Ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2016 року

20 Червня, 2017 Судові рішення

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2016 р.Справа № 816/666/16 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П.,  Перцової Т.С.

за участю: секретаря судового засідання  – Мороз Є.В.

представника позивача – Тімакіної Л.В.

представника відповідача – Тур Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Добробут” на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.05.2016р. по справі № 816/666/16

за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Добробут”

до    Державної фіскальної служби України,    Головного управління ДФС у Полтавській області

про скасування індивідуальної податкової консультації, зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Добробут” (надалі – позивач, ТОВ “Агрофірма “Добробут”), звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (надалі – ДФС України), Головного управління ДФС у Полтавській області, в якому просив суд:

– скасувати індивідуальну письмову податкову консультацію, надану ТОВ “Агрофірма “Добробут” листом ДФС України від 10.02.2016 за №2760/6/99-95-42-01-15 “Про надання відповіді”;

– скасувати індивідуальну письмову податкову консультацію, надану ТОВ “Агрофірма “Добробут” листом Головного управління ДФС у Полтавській області від 15.02.2016 №580/10/16-31-15-03-24 “Щодо надання відповіді”;

– зобов’язати ДФС України надати ТОВ “Агрофірма “Добробут” нову податкову консультацію з питання, порушеного у зверненні від 19.01.2016 №03-1901/16 про надання письмової податкової консультації з урахуванням того, що стаття 57 Податкового кодексу України не підлягає застосуванню під час виплати дивідендів платником єдиного податку 4-ї категорії, а дохід від виплати таких дивідендів підлягає врахуванню в складі доходів учасників юридичної особи, яка є отримувачем такого доходу.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 24 травня 2016 року у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Добробут” до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Полтавській області про скасування індивідуальної податкової консультації, зобов’язання вчинити дії – відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, позивач просить постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24 травня 2016 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції приписів п. 57.1-1 ст. 57, п. п. 292.2, 292.12 ст. 292, п. 297.1 ст. 297, що призвело до неправильного вирішення справи, з підстав та обставин викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що ТОВ “Агрофірма “Добробут” у встановленому законодавством порядку зареєстроване як юридична особа, код ЄДРПОУ 32682703 /а.с. 43-44/.

Позивач є сільськогосподарським підприємством, основним видом господарської діяльності якого за КВЕД-2010 є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (01.11).

ТОВ “Агрофірма “Добробут” з 01.01.2016 перебуває на спрощеній системі оподаткування, є платником єдиного податку 4-ї групи /а.с. 45/.

19.01.2016 позивачем подано до ГУ ДФС у Полтавській області та ДФС України аналогічні за змістом заяви про надання індивідуальної консультації з питання: “Чи повинен платник єдиного податку 4-ї групи у 2016 році сплачувати до бюджету податок на прибуток чи авансовий внесок з цього податку у разі прийняття рішення про виплату дивідендів своєму засновнику – власнику корпоративних прав, який є платником податку на прибуток на загальних підставах? Якщо так, то які законодавчі норми це регулюють” /а.с. 11, 12/.

ДФС України у листі від 10.02.2016 вих. №2760/6/99-95-42-01-15 “Про надання відповіді” роз’яснила, що юридична особа – платник єдиного податку зобов’язана при виплаті дивідендів (за винятком виплати дивідендів фізичним особам) нарахувати та внести до бюджету авансовий внесок із податку на прибуток за правилами, встановленими пунктом 57.11 статті 57 Податкового кодексу України; зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів. При цьому суми нарахованого податкового зобов’язання з єдиного податку не зменшуються на суму авансового внеску податку на прибуток, сплаченого у зв’язку з виплатою дивідендів /а.с. 15-17/.

Аналогічну за змістом відповідь надано ГУ ДФС у Полтавській області у листі від 15.02.2016 вих. №580/10/16-31-15-03-24 “Щодо надання відповіді” /а.с. 13-14/.

Не погодившись з доводами контролюючих органів, позивач оскаржив індивідуальну податкову консультацію до суду.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що надані відповідачами індивідуальні податкові консультації відповідають нормам податкового законодавства.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з таких підстав.

Згідно з пунктом 52.1 статті 52 Податкового кодексу України за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Відповідно до пункту 52.3 статті 52 Податкового кодексу України за вибором платника податків консультація надається в усній, письмовій або електронній формі. Консультація, надана в письмовій або електронній формі, обов’язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

Матеріали справи свідчать, що звернення позивача про надання індивідуальної податкової консультації стосувалось наявності у платника єдиного податку 4-ї групи обов’язку зі сплати у 2016 році авансового внеску з податку на прибуток під час виплати дивідендів засновнику – власнику корпоративних прав, який є платником податку на прибуток на загальних підставах.

