Вимоги слідчих органів про надання інформації та документів в порядку ст. 93 Кримінального процесуального кодексу України. Можливі наслідки ненадання документів та інформації

15 червня, 2015 Інформаційні листи

Останнім часом набули поширення випадки отримання підприємствами від слідчих органів документів з вимогою чи проханням про надання інформації або копій документів. Такі документи слідства часто або взагалі не мають назви, або позначаються як «Вимога»1  чи «Запит».

У Вимогах слідчі органи, як правило, роблять посилання на статті 40 та 93 Кримінального процесуального кодексу України (далі – «КПК України») як на підставу для запитування у суб’єктів господарювання документів чи інформації.

Питання стосовно правової природи таких Вимог та обов’язку суб’єктів господарювання надавати у відповідь на них документи та інформацію вже було розкрите нами у виданні «Податковий спір чи злочин?».

Нагадаємо, що отримання Підприємством Вимоги (Запиту) від слідчого не тягне за собою обов’язку надавати інформацію та/ або документи. Таким чином, суб’єкт господарювання може обмежитись ввічливою, але обґрунтованою відмовою у наданні документів та інформації.

При цьому мотивом для відмови у задоволенні Вимоги слідчого може бути не лише відсутність  у законі відповідного обов’язку суб’єкта господарювання, а й загальна політика підприємства щодо ненадання документів на Вимоги.

Так, ненадання документів на Вимогу у добровільному порядку змусить слідчого звернутись до суду за наданням тимчасового доступу до документів підприємства (тобто використати прямо передбачену в КПК України процедуру). При цьому слідчий буде змушений надати суду аргументацію свого клопотання, а представник суб’єкта господарювання, за загальним правилом, буде запрошений на судове засідання.

Такий хід подій дозволить підприємству виграти час та отримати більше інформації про обставини кримінального провадження, яке проводиться слідчим, включаючи можливість отримання судового рішення – «Ухвали про доступ до документів» із зазначенням в ній обставин події, що розслідується.

Крім цього, вказівка слідчому, який направив Вимогу, на існування процедури отримання тимчасового доступу до документів дозволить відсіяти ті випадки, коли Вимога надсилається підприємству лише з метою залякування чи примушування до співпраці зі слідством. А відмова підприємства «грати у піддавки», швидше за все, змусить недобросовісного слідчого переключитись на іншу «жертву».

Можливі наслідки  ненадання інформації та документів на Вимогу

Маємо зауважити, що чинне законодавство не встановлює відповідальності за ненадання інформації чи документів на Вимогу слідчого.

Однак у Вимогах слідчі часто згадують, що у випадку їх невиконання, вони вдадуться до так званих процесуальних санкцій, тобто звернуться до слідчого судді за дозволом на тимчасовий доступ до речей і документів підприємства або за дозволом на проведення обшуку.

На практиці трапляються випадки, коли слідчі одразу після отримання відмови у наданні документів на Вимогу звертаються до суду за дозволом на проведення обшуку, однак, на нашу думку, такі дії слідчих є незаконними.

Так, у разі неотримання документів від суб’єкта господарювання на свою Вимогу, слідчий має можливість використати механізм отримання цих документів, який прямо передбачений у КПК України – тимчасовий доступ до речей і документів.

Для цього слідчому необхідно звернутись із клопотанням, погодженим з прокурором, до слідчого судді. За рішенням слідчого судді (ухвалою) конкретному слідчому може бути надано доступ до конкретних документів чи речей (з правом вилучення оригіналів чи без такого). При цьому володілець речей і документів зобов’язаний виконати ухвалу слідчого судді та надати слідчому, який вказаний в ухвалі, доступ до документів.

Процедура тимчасового доступу до документів є порівняно необтяжливою для підприємств, адже слідчий під час неї отримує можливість лише ознайомитись з документами (тут можна провести певну аналогію з податковою перевіркою), та виготовити копії документів, до яких йому надано доступ.

Однак у разі наявності дозволу слідчого судді (це має бути прямо вказано в ухвалі), слідчий має право вилучити оригінали документів, вказаних в ухвалі. При цьому він зобов’язаний самостійно скласти опис оригіналів документів, що вилучаються, та залишити його на підприємстві.

