Порядок отримання тимчасового доступу до речей та документів. Як захистити свої права дотримуючись законної процедури

автори: Олексій Співак, Василь Чередніченко

видання: «Юридична газета», № 39 (485)

29 вересня, 2015 Преса

Органи досудового розслідуванняз метою збирання доказів досить часто вдаються не лише до проведення слідчих дій (наприклад, вилучення документів та/ або речей під час проведення огляду та/ або обшуку), а й до таких заходів забезпечення кримінального провадження, як тимчасовий доступ до речей та документів.

Так, відповідно до звіту за Формою 1-1 «Звіт судів першої інстанції про розгляд матеріалів кримінального провадження», опублікованого на офіційному веб-порталі «Судова влада»1, у 2014 р. судами України було надано дозвіл на проведення 54 340 обшуків. Водночас, згідно з цими ж даними, у 2014 р. було надано тимчасовий доступ до речей і документів у 217 116 випадках. Тобто суди у 2014 році у 4 рази частіше надавали дозвіл на тимчасовий доступ до речей і документів, аніж на проведення обшуку. Для розуміння поширеності таких процесуальних дій зазначимо, що за статистичними даними Генеральної прокуратури України2 в 2014 р. у органів досудового розслідування в провадженні перебувало 529 139 кримінальних проваджень.

З огляду на розповсюдженість застосування такого процесуального заходу забезпечення кримінального провадження як тимчасовий доступ до речей і документів, в рамках розслідування кримінальних проваджень у сфері господарської діяльності, суб’єктам господарювання та їх посадовим особам слід звернути увагу на особливості правового регулювання порядку призначення та проведення тимчасового доступу до речей і документів. У свою чергу, розуміння природи та процесуального порядку отримання тимчасового доступу буде запорукою недопущення порушень з боку органів досудового розслідування та фундаментом захисту своїх законних прав.

Що таке тимчасовий доступ

Тимчасовий доступ до речей і документів (далі «Тимчасовий доступ») – це захід забезпечення кримінального провадження, який відповідно до ст. 159 Кримінального процесуального кодексу України (далі «КПК України») полягає у наданні судом стороні кримінального провадження дозволу на доступ до речей чи документів, якими володіють фізичні чи юридичні особи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та у разі прийняття відповідного рішення слідчим суддею, судом – вилучити їх (здійснити виїмку).

Варто розуміти, що тимчасовий доступ не є аналогом виїмки, яка передбачалась КПК України 1960 р. Отримання дозволу на тимчасовий доступ означає, що, наприклад, слідчий має право ознайомитись із документами чи речами у місці їх знаходження. У той же час ухвалою суду про надання тимчасового доступуможебути передбачене право вилучити такі речі чи оригінали документів.

До того ж, враховуючи позицію Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ3 (далі «ВССУ»), вилучення речей чи документів як збирання доказів під час отримання тимчасового доступу може здійснюватися у випадках, якщо:

  • особа, у володінні якої знаходяться речі або документи, не бажає добровільно передати їх стороні кримінального провадження або є підстави вважати, що вона не здійснить таку передачу добровільно після отримання відповідного запиту чи намагатиметься змінити або знищити відповідні речі або документи;
  • речі та документи містять охоронювану законом таємницю і таке вилучення необхідне для досягнення мети застосування цього заходу забезпечення.

В інших випадках слідчий та/ або інша сторона кримінального провадження може отримати такі речі та/ або документи за умови їх добровільного надання власником без застосування процедури тимчасового доступу.

Порушення під час постановлення ухвал про тимчасовий доступ

Тимчасовий доступ стороні кримінального провадження може бути надано виключно на підставі судового рішення – ухвали слідчого судді чи суду.

Так, відповідно до ст. 160 КПК України сторона кримінального провадження має право звернутися до слідчого судді під час досудового розслідування чи суду, судового провадження із клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів. До того ж слідчий повинен звернутися із зазначеним клопотанням за погодженням з прокурором.

Після отримання клопотання про тимчасовий доступ слідчий суддя здійснює судовий виклик особи, у володінні якої знаходяться речі та документи. Якщо стороною, яка звернулася з клопотанням, доведено наявність достатніх підстав вважати, що існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, клопотання розглядається слідчим суддею без виклику особи, у володінні якої вони знаходяться.

Варто зазначити, що у більшості випадків слідчі просять суд розглянути їх клопотання без участі осіб, у володінні яких перебувають певні речі або документи. В таких клопотаннях слідчих наводяться посилання на можливість знищення особами речей та документів, що не підтверджується жодними доказами з боку слідчого та не пояснюється на чому базуються його припущення.

На жаль, слідчі судді формально підходять до таких припущень слідчих та безпідставно підтримують прохання слідчого або прокурора про розгляд клопотання без виклику особи, у володінні якої знаходяться речі та документи.

Іншою проблемою є поширення негативної практики, за якої органи досудового розслідування порушують питання про вилучення речей і документів під час звернення до слідчих суддів з відповідними клопотаннями, належним чином не обґрунтовують необхідність вилучення речей і документів, а в більшості випадків це стосується вилучення оригіналів документів, без зазначення підстав, за яких для досягнення цілей кримінального провадження неможливо обмежитись вилученням належним чином засвідчених копій таких документів4.

