Про реальність та нереальність товарності і буття

14 січня, 2014 Казки

Тарас Іванович – людина звичайна, яка мало чим відрізняється від оточуючих його громадян, і в цьому сенсі цілком нормальна. Як і більшість людей навколо, Тарас Іванович дотримувався писаних і неписаних правил рівно настільки, наскільки це було йому зручно. В інших випадках правила викликали тихе обурення і невидимий спротив.

Трапилось так, що волею провидіння, працючого в якомусь міністерстві, Тарас Іванович працював податковим інспектором. Робота давалася Тарасу Івановичу важко. Спочатку довго він навчався того, коли закону потрібно слідувати, а коли ні, і способам його тлумачення, доступним тільки податковим органам. Але найважчим було освоїти вміння “не бачення”. Таке вміння – необхідна якість інспектора під час податкової перевірки. Суть вміння – щиро не бачити те, що всі інші бачать. Не бачити необхідно рівно на суму, повідомлену начальством. Головне в цьому вмінні – щирість. Найшвидше Тарас Іванович опанував “не бачення” товарності операції. Складніше було з первинними документами, але і це мистецтво було освоєне.

Наталя Петрівна – людина якоюсь мірою унікальна,але це порівняно з оточуючими громадянами. А в порівнянні з іншими головними бухгалтерами – цілком нормальна. Наталя Петрівна дотримувалася всіх писаних і неписаних правил, і навіть тих, які ще не були придумані, але могли бути придумані в будь-який момент і відправлені діяти в минуле. Працювала Наталя Петрівна від звіту до звіту, від перевірки до перевірки, а в перерахунку на години – по 10-12 годин на день. Улюбленими ласощами Наталі Петрівни були валідол і валер’янка. Але навіть з цими ласощами Наталя Петрівна не змогла звикнути до вмінь Тараса Івановича.

Щиро дивувався Тарас Іванович, коли опановане ним досконало вміння “не бачення” викликало бурхливу реакцію у Наталі Петрівни.Особливо ображало Тараса Івановича, що його вміння обзивали свавіллям …

Акти перевірок Тарас Іванович не любив, тому готував їх з використанням ще одного вміння, необхідного кожному податковому інспектору.Уміння полягало в послідовному використанні команд Ctrl C і Ctrl V. Подальші процедури були нудними і одноманітними. Це викликало бажання якнайшвидше відправити акт перевірки куди подалі, з чим Тарас Іванович успішно справлявся, направляючи акт до податкової міліції.

На першому допиті Наталю Петрівну “м’яко” просили визнати, що на складі у Наталі Петрівни нічого немає, а все що там є, не існує.Не існує не тому, що його немає фізично (що мало кого цікавить), а оскільки в другому ланцюгу контрагентів п’ятого коліна є яма, яка не звітувала, незрозуміло де викопана і хто її копав.Але вона, безумовно, є, і, як явище дірчасте,в принципі не має можливостей для перевезення і зберігання.

Ще багато цікавого було почуто Наталею Петрівною з області “не бачення”. Після чергової “м’якої” бесіди Наталя Петрівна стала звикати до думки, що на складі у неї дійсно нічого немає, а ілюзорність існування матеріального світу – це не просто філософська точка зору, а справжня сувора реальність.Але найбільше злякалася Наталя Петрівна своїх думок, викликаних ілюзорною товарністю. Все наполегливіше в голові крутилася думка не визнавати дохід і податкові зобов’язання від продажу товару, якого немає. І все б нічого, але гроші!Що робити з грошима, що надійшли на рахунок від покупців ілюзорного товару? Дуалізм явищ в реаліях української економіки настільки заплутав Наталю Петрівну, що після двадцятого допиту вона вирішила звільнить до бісової матері. Про посаду головного бухгалтера чути більше не хотіла і всі подібні пропозиції про працевлаштування обходила стороною.

Але душа головного бухгалтера неспокійна, на місці сидіти не може. Вирішила Наталя Петрівна зайнятися своєю справою. Маючи старі знайомства, на перших порах зайнялася Наталя Петрівна роздрібною торгівлею того самого ілюзорного товару.

Зовсім випадково Тарас Іванович, не при виконанні, а так, заради дівчини, зайшов купити необхідне. Наталю Петрівну він не впізнав – скільки таких пройшло через його вмілі навики вже й не пригадаєш.Але ось Наталя Петрівна …

Тарас Іванович, вибравши все необхідне, розрахувався за товар. Наталя Петрівна, як справжня господиня, обслужила покупця на вищому рівні, розрахунок зробила правильно, товар запакувала…Але Тарасу Івановичу його не віддала.Після деякої заминки і здивування між Тарасом Івановичем і Наталею Петрівною відбулася досить кумедна розмова:

– Шановна, я поспішаю!

– Так я Вас і не затримую!

– Але Ви не дали мені мій товар!

– Вибачте, подивіться уважніше!Адже товару не існує!

– Як це не існує, я ж вибрав його і оплатив?! Я в руках його тримав, врешті-решт!

– Вибачте, але у мене є акт перевірки.Будьте ласкаві, дивіться – авторитетно сказано, що товару, який Ви оплатили, не існує! Все це позбавляє його можливості фізичного сприйняття для цілей юридично значимих дій в силу недійсності угоди.

Наталя Петрівна простягнула Тарасу Івановичу акт перевірки. Злегка приголомшений від такого розвитку подій, Тарас Іванович взяв акт, в якому одразу впізнав свою творчість. Акт перевірки був складений на славу, з перерахуванням всього “неіснуючого” товару. А як існувати, якщо поставили його у супроводі документів, в яких немає ком, через п’яте коліно другого ланцюга з ями, яка не знаходиться за місцем викопування, не має необхідних умов для буття ямою, яку директор копав за гроші згідно зі службовими записками і показами сусідки-пенсіонерки! Очевидно було Тарасу Івановичу, що товар нікчемний, порушує моральні засади суспільства і, отже, не існує і ніколи не мав наміру існувати.  Оперативна інформація, офіційні дані, системи зіставлення – відпрацювання вищої якості! В іншій ситуації Тарас Іванович запишався б прояву своїх умінь, але в даному випадку все було якось недоречно.

– Тоді поверніть мої гроші! – оживився Тарас Іванович.

– А гроші підлягають стягненню в Державний бюджет в силу наявності відсутності наміру на настання реальних наслідків угоди у зв’язку з недійсністю угоди, якою апріорі є будь-яка угода з неіснуючим товаром. Так що чекаю позову про стягнення всього отриманого в бюджет …

Зітхнув Тарас Іванович. Наче все правильно, але осад-то залишився. Накрився вечір з дівчиною. Чим би тепер зайнятися? Ці роздуми наштовхнули Тараса Івановича на думку про варіативність розвитку подій і вплив випадковостей на наше життя, що, в підсумку, підштовхнуло до думок про ілюзорність буття.”Та й чорт з ним, із цим товаром. І вечір незрозуміло як міг скластися…Головне, що навик “не бачення” походить з основи світу – його ілюзорності.Усвідомлення останньої і є вища мудрість, заради якої можна стерпіти певний дискомфорт”, – з полегшенням зітхнув Тарас Іванович, крокуючи неіснуючим асфальтом….

<…>

Засновано на нереальних подіях. Записано зі слів Акта Перебріхочного.

Перегляди 2084

Прокоментувати