Одним можна, а іншим – зась! Вибірковість внесення відомостей до ЄРДР

автори: Олександр Шемяткін, Олексій Співак

видання: «Юридична газета», № 31-32

20 серпня, 2013 Преса

З новим Кримінальним процесуальним кодексом України, що вступив в силу з 20 листопада 2012 року (далі – “КПК”), стадія порушення кримінальної справи стала історією. До цього дана стадія кримінального процесу виступала певним бар’єром між заявою/ повідомленням про злочин (в термін до 10 днів) та проведенням досудового слідства.

Так, за старим КПК кримінальна справа могла бути порушена лише за наявності ознак злочину та відповідних підстав і приводів, вичерпний перелік яких був передбачений законом. Тож результатом більшості необґрунтованих заяв та повідомлень про злочини була відмова у порушенні кримінальної справи. Так, за офіційною статистикою МВС, за 2012 рік (до 20.11.2012 р.) до органів внутрішніх справ надійшло 3 163 810 заяв та повідомлень про злочини, при цьому по 2 500 537 із них винесена постанова про відмову у порушенні кримінальної справи. Отже, питома вага відмов склала 79.1 % від загальної кількості заяв. Таким чином існував “суб’єктивний фактор” при прийнятті рішення про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи.

Після набрання чинності новим КПК, стадія порушення кримінальної справи за старим КПК була замінена інститутом внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – “ЄРДР”) та був впроваджений порядок “автоматичного” початку кримінального провадження за будь-якою інформацією про кримінальне правопорушення.

Так, згідно із ст. 214 нового КПК, після отримання кожної заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення слідчий чи прокурор зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення та протягом 24 годин внести відповідні відомості у ЄРДР та розпочати розслідування.

Відповідно до п. 1.4 Положення про порядок ведення ЄРДР, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 17 серпня 2012 року № 69, цей строк обчислюється з моменту попередження особи про кримінальну відповідальність при поданні заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення, та у випадку надходження заяви, повідомлення поштою, іншим засобом зв’язку, строк обчислюється з моменту надходження заяви слідчому, прокурору.

Отже, відтепер правоохоронні органи не можуть послатися на необхідність проведення перевірки як причину невнесення відомостей до ЄРДР по суті заяви громадянина. Перевірка такої заяви повинна проводитись вже в рамках відкритого кримінального провадження, внесеного в ЄРДР. Лише потім, у випадку якщо посадова особа дійде висновку, що, наприклад, у викладеній ситуації немає ознак складу кримінального правопорушення, вона може винести постанову про закриття кримінального провадження відповідно до ст. 284 КПК.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму інформаційному листі № 1640/0/4-12 від 09 листопада 2012 року “Про деякі питання порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування” роз’яснив, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 214 КПК бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, означає невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР впродовж 24 годин після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, і саме в цьому контексті слід оцінювати доводи заявників в разі оскарження бездіяльності слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.

Отже, якщо відомості до ЄРДР в порушення ст. 214 КПК внесені не були, то в заявника є право на оскарження такої бездіяльності до суду в порядку ст. 303 КПК.

У разі ж оскарження бездіяльності прокурора чи слідчого, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення (відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 303 КПК) суть розгляду справ даної категорії полягає у встановленні, чи дотримувався прокурор чи слідчий процедури, визначеної ч. 1 ст. 214 КПК щодо 24-годинного терміну внесення відомостей до ЄРДР. Слідчий суддя при розгляді скарги не повинен встановлювати обставини, зокрема чи містить заява, повідомлення про кримінальне правопорушення склад злочину або досліджувати докази про наявність в діяннях особи складу кримінального правопорушення.

В принципі новий інститут внесення відомостей до ЄРДР працює. Але працює він лише по відношенню до платників податків та звичайних громадян. Це ті кому не можна.

Так, посадові особи податкових органів автоматично вносять відомості до ЄРДР та, відповідно, починають розслідування (наприклад, за ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України) за кожним актом перевірки платника податків чи реєструють таку заяву в органах МВС (наприклад, за ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України). При цьому, вже після внесення відомостей до ЄРДР, слідчі починають перевіряти чи були ознаки кримінального правопорушення, чи мало місце скоєння злочину посадовими особами підприємства (викликаючи їх на допит, проводячи обшуки тощо).

Однак коли мова заходить про внесення інформації до ЄРДР стосовно дій вчинених податківцями, посадовими особами органів прокуратури чи правоохоронних органів, то автоматичний режим внесення даних до ЄРДР переходить у ручний режим. Це ті кому можна.

Так, посадові особи правоохоронних органів на свій розсуд визначають реєструвати заяву про кримінальне правопорушення зазначеними особами чи ні, і в результаті часто відмовляють у внесенні відомостей до ЄРДР за поданою заявою мотивуючи це найчастіше двома взаємовиключними причинами:

  • відсутністю в заяві ознак кримінального правопорушення (але питання в тому, хто визначає має ця заява ознаки кримінального правопорушення чи ні – кожен слідчий чи прокурор сам собі критерій у цій справі, і чи може він встановити чи є в заяві ознаки кримінального правопорушення не здійснивши відповідної перевірки такої заяви), або
  • тим, що проведеною перевіркою заяви порушень не знайдено (хоча перевірка такої заяви повинна проводитись вже після внесення відомостей в ЄРДР).

