Проект КАСУ збільшує можливості для захисту прав, але все, як і раніше, залежить від судді. Чи є механізм дієвого впливу на суддю?

05 Жовтня, 2017 Блог

Alexander Shemiatkin_

Олександр Шемяткін

Партнер КМ Партнери

3 жовтня 2017 року Верхова рада України прийняла Закон «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Фактично, процесуальні кодекси викладені в новій редакції.

Адвокати КМ Партнери безпосередньо брали участь у відпрацюванні проекту кодексу адміністративного судочинства. Що важливого з’явилось в проекті кодексу? Насамперед, це уточнення предмета доказування та його місця в кодексі. Чому це важливо? Тому що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Все, що не стосується предмета доказування, є неналежним доказом і не повинно прийматися судом.

У проекті кодексу предмет доказування визначений як обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи. Змінилось і місце цього визначення в кодексі. В проекті кодексу це стаття 73 «Належні докази». Отже, проектом кодексу створені умови для наведення ладу в доказах, щоб суд нарешті став вирішувати справи, досліджуючи лише ті докази, які суб’єкт владних повноважень використовував під час прийняття рішення.

Порівняємо з чинною редакцією КАСУ. Стаття 173 «Дослідження доказів», визначає, що предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. По-перше, місце розташування говорить про те, що якщо сторона щось заявляє, то це необхідно досліджувати. По-друге, визначення предмета доказування сформульоване таким чином, що все, що заявляє сторона для обґрунтування своєї позиції, треба досліджувати.

Отже, відзначаємо прогрес у цьому питанні, але не все було враховано з наших пропозицій. Наприклад, у нашому виданні «Предмет доказування в адміністративному судочинстві» ми наводили наступний алгоритм дій судді для правильного вирішення справи: спочатку встановлюється, які саме правовідносини є спірними, далі – які норми регулюють спірні правовідносини, і лише після цього визначається коло обставин, які належить установити при ухваленні судового рішення.

У проекті кодексу не була врахована наша пропозиція: передбачити необхідність визначення судом норми, яка регулює спірні правовідносини. Таким чином, на практиці від кожного конкретного судді залежатиме, як буде організований процес доказування. А що ж із нашими суддями? Чи всім суддям ми довірили б слухати справу?

І тут постає питання, яким чином сторони процесу – платники податків, які ще й судовий збір сплачують (інколи мільйони гривень), – можуть ефективно надати зворотній зв’язок судовій системі? Інститут скарг на суддю в різні інстанції показав низьку ефективність для конкретного учасника адміністративного процесу. Тому виникла наступна ідея: надати право позивачу під час звернення з позовом до суду вказувати суддів, яким цей позивач довіряє розглядати справу – наприклад не менше 50 % складу конкретного суду, але не менше двох (якщо в суді всього три судді). Далі Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система (стаття 31 нової редакції КАСУ) з цих суддів обирає суддю або суддів, які розглядатимуть справу. Таким чином, буде формуватися позитивний рейтинг суддів, що дозволить формувати резерв для вищих інстанцій судової системи. Ті ж судді, які не обираються сторонами та мають нульовий рейтинг, є кандидатами на переатестацію, а можливо й на залишення судової системи.

Такого немає ніде в Європі! Ну той що? А рівень довіри до судової системи, як в Україні, там є? Нам здається, що це може бути ефективним варіантом постійного контролю судової системи з боку суспільства, при цьому без додаткових коштів і створення умов для корупції.

Як вам пропозиція? Якщо підтримуєте, давайте її втілювати разом, поки судова влада в країні тільки формується. Бо далі буде важко щось змінити.

Перегляди 130

Прокоментувати