Світові тренди ТЦУ. Спір Кока-Кола Компані та Податкової служби США: еволюція підходу до визначення ринкових роялті?

03 Жовтня, 2017 Блог

Ivan Shynkarenko_

Іван Шинкаренко

Партнер КМ Партнери

Одним із найгучніших випадків податкових донарахувань з використанням правил ТЦУ останніх років стали донарахування за результатами перевірки Кока-Кола Компані, яка завершилася наприкінці 2015 року. На хвилиночку, податкова служба США донарахувала 3,3 млрд доларів у податках на підставі коригування доходу на 9 млрд доларів США. Звичайно, з використанням інструментарію ТЦУ.

На думку податківців, Кока-Кола Компані недоотримала дохід від закордонних філіалів-виробників концентрату, а саме занизила ліцензійні платежі за використання торгових марок та формул, необхідних для виробництва концентрату.

Вказаний висновок податкова служба США зробила з застосуванням методу порівнюваних прибутків (з англ. comparable profits method), аналог методу чистого прибутку, порівнявши рентабельність філіалів з ринковим діапазоном рентабельності відібраних «незалежних» підприємств подібного профілю. Тобто, на думку податкової служби, прибуток закордонних філіалів був завеликим.

При цьому проігноровано методологію трансфертного ціноутворення, яку обрала Кока-Кола Компані. Якщо опиратися на інформацію в пресі, базувалася така методологія не на «прибутковому» методі. Швидше за все, розмір роялті обґрунтовувався звичайним для таких операцій методом порівнювальної неконтрольованої ціни.

Спір тільки починається й у Кока-Кола Компані є сильні аргументи для захисту як юридичного характеру, так і по суті методики, обраної податковою службою США. Але певні висновки щодо світових тенденцій вже можна зробити.
Зокрема, напрошується висновок про потенційну вразливість методу порівнювальної неконтрольованої ціни при обґрунтуванні роялті. Хоча саме цей метод, зазвичай, використовують в т.ч. й в Україні.

Річ у тому, що в застосуванні першого методу до ліцензійних платежів закладене внутрішнє протиріччя. Так, метод порівнюваної неконтрольованої ціни потребує максимальної подібності предмету операцій, тоді як об’єкт інтелектуальної власності за визначенням є унікальним, створеним для того, щоб вирізняти продукт від інших, робити більш ефективним процес і т.д.

Звичайно, цей метод широко використовується у практиці оцінки інтелектуальної власності й не коректним буде твердження про недостовірність його результатів. Однак кожний випадок потребує розгляду, і за відсутності достатньо якісних порівнюваних операцій, можливо, варто подумати над іншими методами. Так, не слід забувати, що важливу роль для зіставлення операцій відіграє й фактор географічного ринку, де використовується об’єкт інтелектуальної власності. Адже вартість використання об’єкта визначається потенційним доходом, який може згенерувати його використання на конкретному ринку.

Не дарма в міжнародній практиці аналіз роялті за першим методом часто «підкріплюють» посиланнями на публікації галузевих досліджень, обґрунтуванням з використанням відомого, але малодоведеного «правила 25 %» чи його варіацій.

Якщо ж повернутися до прикладу донарахувань Кока-Кола Компані, то чому б також не використати перевірку за методом чистого прибутку. Наприклад, якщо перевіряємо роялті для української компанії-платника, то можна продемонструвати, що операційний прибуток і після сплати роялті залишається в межах ринкового діапазону рентабельності.

З урахуванням світових тенденцій, зайвим таке обґрунтування точно не буде.

Перегляди 180

Прокоментувати