На практиці ми неодноразово стикалися з “відмовою” в реєстрації заяв про кримінальне правопорушення при поданні заяви до прокуратури щодо ознак кримінального правопорушення в діях чи бездіяльності посадових осіб органів внутрішніх справ, податкової служби чи органів служби безпеки України. В своїх відповідях-відмовах служителі порядку навіть роз’яснюють те, що відповідно до вимог ст. 303-307 КПК встановлений судовий порядок оскарження за невнесення відомостей до ЄРДР (немовби глузуючи над заявником – “ми знаємо, що повинні внести відомості до ЄРДР, але робити цього в даному випадку не будемо, тому можете оскаржувати нашу бездіяльність в суд”).

І це все при тому, що відповідно до ч. 4 ст. 214 КПК чітко забороняється відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, тобто інформація про правопорушення має без будь-яких застережень вноситися до ЄРДР (незалежно від того чи така заява стосується судді, прокурора чи пересічного громадянина). Навіть в Науково-практичному коментарі до нового КПК за загальною редакцією В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова, зазначається, що будь-яка відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.

Однак коментар це для тих, кому не можна. А для тих кому можна Генеральний прокурор України своїм наказом від 14 листопада 2012 року № 113 вніс зміни до Положення про порядок ведення ЄРДР, затвердженого Наказом Генеральної Прокуратури України від 17 серпня 2012 року № 69. Фактично ці зміни давали право правоохоронним органам протягом семи днів проводити не передбачену чинним КПК перевірку заяви до внесення її до ЄРДР. Тобто це була методологія ручного внесення даних до ЄРДР. 25 квітня 2013 року такі положення були виключені, але механізм вже був відпрацьований і формального закріплення не потребував.

Отже, за результатами вже більш як піврічної дії нового КПК, стала очевидною головна ціль нового КПК – створення ідеальної машини з порушення кримінальних справ проти тих, кому не можна.

Під тих, кому не можна, час від часу стали потрапляти судді. І це суддям не сподобалось. Рада суддів України оприлюднила звернення від 21 червня 2013 року щодо незалежності суддів від незаконного втручання з боку правоохоронних органів. Так, в своєму зверненні Рада суддів України висловила занепокоєння ситуацією щодо випадків ініціювання кримінального провадження щодо суддів (по суті внесенням відомостей до ЄРДР за заявами громадян про ознаки кримінальних правопорушень в діях суддів).

Рада суддів України розцінила зазначені дії представників правоохоронних органів як спроби втручання у правосуддя, тиску на суд і суддів та закликала Генерального прокурора України, Міністра внутрішніх справ України та інших посадових осіб правоохоронних органів вжити негайних заходів щодо забезпечення конституційних гарантій незалежності судової влади, а також вирішити питання про відповідність займаним посадам тих посадових осіб, у діяннях яких мали місце факти незаконного впливу на суди і суддів.

Отже, судді хочуть до тих кому можна. А для звичайних громадян та платників податків залишається вище згадуваний лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 1640/0/4-12 від 9 листопада 2012 року.

Бажання суддів до тих кому можна формалізувалось у судовій практиці відмови в задоволенні скарг на відмову внесення даних до ЄРДР в порядку ст. 303 КПК.

Наприклад, Печерський районний суд м. Києва (який розглядає скарги на бездіяльність Генеральної прокуратури України по невнесенню відомостей до ЄРДР) вважає, що Генеральною прокуратурою України робиться правильний висновок щодо відсутності підстав для внесення відомостей до ЄРДР, оскільки в заявах не наведено формальних ознак злочинів, які заявники вважають вчиненими. При цьому, як вважає суд, заявниками в поданих заявах наводяться виключно власні міркування та припущення щодо вчинення, на їх думку, злочинів суддями, прокурорами, Генеральним прокурором України та іншими особами.

Відразу постає питання, а чим як не власним припущенням чи міркуванням є, наприклад, висновок перевіряючих, складений у формі Акта перевірки. Якщо заява чи повідомлення про кримінальне правопорушення не може містити міркувань та припущень певної особи, а повинна містити лише доведений доказами факт – то навіщо тоді взагалі досудове розслідування та судовий розгляд? Для того новим КПК і передбачено інститут внесення відомостей до ЄРДР, щоб слідчий чи прокурор здійснили перевірку таким міркуванням чи припущенням в рамках зареєстрованої в ЄРДР заяви, і якщо такі міркування чи припущення не підтвердяться – закрити кримінальне провадження.

Мало того, в своїх рішеннях суди приходять для висновку, що реєстрації в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення, зазначаючи при цьому, що підставою вважати заяву чи повідомлення саме про злочин є наявність в таких заявах або повідомленнях об’єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки злочину. І такими даними на думку суддів є фактичне існування доказів, що підтверджує реальність конкретної події злочину. Якщо у заявах чи повідомленнях таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, які мають бути обов’язково внесені до ЄРДР.

Приймаючи такі рішення за результатами розгляду скарг на бездіяльність та розглядаючи справу із встановленням обставин, зокрема, чи містить заява, повідомлення про кримінальне правопорушення склад злочину, суди в такому разі вже виносять по суті “виправдувальний вирок”.

Отже, з радянських часів нічого не змінилося – суспільство так і залишається в стані поділу на тих кому можна і тих кому не можна, а суть буття – потрапити до тих кому можна.

Перегляди 10791

КОМЕНТАРІ

  1. ця стаття
    Леся 23 серпня, 2013

    Ви як завжди влучні в оцінці ситуації. Дякую за принциповість у відстоюванні справедливості

Прокоментувати