Аналітика

Після публікації в «Дзеркалі тижня» статті «Земельні фейки» (див. за посиланням) почалась дискусія, що стаття – маніпуляція, оскільки в ній стверджується, що Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) не визнавав мораторій незаконним та таким, що суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як кажуть про судові рішення, кожна справа має свої обставини. Саме в аспекті обставин і треба розглядати конкретне рішення суду, в тому числі й у справі «Зеленчук і Цицюра проти України».

У рішенні суд зазначив, що:

«105. Суд зазначає, що мораторій та його продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним…

106. Суд зазначає, що аргумент заявників про невизначеність, створену повторюваними продовженнями мораторію та повторюваною нездатністю Верховної Ради України й Уряду дотриматися встановлених ними строків для створення ринку землі сільськогосподарського призначення, зробила відповідне законодавство непередбачуваним. Проте він вважає, що цей аргумент скоріш відповідає встановленню того, чи було дотримано органами влади справедливий баланс між відповідними інтересами…

107. Отже, Суд вважає, що обмеження, встановлені щодо здійснення прав заявників, відповідали вимозі “законності”, притаманній статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

110. Суд зазначає, що його роль у принципі не полягає у вирішенні питання про те, чи має держава, яка вирішила передати приватним особам землі, що раніше належали державі, дозволити після цього новим власникам продавати її, та на яких умовах. Відповідно до усталеної практики Суду його завдання полягає не у перегляді національного закону in abstracto, а у з’ясуванні того, чи спричинив спосіб його застосування до заявника або вплив на заявника порушення Конвенції …».

Отже, суд не визначав, чи є законним мораторій і чи він сам по собі суперечить ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд визначав, чи було дотримано органами влади справедливого балансу між відповідними інтересами та чи спричинив спосіб застосування закону до заявника або вплив на заявника порушення Конвенції…

Суд, розглядаючи справу, наголосив на особах-заявниках:

«139. …Зокрема, вбачається, що податкове законодавство накладає стягнення на власників, які не передають свою землю в оренду сільськогосподарським товаровиробникам і надає переваги тим, хто робить це (див. пункт 27), незважаючи на те, що заявники, очевидно, у будь-якому випадку мали б право на звільнення від сплати податку у зв’язку з їхнім похилим віком.

Крім того, положення, що встановлюють мінімальний строк оренди землі у сім років, очевидно також спрямовані на створення стабільності для орендарів, але тим самим вони, вірогідно, додатково обмежують можливість власників вимагати більшої орендної плати під час перегляду умов оренди (див. пункт 34).

Також доцільно припустити, що, як було зазначено (див. пункти 82 та 95), мораторій певним чином стримує розмір орендної плати, хоча важко визначити її точний показник, враховуючи, що за останні десятиліття в Україні ніколи не було функціонального ринку землі …

140. Слід також зазначити, що у згаданих справах заходи з контролю орендної плати були обґрунтовані занепокоєнням щодо соціальних прав третіх осіб, часто вразливих категорій населення, на захист яких були спрямовані схеми контролю орендної плати…

Абсолютно навпаки, у цій справі самі заявники, а також інші власники можуть вважатись вразливими, у будь-якому разі принаймні враховуючи їхній похилий вік…

144. При оцінці суворості тягаря, покладеного на заявників, Суд також вважає такими, що стосуються справи:

(i) тривалість періоду, протягом якого діяли обмеження, яка наразі досягла загалом сімнадцяти років, при цьому обмеження впливають особисто на першу заявницю та другого заявника більше ніж дванадцять та десять років відповідно…

(ii) широкий обсяг обмежень, при якому вони перешкоджають заявникам відчужувати їхню землю майже у будь-який спосіб та використовувати її з будь-якою іншою ціллю, крім сільського господарства, та

(iii) загальний та негнучкий характер обмежень, які не підлягають жодному індивідуальному перегляду або виключенню…».

Суд, розглядаючи справу, вирішував питання щодо того, чи призвів надмірний тягар, який виник внаслідок сукупності обставин, до порушення Конвенції:

«146. Зрештою, зазначена невизначеність, створена неодноразовими продовженнями мораторію, сама по собі посилила тягар, покладений на заявників. Здійснення однієї з основних складових їхнього права власності, права розпоряджатися своїм майном (див. пункт 28), стало предметом прийняття законодавства невизначеного змісту, прийняття, яке здійснювалося у спосіб, який вбачається непередбачуваним і недостатньо роз’ясненим.

147. Суд доходить висновку, що на заявників як на фізичних осіб було покладено тягар нездатності органів влади дотриматися встановлених ними самими цілей та кінцевих строків. З огляду на непереконливість підстав щодо вибору найбільш обмежувальної альтернативи з доступних органам влади, а не менш обмежувальних заходів, Суд вважає, що тягар, покладений на заявників, є надмірним.

148. З огляду на зазначені міркування та ненадання Урядом достатніх аргументів для обґрунтування заходів, застосованих до землі заявників, Суд доходить висновку, що держава-відповідач вийшла за межі своєї широкої свободи розсуду у цій сфері та не забезпечила справедливого балансу між загальним інтересом суспільства та майновими правами заявників.

149. Відповідно було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції».

Отже, порушенням Конвенції щодо осіб-заявників (людей похилого віку, визнаних судом вразливими, які протягом 10 і 12 років були власниками землі та не могли скористатися своїм правом) визнано саме надмірний тягар, який був спричинений їх статусом, невиконанням державою своїх обіцянок щодо цілей і строку впровадження мораторію.

Але суд ніколи не визнавав, що сам мораторій суперечить Конвенції.

Більше того, суд зазначив, що:

«150. Суд наголошує, що проблема, яка лежить в основі порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, стосується самої законодавчої ситуації, та що його висновки виходять за межі особистих інтересів заявників у цій справі.

Суд вважає, що держава-відповідач має вжити належні законодавчі та/або інші заходи загального характеру з метою забезпечення справедливого балансу між інтересами власників земель сільськогосподарського призначення з одного боку та загальними інтересами суспільства з іншого боку відповідно до принципу захисту майнових прав за Конвенцією.

Суд не має визначати, яким чином слід урівноважити ці інтереси. Відповідно до статті 46 держава має свободу вибору заходів, за допомогою яких вона виконуватиме свої зобов’язання, що випливають з виконання рішення Суду …

Рішення Суду не слід розуміти як таке, що зобов’язує невідкладно запровадити необмежений ринок земель сільськогосподарського призначення в Україні».

Тож читаємо і робимо висновки, хто ж саме маніпулює…

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2019

Прокоментувати