Аналітика

Часто в трансфертному ціноутворенні (далі – ТЦУ) можна спостерігати нетерпимість до збитків за результатами господарської діяльності протягом року. З урахуванням історії становлення системи оподаткування прибутку особливо характерним це є для України. Ще за часів Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 349-IV від 24.12.2002 року, що діяв до 2010 року, склався міцний стереотип, що господарська діяльність за визначенням передбачає намір підприємства отримати прибуток. І такий «намір» часто трактувався механістично – збитки означають те, що витрати не пов’язані з господарською діяльністю, а отже, не могли враховуватися для цілей податкового обліку.

Наразі такого правила немає. Однак стереотип все ще впливає на сприйняття бізнес-процесів, і особливо часто це можна спостерігати у сфері контролю ТЦУ.

Разом із тим, не слід забувати, що «підприємництво» не просто так визначено Господарським кодексом України як діяльність на власний ризик. Тобто намір одержання прибутку безпосередньо пов'язаний із ризиком такий прибуток не отримати або отримати збиток.

Це банальні істини, але в контексті перевірки умов операцій за методами ТЦУ про них часто забувають.

Збитки за підсумками року однозначно створюють проблеми для підприємства, що потрапляє під контроль ТЦУ.

По-перше, збитки, напевне, привернуть увагу контролюючих органів і, як наслідок, підвищать шанси одержати запит документації з ТЦУ та подальшої перевірки ціноутворення на відповідність принципу «витягнутої руки».

По-друге, зростає ймовірність, що у випадку застосування методів ТЦУ на основі рентабельності, показник рентабельності підприємства в межах контрольованої операції виявиться нижчим за ринковий діапазон рентабельності, побудований на підставі даних співставних «незалежних» підприємств. І очевидне механістичне рішення в такому випадку – самостійне коригування.

Однак при розумінні ключових економічних принципів ТЦУ в багатьох випадках можна запобігти трансформації цих проблем у реальні негативні податкові наслідки для підприємства, якими є донарахування за наслідками перевірки або ж самостійне коригування у випадках, коли в такому коригуванні немає об’єктивної необхідності.

Справа в тому, що механістичне застосування правил ТЦУ не відповідає як сутності реальних економічних процесів, так і сутності самих правил ТЦУ. За визнанням ОЕСР¹, на документах якої побудована існуюча система контролю трансфертних цін, ТЦУ не є точною наукою, а відповідні правила мають застосовуватися з урахуванням особливостей кожного конкретного випадку.

У цій серії матеріалів ми розглянемо такі проблеми:

• Чому будь-яке підприємство може понести збитки і це нормально з точки зору економічної теорії?


• Чому збитки не протирічать ст.39 Податкового кодексу України?


• Які найпоширеніші причини збитків, що не пов’язані з маніпуляціями з ТЦУ?


• В яких випадках і як можна обґрунтувати те, що збитки не означають порушення принципу «витягнутої руки»?


• Коли збитки сигналізують, що ціноутворення необхідно переглянути?

Повний текст статті доступний лише передплатникам сайту.

Прокоментувати