Мобілізація автотранспорту: що таке військово-транспортний обов’язок?

27 червня, 2013 Інформаційні листи

Указом Президента від 17.03.2014 р. № 303/2014 вперше в історії України була оголошена часткова мобілізація. Разом з тим, з оголошенням мобілізації деякі підприємства вперше дізнались про існування так званого «військово-транспортного обов’язку», згідно з яким транспортні засоби підприємства можуть бути вилучені для задоволення потреб військових формувань.

В результаті, отримавши розпорядження від місцевої обласної адміністрації, або наряд військового комісаріату з вимогою надати у безоплатне користування свої транспортні засоби, підприємства просто не знають, як реагувати на такі документи. Чи законні такі вимоги? Що конкретно вимагається від підприємства? І, головне, як і коли отримати своє майно назад? У сьогоднішньому матеріалі ми надаємо відповіді на ці питання.

Що відбувається під час мобілізації?

Пункт 8 статті 4 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 р. (далі – «Закон про мобілізацію») передбачає, що з моменту оголошення мобілізації наступає «особливий період» функціонування держави. Так, частина 5 статті 1 Закону про мобілізацію дає таке визначення:

«… особливий період – період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) … та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій».

Указом Президента «Про часткову мобілізацію» в Україні була оголошена часткова мобілізація, що означає початок «особливого періоду», відповідно до визначення, наведеного в Законі про мобілізацію. Такий «особливий період», відповідно до Закону про мобілізацію, розповсюджується як на органи державної влади, так і на підприємства всіх форм власності, при цьому для кожного учасника мобілізації передбачаються свої специфічні функції. Так, в рамках «особливого періоду» за органами державної влади, серед іншого, закріплені наступні зобов’язання:

  • формулювати мобілізаційні плани;
  • проводити оцінку стану мобілізаційної готовності підприємств;
  • формулювати конкретні мобілізаційні завдання для підприємств;
  • контролювати виконання таких мобілізаційних завдань підприємствами.

За підприємствами всіх форм власності на час «особливого періоду» також закріплюються особливі зобов’язання. Наприклад, стаття 21 Закону про мобілізацію покладає на підприємства обов’язок:

  • планувати і здійснювати заходи щодо розробки мобілізаційних планів та підготовки до виконання покладених на них мобілізаційних завдань (замовлень);
  • утримувати в належному стані техніку, будівлі, споруди та об’єкти інфраструктури, що належать для передачі в разі мобілізації військовим формуванням;
  • забезпечувати в разі мобілізації доставку техніки на збірні пункти та у військові частини згідно з мобілізаційними завданнями (замовленнями);
  • надавати відповідним органам державної влади, іншим державним органам та органам місцевого самоврядування інформацію, необхідну для планування і здійснення мобілізаційних заходів.

Військово – транспортний обов’язок

Військово-транспортний обов’язок прямо передбачений статтею 6 Закону про мобілізацію. Зокрема, визначено, що такий обов’язок встановлюється з метою задоволення потреб Збройних Сил України на особливий період транспортними засобами і технікою, і що він, у тому числі, розповсюджується на підприємства, які забезпечують експлуатацію транспортних засобів.

Законом від 20 травня 2014 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» (далі – «Закон про зміни від 20.05.2014 р.») статтю 6 було значно розширено. Зокрема, додано пункт 3, який чітко визначив, що виконання військово-транспортного обов’язку під час мобілізації (ситуація, яка має місце в Україні на даний момент), якщо не введений правовий режим воєнного чи надзвичайного стану, здійснюється «шляхом безоплатного залучення транспортних засобів підприємств, установ та організацій усіх форм власності для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань на умовах їх повернення власникам після оголошення демобілізації».

Більш детально питання військово-транспортного обов’язку врегульовані Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 р. № 1921 «Про затвердження Положення про військово-транспортний обов’язок» (далі – «Постанова № 1921»). Зокрема, пункт 14 Постанови № 1921 покладає на керівників підприємств, серед іншого, обов’язок забезпечити:

  • відбір разом з представниками військових формувань відповідних транспортних засобів за типами і марками;
  • виконання основних вимог до транспортних засобів, призначених для передачі військовим формуванням на період мобілізації та у воєнний час  (в тому числі забезпечити наявність запасних частин, заправного інвентарю тощо);
  • підготовку транспортних засобів для перевезення особового складу;
  • проведення перевірки технічного стану транспортних засобів, призначених для передачі військовим формуванням;
  • подання до військових комісаріатів один раз на рік, не пізніше грудня, відомостей про наявність і технічний стан транспортних засобів;
  • доставку транспортних засобів, призначених для передачі військовим формуванням, відповідно до нарядів районних (міських) військових комісаріатів у визначені пункти.

На місцях мобілізацію забезпечують місцеві органи виконавчої влади. Саме вони, відповідно до статті 17 Закону про мобілізацію, керують мобілізаційною підготовкою на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць та контролюють стан мобілізаційної готовності підприємств, установ і організацій, які залучаються ними до виконання мобілізаційних завдань. Крім того, пункт 5 Положення № 1921 передбачає, що:

«Вилучення (відчуження) транспортних засобів здійснюється районними (міськими) військовими комісаріатами на підставі розпоряджень місцевих держадміністрацій в обсягах лімітів та відсоткових норм вилучення, затверджених Кабінетом Міністрів України…».

