З чого почати дійсну податкову реформу?

23 вересня, 2014 Інформаційні листи

З встановлення реально працюючих базових принципів у відносинах суспільства й держави відносно податків.

Перший крок: встановити на рівні Конституції ліміт витратної частини бюджету у відсотковому відношенні до ВВП (валового внутрішнього продукту). Тобто скільки держава може вилучати та перерозподіляти з виробленого в державі. Грошей, як відомо, багато не буває, й бажання держави підм’яти максимум під себе має бути, в першу чергу, обмежено суспільством. В ідеалі, встановити ліміт у 25 % ВВП, або на цьому етапі хоча б 35 %.

Держава – це один з інструментів організації суспільства, переважаючий механізм реалізації тих функцій, які можуть бути успішно забезпечені тільки спільно: дороги, освіта, медицина, безпека. Для цього в усьому світі громадяни віддають частину своєї власності у вигляді виплачених податків. В Україні ця цифра перевищує 46-51 % (разом з ЄСВ, який вже давно став податком). Цифра ця збільшується незалежно від ВВП й навіть незважаючи на нього. Якщо у 2014 році видаткова частина складала 37 % ВВП, у 2012 – 46 %, то у 2014 вже 51 % ВВП (посилання на джерело: Громадянська ініціатива «Ціна держави»).

При цьому в інформації про Україну на сайті Світового банку повідомляється, що:

  • статистичні дані, пов’язані з безпекою на дорогах, найгірші в Європі (це, у першу чергу, якість доріг);
  • загальний показник смертності дорослого населення один із найвищих у світі (це, у першу чергу, якість медицини);
  • збільшення фінансування освіти не призвело до покращення якості освіти;
  • безробіття становить 7,5 % з одночасним дефіцитом кваліфікованих кадрів (що також є показником низької якості освіти);
  • Україна – одна з найбільш енергонеефективних країн у регіоні (низький рівень енергетичної безпеки). До цього можна додати низький рівень національної безпеки як такої.

За що у такому випадку 46-51 % ВВП?

Тобто, не дивлячись на зростання частки від виробленого, яка перерозподіляється через державу, основні функції й обов’язки держави не забезпечуються належним чином. Відтак, шлях збільшення частки держави не надає перспектив за наших умов. Й до того ж, надмірне втручання держави вбиває економіку. За таких тенденцій ми ризикуємо досягти «ідеального» результату у 100 % держави від зведеної до нуля офіційної економіки. Цю тенденцію потрібно заборонити на рівні Конституції. Суспільство й економіка мають чітко знати й бути впевненими в тому, що з економіки держава забере не більше встановленого в Конституції відсотка, а не стільки, скільки буде потрібно бюрократії.

Обов’язок кожного – сплачувати податки – брати участь у спільному фінансуванні спільних потреб. Хоча, якщо такий результат очевидний, то виникає питання про справжнє спрямування й ефективність використання грошей. І взагалі, якщо державі гроші потрібні більше, то у неї є безмежне право на вилучення грошей? Мова йде про встановлення справедливого балансу, й жодним чином не правила, згідно з яким держава сама визначає, скільки їй потрібно грошей, і тому вона стільки й візьме. Реформа повинна починатися з встановлення ліміту для такого відбору.

Економіка й суспільство прагне до балансу. Хіба не цим пояснюється,що за деякими показниками до 60 % економіки в тіні? Немає готовності платити за чергові витребеньки «куди потрібно витратити гроші» держави при страхітливо низькій віддачі суспільству у вигляді виконання державою своїх основних функцій. Нехай не всі 60 % викликані саме цим, й в нас не без шахраїв, але в основному. Ця цифра – показник такого явища, яке можна назвати «повстанням громадян проти держави-розбійника шляхом несплати податків». Розбійник – це той, хто відкрито із застосуванням сили відбирає власність. Ще раз, реформа має розпочатися з встановлення ліміту для такого відбору.