Отже, враховуючи той факт, що ухвали слідчих суддів, за результатами розгляду клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, не підлягають оскарженню в апеляційному порядку (окрім ухвал про задоволення клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, які посвідчують користування правом на здійснення підприємницької діяльності або інших, за відсутності яких особа-підприємець чи юридична особа позбавляються можливості здійснювати свою діяльність), та враховуючи поширеність порушень прав осіб, у володінні яких перебувають певні речі або документи, на участь в судовому розгляді клопотань про тимчасовий доступ до речей і документів, вважаємо, що необхідно на законодавчому рівні передбачити можливість оскарження таких ухвал слідчих суддів особами, права яких були порушені, до суду апеляційної інстанції.

Хто може отримувати право на тимчасовий доступ

Важливим аспектом, на який часто закривають очі представники органів досудового розслідування, є те, що право на тимчасовий доступ має лише та особа (слідчий, прокурор), яка безпосередньо вказана у резолютивній частині ухвали слідчого судді (суду).

Такий висновок ґрунтується на положеннях ч. 1 ст. 165 КПК України, яка прямо передбачає надання доступу до документів саме особі, зазначеній в ухвалі: «Особа, зазначена в ухвалі слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів як власникречей або документів, зобов’язана надати тимчасовий доступ до зазначених в ухвалі речей і документів особі, зазначеній у відповідній ухвалі слідчого судді, суду».

Тобто, якщо в ухвалі слідчого судді зазначено, що тимчасовий доступ до документів та/ або речей надається слідчому Шевченко Василю Васильовичу, то лише цей слідчий може правомірно претендувати на тимчасовий доступ до документів і речей.

У випадку, якщо в ухвалі вказано про надання доступу до документів слідчому Шевченко, а на виконання приходить, наприклад, слідчий Ткаченко, то останньому не може бути наданий тимчасовий доступ. У цьому разі така відмова не може розцінюватися як невиконання ухвали.

Зауважимо, що досить поширеною у нашій практиці є ситуація, за якої слідчі, отримавши право на тимчасовий доступ, доручають його фактичне виконання оперативним співробітникам, які безпосередньо не вказані в ухвалах про тимчасовий доступ. До того ж слідчі цілком впевнені в тому, що виконують правила щодо отримання тимчасового доступу відповідно до норм КПК України.

Стосовно цього зазначимо, що ВССУ у своєму Інформаційному листі № 223-558/0/4-13 від 05.04.2013 р. «Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження», у пп. 2 п. 17, сказано, що ухвалу слідчого судді про доступ до речей і документів може виконати не тільки слідчий, зазначений безпосередньо в Ухвалі, а й інша особа за дорученням цього слідчого.

Однак, на нашу думку, така позиція ВССУ не ґрунтується на нормах КПК України.

Як вже зазначалося, за новим КПК України, тимчасовий доступ є не слідчою дією, а заходом забезпечення кримінального провадження. Виконання таких заходів забезпечення (на відміну від слідчих дій) не може бути проведено за дорученням слідчого. Так, відповідно до п.3 ч. 2 ст.40 КПК України слідчий уповноважений доручати «проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам». Тобто, слідчий може доручати проведення лише слідчих та негласних слідчих дій, а не проведення заходів забезпечення кримінального провадження. Протилежне є порушенням принципу законності, передбаченого ст. 9 КПК України.

Отже, висновки ВССУ в зазначеному вище листі з приводу того, що ухвалу слідчого судді про доступ до речей і документів може виконати не тільки слідчий, який зазначений безпосередньо в ухвалі, а й інша особа за дорученням такого слідчого, на наш погляд, є такими, що не враховують повністю усі норми кримінального процесуального законодавства. Крім того, такий Лист ВССУ відповідно до положень ст. 1 КПК України не має статусу складової частини кримінального процесуального законодавства.

Таким чином, у разі, якщо виконувати ухвалу про тимчасовий доступ прийшла інша особа, ніж та, що зазначена в ухвалі, такій особі має бути відмовлено у тимчасовому доступі.

Порядок виконання ухвали про тимчасовий доступ

КПК України зобов’язує особу, яка має намір отримати тимчасовий доступ, надати власникові речей чи документів копію відповідної ухвали суду та пред’явити її оригінал. При цьому на оригіналі ухвали має стояти підпис слідчого судді та «мокра» печатка суду.

Таким чином, доки власникові речей та документів не буде пред’явлено оригінал ухвали, обов’язку виконувати таке рішення суду не виникає.

Після отримання копії ухвали про надання дозволу на тимчасовий доступ слід перевірити чи не закінчився термін дії такої ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня постановлення ухвали. У разі, якщо на момент пред’явлення ухвали власникові речей і документів такий місячний термін (або менший строк, встановлений слідчим суддею) сплив – ухвала не підлягає виконанню.

