання гарантій ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Тож сподіваємося на виважене застосування Верховним Судом новел КАСУ, із розумінням необхідності забезпечення «обґрунтованої мети такого застосування» та «справедливого балансу» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи», щоб запобігти будь-яким негативним ефектам від певних неоднозначностей у формулюваннях.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

Примітки:

1Прийняття Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року.

2Див. за посиланнями:

https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/Analiz_KAS_2019_1.pdf, https://www.facebook.com/supremecourt.ua/posts/382867802488111/.

3Див. за посиланням.

4Інформація про організацію World Justice Project та індексу судової системи по відношенню до України за посиланням.

5Див. за посиланням.

6Рішення по справі «Шмушкович проти України» (заява № 3276/10) від 14 жовтня 2013 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року (остаточне з 14 січня 2011 року), «Волков проти України» (заява № 21722/11) від 09 січня 2013 року та інших.

7Див. за посиланням.

8Див. за посиланням.

9Див. за посиланням.

10Див. рішення ЄСПЛ у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Заява №8225/78) від 28 травня 1985 року за посиланням.

11Див. за посиланням.

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2020

Перегляди 4060

МАТЕРІАЛИ ПО ТЕМІ

Новий адміністративно-територіальний устрій: держава реформує, а бізнес розгрібає 27 вересня, 2021    1403

Заборона пластикових пакетів: розбираємо закон 01 липня, 2021    30566

Нова довірча власність: пройшов рік, а нічого не змінилось 18 грудня, 2020    1172

Юридичні особи повинні будуть оновити інформацію про кінцевих бенефіціарних власників 21 квітня, 2020    13322

Останні зміни в адміністративному судочинстві 17 лютого, 2020    1491

Зупинити діяльність до отримання «неможливого» документа, або підходи екологічної інспекції та судів до деяких питань застосування законодавства про екологічну експертизу та оцінку впливу на довкілля 07 жовтня, 2019    2221

Ліцензія на зберігання пального – впорядкування ринку чи нові корупційні ризики? 19 серпня, 2019    1575

Проблеми захисту персональних даних 06 серпня, 2019    16244

Користуватися реєстром нерухомості стане легше 31 липня, 2019    61188

З кінця 2018 року будь-яке виправлення в реєстрі компанії вимагає надання інформації щодо бенефіціарів 26 липня, 2019    1368

Електронний підпис на звичайній флешці: to be, or not to be 09 липня, 2019    1689

Персональна відповідальність керівника та інші важливі зміни в Кодексі з процедур банкрутства: аналіз деяких нововведень 07 червня, 2019    1906

Прокоментувати