Відповідно до пп. 14.1.49 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, із змінами і доповненнями (далі – ПКУ), дивіденди – платіж, що здійснюється юридичною особою – емітентом корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів чи інших цінних паперів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв’язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

Згідно п. 292.12 ст. 292 Податкового кодексу України, дивіденди, що виплачуються юридичними особами власникам корпоративних прав (засновникам платників єдиного податку), оподатковуються згідно з розділами III і IV цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що порядок сплати податкового зобов’язання з податку на прибуток при виплаті дивідендів визначено у пункті 57.11 статті 57 Податкового кодексу України.

Зокрема, відповідно до підпункту 57.11.1 пункту 57.11 статті 57 Податкового кодексу України у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів платник податку на прибуток – емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, проводить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав незалежно від того, чи є оподатковуваний прибуток, розрахований за правилами, визначеними статтею 137 цього Кодексу.

Як визначено підпунктом 57.11.2 пункту 57.11 статті 57 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених підпунктом 57.11.3 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок із податку на прибуток.

Авансовий внесок розраховується з суми перевищення дивідендів, що підлягають виплаті, над значенням об’єкта оподаткування за відповідний податковий (звітний) рік, за результатами якого виплачуються дивіденди, грошове зобов’язання щодо якого погашене. У разі наявності непогашеного грошового зобов’язання авансовий внесок розраховується зі всієї суми дивідендів, що підлягають виплаті. Авансовий внесок обчислюється за ставкою, встановленою пунктом 136.1 статті 136 цього Кодексу. Сума дивідендів, що підлягає виплаті, не зменшується на суму авансового внеску.

При цьому у разі якщо дивіденди виплачуються за неповний календарний рік, то для обрахунку суми зазначеного перевищення використовується значення об’єкту оподаткування, обчислене пропорційно кількості місяців, за які сплачуються дивіденди. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів.

Сума сплачених авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів підлягає зарахуванню у зменшення податкового зобов’язання з податку на прибуток, задекларованого у податковій декларації за звітний (податковий) рік.

Сума сплачених авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів не підлягає поверненню платнику податків або зарахуванню в рахунок погашення грошових зобов’язань з інших податків і зборів (обов’язкових платежів).

У разі виплати дивідендів у формі, відмінній від грошової (крім випадків, передбачених підпунктом 57.11.3 цього пункту), базою для нарахування авансового внеску згідно з абзацами першим та другим цього підпункту є вартість такої виплати, визначена у рішенні про виплату дивідендів, або вартість такої виплати, розрахована за звичайними цінами в операціях, визнаних відповідно до статті 39 цього Кодексу контрольованими. Обов’язок з нарахування та сплати авансового внеску з податку за визначеною пунктом 136.1 статті 136 цього Кодексу ставкою покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, незалежно від того, чи користується такий емітент пільгами із сплати податку, передбаченими цим Кодексом, чи у вигляді застосування ставки податку іншої, ніж встановлена пунктом 136.1 статті 136 цього Кодексу.

Це положення поширюється також на державні некорпоратизовані, казенні або комунальні підприємства, які зараховують суми дивідендів у розмірі, встановленому органом виконавчої влади, до сфери управління якого належать такі підприємства, відповідно до державного або місцевого бюджету.

При цьому якщо платіж особою називається дивідендом, такий платіж оподатковується під час виплати згідно з нормами, визначеними згідно з положеннями цього пункту, незалежно від того, чи є особа платником податку.

Аналізуючи наведені вище положення чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спеціальною нормою Податкового кодексу України, якою визначено порядок сплати податкового зобов’язання з податку на прибуток при виплаті дивідендів, встановлено, що у разі виплати платником податків дивідендів такі виплати оподатковуються податком на прибуток незалежно від того, чи є особа платником податку.

Винятків щодо несплати авансового внеску, передбаченого пп. 57.11.2 п. 571 ст. 57 Податкового кодексу України, для юридичних осіб – платників податків єдиного податку четвертої групи не передбачено.

Доводи позивача про те, що положення пункту 57.11 статті 57 Податкового кодексу України стосуються виключно платників податку на прибуток судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги, оскільки останні спростовуються наведеними вище приписами абзацу восьмого підпункту 57.11.2 пункту 57.11 статті 57 Податкового кодексу України, відповідно до якого оподаткування дивідендів податком на прибуток не залежить від того, чи є особа платником вказаного податку.