Якщо слідчий або інший представник сторони провадження пред’явив ухвалу про тимчасовий доступ, яка відповідає усім описаним вище вимогам (прізвище, ім’я та по-батькові пред’явника зазначені в ухвалі), то власник речей чи документів зобов’язаний надати такому слідчому доступ до тих речей та/ або документів, що перелічені в такій ухвалі.

Однак це не означає, що особа, у володінні якої перебувають певні речі або документи, зобов’язана самостійно виготовляти копії документів для слідчого чи надавати документи (їх копії) в будь-якому місці крім приміщення, де знаходяться ці речі та/ або документи.

Варто зазначити, що суть надання тимчасового доступу слідчому полягає не в тому, що власник речей та/ або документів зобов’язаний передати їх копії чи оригінали слідчому. Як вже було вказано, така процесуальна дія, як тимчасовий доступ, полягає в тому, що слідчий (чи інший представник сторони провадження, вказаний в ухвалі) отримує можливість ознайомитись з такими документами за місцем їх знаходження.

Тобто, для реалізації дозволу суду на тимчасовий доступ, слідчому необхідно з’явитися безпосередньо в офіс суб’єкта господарювання чи у приміщення, де фізична особа зберігає речі та документи й самостійно дослідити (оглянути, вивчити, виготовити копії, а також вилучити, у разі, якщо це дозволено ухвалою слідчого судді) зазначені в ухвалі документи та/ чи речі за місцем їх знаходження. При цьому, слідчий не має права самостійно шукати ці документи, оглядати приміщення, відкривати шафи, оглядати вміст комп’ютерної техніки тощо.

Отримавши доступ до документів, слідчий матиме право ознайомлюватись з документами та речами, робити їх копії (фотокопії), робити з них виписки. При цьому, КПК України не зобов’язує власника документів будь-яким чином сприяти слідчому у їх дослідженні. Тобто власник не зобов’язаний відшукувати, впорядковувати чи копіювати документи.

Крім того, власник документів не має обов’язку щодо надання слідчому копіювальної техніки, електронних пристроїв чи канцелярського приладдя для роботи з документами і для виготовлення копій. Так, техніка власника документів може бути використана лише за його згодою. В іншому випадку слідчий зобов’язаний самостійно виготовити копії документів, що залишаються у власника за допомогою власної копіювальної техніки. Закон також не зобов’язує надавати у розпорядження слідчого персоналу суб’єкта господарювання для допомоги у виготовленні копій документів.

Крім цього, КПК України не передбачає право слідчого чи іншої особи, яка отримала тимчасовий доступ, виносити такі документи чи речі за межі місця їх знаходження, якщо про таке право прямо не зазначено в ухвалі.

Водночас, необхідно пам’ятати, якщо ухвалою суду слідчому надано право не просто отримати тимчасовий доступ до речей і документів, а й право на вилучення речей та/ або оригіналів документів, які зазначені в ухвалі про тимчасовий доступ. Вилучаючи такі речі та документи у власників, згідно з ч. 3 ст. 165 КПК України слідчий зобов’язаний залишити власникові опис усіх тих документів і речей, які вилучаються. Окрім цього, у разі вилучення оригіналів документів, власнику, на його вимогу, мають бути залишені копії документів що вилучаються. Таке право власника передбачене ч. 4 ст. 165 КПК України.

Висновок

Ухвала слідчого судді про надання тимчасового доступу до речей та документів є судовим рішенням і підлягає обов’язковому виконанню. Отже, за невиконання такого судового рішення можуть наступити як кримінально-процесуальні «наслідки», у вигляді проведення обшуку, а також потенційно можливо говорити про ризики кримінальної відповідальності за ст. 382 Кримінального кодексу України за невиконання судового рішення.

У той же час, варто розмежовувати невиконання судового рішення про надання тимчасового доступу до речей і документів від правомірної відмови в наданні документів, якщо з боку органу досудового розслідування не виконуються прямі вимоги КПК України щодо виконання тимчасового доступу – пред’явлення оригіналу ухвали суду та надання тимчасового доступу тому слідчому, який вказаний в ухвалі тощо.

Також необхідно розуміти, що зі сторони особи, у володінні якої перебувають певні речі або документи, буде достатньо надати слідчому (чи іншій стороні кримінального провадження) можливість ознайомиться з документами та речами у приміщенні особи, де вони звичайно зберігаються. На вимогу власника документів, слідчим має бути залишено копії вилучених документів. При цьому, за відсутності згоди особи, у володінні якої перебувають документи, на використання її техніки, слідчий повинен самостійно знайти можливість виготовити копії документів з використанням своєї копіювальної техніки.

На жаль, як свідчить практика, не всі представники органів досудового розслідування та бізнесу правильно розуміють суть та форму такої процесуальної дії як тимчасовий доступ, що призводить до покладення на представників бізнесу додаткових обов’язків та обтяжень, які не передбачені КПК.

Примітки:

3п. 18 Інформаційного листа ВССУ № 223-558/0/4-13 від 05.04.2013 року «Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження».

4Узагальнення ВССУ від 07.02.2014 року судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Перегляди 2307

Прокоментувати