Також, вилучаючи оригінали документів, слідчий, окрім їх опису, зобов’язаний залишити володільцеві копії таких документів. У випадку незгоди підприємства надати свою копіювальну техніку, слідчий зобов’язаний виготовити копії  документів за рахунок власних засобів і пристроїв (згідно з ч. 4 ст. 165 КПК України). Те ж саме стосується і копіювання документів, до яких надано доступ без права вилучення оригіналів.

Якщо ж підприємство не виконує ухвалу слідчого судді про надання тимчасово доступу до речей і документів, то лише після цього слідчий матиме право клопотати перед слідчим суддею про надання дозволу на проведення обшуку.

Саме ненадання тимчасового доступу до документів, згідно зі ст. 160 КПК України, може бути підставою для призначення обшуку:

«Стаття 166. Наслідки невиконання ухвали слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів

1. У разі невиконання ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів слідчий суддя, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, якій надано право на доступ до речей і документів на підставі ухвали, має право постановити ухвалу про дозвіл на проведення обшуку, згідно з положеннями цього Кодексу з метою відшукання та вилучення зазначених речей і документів…».

Тобто дії слідчого по проведенню обшуку без попередньої спроби одержати документи і речі шляхом тимчасового доступу є такими, що суперечать кримінальному процесуальному законодавству, зокрема ст. 166 КПК України.

В той же час, якщо слідчий все ж таки оминув «стадію» тимчасового доступу до документів та отримав у слідчого судді дозвіл на проведення обшуку, суб’єкт господарювання має деякі способи захисту своїх порушених прав, зокрема:

  • звернення до Вищої кваліфікаційної комісії суддів зі скаргою на слідчого суддю, який надав дозвіл на проведення обшуку, усвідомлюючи, що слідчий до цього не намагався використати процедуру тимчасового доступу до речей і документів;
  • звернення зі скаргою на дії прокурора, який погодив клопотання слідчого про проведення обшуку, до вищестоящої прокуратури;
  • звернення до керівника органу досудового розслідування та до прокуратури зі скаргою на дії слідчого, який не виконав приписи ст. 166 КПК України та вдався до необґрунтованого процесуального примусу щодо підприємства.

Зауважимо, що така реакція суб’єкта господарювання на проведення обшуку за описаних обставин хоч і не відверне наслідків уже проведеного обшуку, однак у майбутньому сприятиме тому, що слідчий, прокурор і слідчий суддя декілька раз зважать всі «за» і «проти» перед тим, як призначати та проводити новий обшук у цього суб’єкта господарювання або на інших підприємствах.

При цьому зазначимо, що проведення обшуків не є такою поширеною процесуальною дією, як направлення Вимог чи отримання тимчасового доступу до речей і документів.

Так, відповідно до звіту за Формою 1-1 «Звіт судів першої інстанції про розгляд матеріалів кримінального провадження», опублікованого на офіційному веб-порталі «Судова влада»2, у 2014 році судами України було надано дозвіл на проведення 54 340 обшуків. Водночас, згідно з цими ж даними, у 2014 році було надано тимчасовий доступ до речей і документів у 217 116 випадках. Тобто суди у 2014 році в 4 рази частіше надавали дозвіл на тимчасовий доступ до речей і документів, аніж на проведення обшуку.

Для розуміння ступеня поширеності призначення обшуків у кримінальних провадженнях зазначимо, що за статистичними даними Генеральної прокуратури України3 в 2014 році у органів досудового розслідування в провадженні перебувало 529 139 кримінальних проваджень. Іншими словами, судами України дозвіл на проведення обшуків надавався лише у 10 % кримінальних проваджень, які розслідувались органами досудового розслідування.

З цього можна зробити висновок, що слідчі у більшості випадків намагаються отримати докази шляхом звернення до підприємств із Вимогами, або шляхом звернення до суду за тимчасовим доступом до речей і документів. При цьому призначення і проведення обшуку є радше «особливим» заходом, до якого слідчі, як правило, вдаються лише після того, як їм не вдалось отримати докази за допомогою Вимог або тимчасового доступу до документів.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

Примітки:

1Далі в тексті Інструкції документи слідчого, в яких із посиланням на ст. 93 КПК України запитуються чи вимагаються документи, іменуються як «Вимоги».

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2015

Перегляди 4786

Прокоментувати