Комплекс жертви

23 листопада, 2017 Блог

Maxim Oleksiyuk

Максим Олексіюк

Партнер КМ Партнери

З початку теперішньої фінансової кризи понад 80 банків припинили своє функціонування. У той час як вкладники-фізичні особи частково захищені Фондом гарантування, юридичні особи – клієнти таких банків – розпрощалися із своїми коштами на поточних рахунках. І відбулося це на диво надто просто. Люди, які мали достатньо хисту заробити гроші, не задумуючись змирилися з тим, що втрата грошей є наслідком неплатоспроможності банку. І даремно.

А почати варто з питань, що таке безготівкові гроші та кому належать гроші на поточному рахунку. Полегшимо собі задачу і розглянемо ці питання суто з точки зору позитивного права, не вдаючись в економічну теорію природи грошей. Тим більше, що таких неузгоджених між собою економічних теорій щодо генезису та природи грошей є чимало. Для наших цілей нам миліший принцип правової визначеності.

Порушивши всі правила драматургії, почну з кульмінації. Безготівкові гроші, що обліковуються на рахунку клієнта, суть його власність та не належать банку. Більше того, всі ці кошти спокійно продовжують обліковуватися на рахунках банків, де введено тимчасову адміністрацію, та ніхто не оспорює їх належність клієнтам. Ні закон, ні договір банківського рахунку не створювали правових підстав для розпорядження банками цими коштами. Далі слідує доведення того, що банки не тільки не розпорядилися такими коштами, а і в принципі не могли цього зробити в рамках існуючих платіжних систем і їх правового регулювання. І, таким чином, немає підстав клієнтам банків вважати себе жертвами неплатоспроможності банків.

З точки зору ЗУ «Про платіжні системи» безготівкові гроші – це записи на рахунках. У свою чергу Інструкція про безготівкові розрахунки уточнює, що кошти грошові – це грошова одиниця України, яка виконує функцію засобу платежу та обліковується на рахунках у банках.

Глава 13 ЦК визнає гроші майном і, відповідно, об’єктом права власності. Право розпорядження грошима, що обліковуються на поточному банківському рахунку, належить виключно клієнтові, так говорить ст. 1066 ЦК. Ця ж стаття каже, що банк має гарантувати право клієнта безперешкодно розпоряджатися цими коштами та, що банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта і встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами.

Уважний читач відмітить, що ч. 2 цієї ст. 1066 дозволяє банку «використовувати» грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Очевидно, що ці гроші не є спільною власністю банка і клієнта. Право розпорядження ними закон закріпляє тільки за клієнтом. Ні закон, ні договір банківського рахунку (Глава 72 ЦК) не встановлюють режиму довірчої власності щодо цих грошей. Можливість одночасного розпорядження цими грошима клієнтом і банком не тільки не прописана в законі, а й важко уявна відносно індивідуальної власності. То що ж означає це «використання» банком цих грошей без розпорядження ними?

В «понятіях» банків, підкріплених щоденною практикою аж до стану «так тут прийнято» та освяченою НБУ, але не маючою нічого спільного із законом, комерційні банки внаслідок зарахування суми грошей на рахунок клієнта одночасно збільшують належні самому банку кошти, що обліковуються на коррахунку, на таку ж саму суму. Тобто появу у власності клієнта певної суми грошей банки «використовують» (ось воно) як підставу для збільшення належних банкові грошей.

Цікаво, що банк обліковує ці кошти скопом на одному рахунку разом з депозитними. Останні мають зовсім іншу природу, як і договір депозитного рахунку. Саме тому § 3 «Банківський вклад» відноситься до Глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад». На підставі договору банківського вкладу виникають відносини позики, в рамках яких клієнт передає кошти банку у власність. Натомість договір банківського рахунку регулюється Главою 72 ЦК України і не передбачає передачу клієнтом коштів банку у власність.

Відповідно до заведеної банками практики, під час отримання клієнтом платежу від свого контрагента одночасно виникає два окремих права власності щодо двох окремих об’єктів: кошти клієнта та кошти банка. І якщо походження коштів клієнта зрозуміле, то поява у власності банка такої самої суми не обумовлена її передачею від іншої особи. Такі гроші виникають нізвідки. Так, правильно, це називається емісією грошей.

Але тут знову винахідливим фінансистам на заваді стає «закостеніле» право в особі ст.ст. 7, 34 ЗУ «Про НБУ», які наділяють правом емісії грошей виключно і монопольно державу в особі НБУ. Закон не дозволяє емісію грошей комбанку.