Посилання позивача на приписи підпункту 57.11.5 пункту 57.11 статті 57 Податкового кодексу України, відповідно до якого авансовий внесок з податку на прибуток, сплачений у зв’язку з нарахуванням/сплатою дивідендів, є невід’ємною частиною податку на прибуток та не може розцінюватися як податок, який справляється під час репатріації дивідендів (їх сплаті на користь нерезидентів) відповідно до пункту 141.4 статті 141 цього Кодексу або міжнародних договорів України є необґрунтованими, оскільки згадані положення пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України стосується виключно особливостей оподаткування нерезидентів та не має жодного відношення до оподаткування платників єдиного податку.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що юридичні особи, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, у тому числі сільськогосподарські товаровиробники, у разі прийняття рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), зобов’язані у порядку, визначеному п. 57.11 ст. 57 Кодексу, нараховувати та вносити до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток при виплаті дивідендів, розрахований з усієї суми такої виплати.

При цьому, колегія суддів зазначає, що з метою зменшення податкового навантаження та уникнення подвійного оподаткування суми виплачених дивідендів, до пп. 140.4.1 п. 140.4 ст. 140 Податкового кодексу України внесено зміни, чинна редакція якої встановлює, що фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму нарахованих доходів від участі в капіталі інших платників податку на прибуток підприємств, платників єдиного податку четвертої групи та на суму нарахованих доходів у вигляді дивідендів, що підлягають виплаті на його користь від інших платників податків, які сплачують авансові внески з податку на прибуток при виплаті дивідендів.

Слід зазначити, що методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 15 “Дохід”, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 29.11.99 р. N 290 (далі – П(С)БО 15).

Відповідно до пункту 5 П(С)БО 15 дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов’язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Відповідно до П(С)БО 15 дивіденди – це частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у власному капіталі підприємства. Положення не поширюється на доходи, пов’язані, зокрема з дивідендами, які належать за результатами фінансових інвестицій та обліковуються методом участі в капіталі.

Такі операції регулюються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 12 “Фінансові інвестиції”, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 26.04.2000 р. N 91 (далі – П(С)БО 12). Так відповідно до пункту 7 П(С)БО 12 дивіденди, що підлягають отриманню за фінансовими інвестиціями, відображаються як фінансовий дохід інвестора, крім випадків, коли такі надходження не відповідають критеріям визнання доходу, встановленим П(С)БО 15.

Згідно з пунктом 7 П(С)БО 15 до складу фінансових доходів включаються дивіденди, відсотки та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій (крім доходів, які обліковуються за методом участі в капіталі).

При цьому доходи у вигляді дивідендів визнаються у періоді прийняття рішення про їх виплату.

Відповідно до статті 4 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” бухгалтерський облік та фінансова звітність підприємства повинні ґрунтуватися, зокрема на принципі нарахування та відповідності доходів і витрат. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

Враховуючи вищенаведене, платник податку на прибуток зменшує фінансовий результат до оподаткування на суму нарахованих доходів у вигляді дивідендів, що підлягають виплаті на його користь від: – платників податку на прибуток, для яких підпунктами 57.1 1.2 та 57.1 1.3 пункту 57.1 1 статті 57 Кодексу передбачено особливості сплати авансових внесків при виплаті дивідендів, крім, платників, прибуток яких звільнений від оподаткування, та інститутів спільного інвестування; –           платників єдиного податку, які сплачують авансові внески з податку на прибуток.

Зазначене коригування здійснюється платником податку з урахуванням вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Кодексу щодо суми річного доходу від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначеного за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період, та за умови відображення у складі доходів суми нарахованих дивідендів відповідно до положень бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та  органи  місцевого  самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти  лише  на  підставі,  в  межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та  законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З   огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані відповідачами спірні індивідуальні податкові консультації відповідають нормам податкового законодавства, висновки викладені в оскаржуваних податкових консультаціях, є обґрунтованими та не суперечать ані нормам Податкового кодексу України, ані правам та інтересам платника податків та економічному змісту податку, а тому відсутні підстави для задоволенні позовних вимог ТОВ “Агрофірма “Добробут”.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги позивача колегією суддів не встановлено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням  норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Добробут” – залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.05.2016р. по справі № 816/666/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис)  (підпис) Жигилій С.П.   Перцова Т.С.   Повний текст ухвали виготовлений 10.10.2016 р.

Ухвала розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням.

Перегляди 88

Прокоментувати