Ліміт, який дозволить основній частині громадян в силу незначності відібраної частини погодитися на такий відбір, навіть не отримуючи належних послуг. Можливо, це не податкова, а бюджетна реформа, але вони настільки пов’язані, що без першої неможливо здійснити другу.

Крім цього, маючи ліміт витрат, держава буде вимушена відмовитися від багатьох задекларованих, але не виконуваних функцій. Держава буде змушена економно витрачати й ліквідувати непотрібні для суспільства установи. І, найголовніше, держава почне цінувати ріст ВВП й такий показник як додана вартість, що створена в Україні. Таке обмеження може стати орієнтиром для інших реформ, а точніше виконати роль «леза Оккама». Можна довго розмірковувати над тим, що купити в нову квартиру, якщо немає проблем з грошима. Але якщо бюджет обмежений, то риторика змінюється у бік необхідності.

Таким чином, податкова реформа повинна розпочатися з внесення до Конституції України норми про те, що витратна частка бюджету (з усіма витратами бюджету, включаючи соціальні фонди) не може перевищувати 35 % відсотків ВВП с наступним зниженням цієї цифри до 25 % ВВП.

Далі: приберіть Мінфін та фіскальну службу з процесу податкової реформи. Вони створені для того, щоб збирати, а не створювати. Встановіть базові принципи оподаткування по Адаму Сміту (справедливість, визначеність, зручність, економія). Для дотримання цих принципів використовуйте робочі інструменти їх реалізації. Перший – перевага економічної сутності податку над змістом правових норм, в яких втілений цей податок. Другий – перевага сутності господарської операції над формою її вираження. Третій – звільнення від відповідальності платників податку, у формальних випадках, коли не порушені два вищезгаданих інструмента, й встановлення відповідальності будь-якого держслужбовця у вигляді усунення з посади на вимогу платника податків. А тепер докладніше.

Що Мінфін і фіскальна служба роблять біля такого процесу як податкова реформа? В їх розумінні реформа починається й закінчується на слові «компенсатор». Хочете зменшити тут, потрібно збільшити там. З року в рік перед ними стояло «надзавдання»: забезпечити витратну частину, яка на десятки мільярдів гривень перевищує дохідну частину бюджету, до того ж ще завищену на суму штрафів й нереальних показників зросту економіки. Видрати з платника необхідний результат й пояснити причини невиконання дохідної частини бюджету – це їх генетика. З постанови КМУ від 16 травня 1996 року № 526 про причини невиконання дохідної частини бюджету: «…у січні-березні продовжувався спад виробництва … товарів народного вжитку, реалізація яких є основним джерелом дохідної частини бюджету». Зі звіту Мінфіна про виконання державного бюджету за 2013 рік: «падіння обсягів виробництва промисловості … Використання при розрахунках державного бюджету нереалістичного прогнозу … привели до штучного завищення планових показників доходів державного бюджету на 23,6 млрд. ». 17 років – різниця між двома документами, а суть така сама. Чого ще ви очікуєте від органів, які написали Податковий кодекс? Вони можуть написати ще один такий самий кодекс. З цим марно боротися. Їх не можна допускати до податкової реформи. Вони можуть тільки прийняти її як належне і кинутися виконувати. Ви ж не просите крокодила перевести на інший берег ягнятко. Тоді чому податкову реформу доручили фіскалам? Злий задум, недбалість, небажання проводити реформи?

Чи намагались ви колись розробити податкову норму? Складне завдання. Розробити податкову норму у системній взаємодії із іншими нормами ще складніше. Вірогідність логічної чи навіть системної помилки є дуже високою. Існуючий Податковий кодекс тільки підтверджує це. В результаті, усі ті принципи, які передбачає податкове законодавство, не працюють. Не треба писати багато принципів, візьміть хоча б базові принципи Адама Сміта. Та найголовніше, передбачте ефективний інструментарій їхньої реалізації. Виходом може послугувати універсальне правило про те, що якою б незрозумілою, нелогічною, чи такою, що суперечить іншим нормам, не була норма, все це має застосовуватися та тлумачитися виходячи з економічної сутності податку. Створюється універсальне правило. Скрізь призму цього правила тлумачаться й застосовуються податкові норми.