Щоб довершити картину, пропоную відповісти на питання, що стається з акціями, що належать клієнтам і обліковуються в цьому самому неплатоспроможному банку на рахунку в цінних паперах. Дуже доречна аналогія. І клієнт той самий, і банк, і об’єкт права схожий, і спосіб реєстрації права ідентичний. Відповідно до положень ЗУ «Про депозитарну систему» та Положення про припинення депозитарною установою провадження професійної діяльності на фондовому ринку – депозитарної діяльності: при ліквідації депозитарної установи вона здійснює передачу своєї бази даних правонаступнику або уповноваженому на зберігання. При цьому клієнти не втрачають право власності на цінні папери та не стають у чергу кредиторів до депозитарної установи – банку. Так само і ліквідація земельного кадастру або державних реєстрів не матиме наслідком припинення прав на земельні ділянки або нерухомість. Банк є лише реєстратором прав на гроші, емітовані НБУ, який і уповноважив банки вести реєстри рахунків власників таких грошей. Суміщення в одній установі функцій реєстратора прав на гроші та кредитно-інвестиційної функції є очевидним конфліктом інтересів. Такий самий конфлікт, до речі, присутній і у випадку Держземкадастру, який веде кадастр і одночасно розпоряджається державними с/г землями за межами населених пунктів, поцупленими у громад у 2002 році. І наряспоряжався, треба сказати, не гірше збанкрутілих банків, але це вже інша історія для окремої дискусії.

Визначивши гривню єдиним законним засобом платежу, маючи монополію на її емісію, зобов’язуючи юридичні особи здійснювати розрахунки тільки в безготівковій формі, загнавши всіх до своїх уповноважених агентів – комерційних банків –, НБУ зобов’язаний забезпечити безперешкодність реалізації права власності всіх власників грошової одиниці, шляхом виконання свого обов’язку з координації організації розрахунків відповідно до ст. 40 ЗУ «Про НБУ». Блокування безготівкових грошей, що належать клієнтам, з підстав того, що комерційний банк емітував ідентичну суму і розпорядився нею, є незаконним.

Не складно передбачити наступний аргумент НБУ: якщо всім власникам коштів на розрахункових рахунках в неплатоспроможних банках відновити їх право з розпорядження своїми коштами, то це дестабілізує фінансову систему. Виникає спокуса обґрунтувати відмову, пославшись на ст. 6 ЗУ «Про НБУ». Мовляв, виконання основної функції – забезпечення стабільності грошової одиниці – має пріоритет над відновленням права приватної особи. Однак таке твердження було б очевидною маніпуляцією. Навпаки, саме поточний стан речей з незаконною емісією банками грошей та блокуванням грошей клієнтів є прямою причиною фінансової кризи та тотальної недовіри до національної фінансової системи та її елементів: валюти і банківської системи. Це має мультиплікований негативний ефект:

  • дестабілізує банківську систему, програмуючи банки на банкрутство, тому що надання пов’язаних кредитів емітованими грошима, «забезпеченими» коштами клієнтів, з запланованим неповерненням таких кредитів стало найприбутковішим способом ведення банківського бізнесу навіть для найбільших банків;
  • дестабілізує фінансову систему, тому що блокування клієнтських безготівкових коштів для врівноваження грошової маси, де їх місце зайняли емітовані банками гроші, призводить до неможливості клієнтів виконувати свої фінансові зобов’язання, в тому числі й перед банками. Викуповування державою таких неспроможних банків за рахунок додаткової емісії грошей, призводить до ще більших дисбалансів фінансової системи;
  • дестабілізує економіку в цілому, тому що викликає кризу платежів не тільки в фінансовому, а й в реальному секторі, робить невиправдано ризиковими інвестиції в бізнес в Україні ще й тому, що обігові кошти інвестора можуть бути будь-якої миті виявитися заблокованими попри те, що він нікому не дозволяв ними розпоряджатися і не передавав їх банку;
  • зневіра в банківську систему та національну валюту, орієнтація бізнесу (в першу чергу банківського) на виведення капіталів дестабілізує грошову одиницю України.

Таким чином, шкода завдана всьому, що перелічено в ст. 6 «Основна функція».

Головна ідея в тому, що немає сенсу вимагати повернення грошей клієнтів – їх ніхто з поточних рахунків не крав і не міг вкрасти, вони так само належать клієнтам і немає жодних правових підстав обмежувати їхнє право. І тому Бог в поміч…

…А ще:

  • кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права – ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
  • кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним – ст. 41 Конституції України;
  • право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом – ст. 321 ЦК.

Дякую за витрачений час.

Перегляди 505

Прокоментувати