У системному зв’язку із цим інструментом знаходиться наступний – перевага сутності господарської операції над формою її вираження. Не є важливим, як ви оформили документи, а головним є те, що дійсно сталося. Врешті-решт цей інструмент призводить до появи єдиного універсального документа на всі випадки податкового та бухгалтерського обліку, недоліки в оформленні якого не мають значення для податкового обліку.

Припустимо, що ці два інструменти допоможуть вирівняти недоліки податкового законодавства та привести їх до певного прийнятного стану. Цей прийнятний стан може мати нульовий ефект завдяки українській правозастосовній традиції – якою б ідеальною не була норма, її застосують таким чином, як це потрібно тому, хто її застосовує тут і зараз.

Ця проблема вирішується третім інструментом. Сам лише факт існування нечіткої норми є підґрунтям для незастосування до платника фінансової та кримінальної відповідальності. Це правило має бути прописане безпосередньо у нормах, які передбачають фінансову та кримінальну відповідальність. Максимум для платника податків – це доплата до бюджету суми, визначеної, наприклад, незалежним аудитом, виходячи з економічної суті податку.

Для представників контролюючих органів – відповідальність конкретного співробітника. Розтлумачив комусь норму тут і зараз як заманулося раз, другий, третій – отримав відсторонення від посади. Автоматичне відсторонення на підставі заяви, підписаної певною кількістю платників податків на сайті відповідного органа. Кожен має право на створення такої заяви. Зібрала така заява 100, 200, 1000 підписів, в залежності від рівня чиновника, такий чиновник автоматично вважається відстороненим. Після цього кривотлумачення під час прочитання норм та зловживання правами якось саме по собі перестане бути традицією.

Встановивши ці базові правила, можна буде переходити до наступних питань: за чий рахунок наповнювати цей котел із 35-25 % ВВП та якими інструментами. Статистика на сайті Світового банку та порівняння із формуванням бюджетів інших країн у подібних умов дають певний орієнтир як та за чий рахунок.

Якщо до цього додати прозоре витрачання бюджетних коштів, скорочення неефективного споживання енергоресурсів, то за рахунок 35 % ВВП можна багато чого, ще й пенсіонерам залишиться.

Вже наступним кроком, після того як державна пика перетвориться на обличчя, може стати обов’язкове декларування громадянами видатків після певної суми. Витратив понад 50 000 грн за рік на одну покупку – будь люб’язний, подай декларацію, із вказаними доходами та крупними видатками. Обов’язкове застосування касових апаратів усіма продавцями, але за умови значного зменшення штрафів за їхнє невикористання та повної відміни штрафів за технічні помилки.

Отже, є всі можливості для повної відміни ЄСВ та значного зниження навантаження на ринок праці. Усі можливості для встановлення реальної прибуткової частини бюджету, без необхідності фіскалам перетворюватися на вандалів. Є можливість запустити економіку та створити середній клас. Усе це є так, але за рахунок тих, хто зараз біля державного керма або їх ляльководів. Півроку після Майдану показали, що вони таку ціну сплачувати не готові. Ось так і виходить, що податкова реформа починається не з обговорювання концепцій та пропозицій щодо покращення концепцій, яких ніхто не чує. Починати треба з більш рішучих речей – чітких та жорстких вимог до цієї чи будь-якої іншої влади. Однак для цього потрібна єдина позиція громадського суспільства щодо стратегії податкової та бюджетної реформи. Якщо вона станеться, то й тиснути на владу буде легше. Внесення до Конституції норм, що обмежують видаткову частину бюджету у відсотках від ВВП, може стати пробним кроком до консолідації та відпрацьовування тиску на владу.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2014

Перегляди 1616

Прокоментувати