На практиці це означає, що підприємство може отримати або від місцевої державної адміністрації лист-запит на інформацію про стан мобілізаційної готовності підприємств, або вже від військового комісаріату наряд із зазначенням прямої інформації яку техніку, коли і куди треба поставити.

При цьому в першому випадку (навіть якщо до листа додається копія розпорядження місцевої державної адміністрації, але без зазначення конкретних технічних даних), швидше за все мобілізаційне завдання для підприємства ще не сформоване. У такому разі для підприємства, на нашу думку, було б доцільно написати листа у відповідь на надісланий запит, в якому наполягати на особистій участі у відборі техніки (таке право передбачається пунктом 14 Положення № 1921). На нашу думку, така особиста участь підприємства у відборі техніки може допомогти врахувати особливості господарської діяльності підприємства, іншими словами, щоб не забрали техніку, яка вкрай потрібна самому підприємству.

У другому випадку, коли підприємство отримує вже готовий наряд від військового комісаріату, визначений без участі підприємства перелік техніки на вилучення може і не враховувати потреби самого підприємства. Оскільки у підприємства є право брати особисту участь у відборі техніки і оскільки в разі отримання готового наряду, підприємство фактично не мало змоги скористатися цим правом, то, на нашу думку, навіть на цьому етапі є всі підстави йти на контакт з владними органами (військовим комісаріатом чи місцевою державною адміністрацією) і наполягати на перегляді наряду з урахуванням потреб підприємства.

В якій кількості і яку техніку можуть вилучити

Стаття 12 Закону про мобілізацію закріплює за КМУ обов’язок визначати і затверджувати ліміти та норми безоплатного залучення, вилучення та примусового відчуження транспортних засобів і техніки на період мобілізації. Згідно з Положенням № 1921, КМУ доводить цю інформацію до центральних та місцевих органів виконавчої влади, які вже за поданням військових комісаріатів встановлюють конкретні ліміти вилучення транспортних засобів за типами та марками.

Згідно з Положенням № 1921 завдання щодо підготовки та передачі транспортних засобів (тобто конкретний перелік техніки і умови поставки) мали бути сформовані і доведені до відома підприємств ще у мирний час. Однак на практиці підприємства у мирний час не тільки не були повідомлені про деталі вилучення транспортних засобів, але й взагалі не підозрювали, що таке вилучення можливе.

Оскільки підготовка до мобілізації в мирний час не проводилася, то наразі органи влади змушені надолужувати згаяне. Тому можлива ситуація, коли підприємство разом із нарядом від військового комісаріату (із зазначенням переліку техніки на вилучення) отримає і розпорядження місцевої державної адміністрації, яким встановлюються ліміти на вилучення.

Питання оформлення передачі транспорту військовим формуванням

До останнього часу питання оформлення вилучення транспортних засобів в період мобілізації не було належним чином врегульоване. Так, до 9 листопада 2012 року діяла Постанова КМУ № 990 від 01.10.2005 р. «Про затвердження Порядку відшкодування вартості примусово відчуженого майна у власника під час мобілізації в умовах воєнного стану» (далі – «Постанова № 990»). Окрім самої процедури відшкодування вилученого майна, цей порядок також регулював питання передачі майна військовим формуванням. Зокрема, передбачалося, що акти про примусове відчуження майна власників мали оформлятися на бланках суворої звітності, яких не було в наявності.

9 листопада 2012 року Кабінет Міністрів визнав такою, що втратила чинність, Постанову № 990 і фактично замінив її Постановою № 998  від 31 жовтня 2012 р. «Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» (далі – «Постанова № 998»). Проте, нова Постанова № 998 фактично була прийнята на виконання Закону «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» і, відповідно, застосовується лише щодо майна, яке вилучене в період воєнного чи надзвичайного стану. На період мобілізації і на майно, яке вилучається в період мобілізації без оголошення воєнного чи надзвичайного стану (ситуація, яка має місце на даний момент в Україні), дія Постанови № 998 не розповсюджується.

Таким чином, донедавна законодавство взагалі ніяк не регулювало процедуру вилучення майна, в тому числі транспортних засобів під час мобілізації.

Ця прогалина в законодавстві була частково закрита Законом про зміни від 20.05.2014 р., який, серед іншого, прописав процедуру вилучення транспортних засобів саме в період мобілізації. Зокрема, згідно частини 4 пункту 3 статті 6 тепер передбачається:

«Приймання-передача транспортних засобів, залучених під час мобілізації, та їх повернення після оголошення демобілізації здійснюються на підставі актів приймання-передачі, в яких зазначаються відомості про власників, технічний стан, залишкову (балансову) вартість та інші необхідні відомості, що дають змогу ідентифікувати транспортні засоби».

Відповідно до частини 7 пункту 14 Постанови № 1921, обов’язок «розроблення необхідних мобілізаційних документів про постачання транспортних засобів» покладається на керівників підприємств.

З урахуванням цього факту і у випадку одержання інформації, яка свідчить про потенційну необхідність здійснити заходи, пов’язані з виконанням військово-транспортного обов’язку, ми радимо підприємству завчасно розробити форму акта приймання – передачі транспортних засобів (з урахуванням вимог пункту 3 статі 6 Закону про мобілізацію), а також прийняти відповідний наказ керівника підприємства про надання транспортного засобу військовим формуванням у зв’язку з мобілізацією.

Порядок повернення та компенсації шкоди, яка була завдана транспортному засобу

Стаття 6 Закону про мобілізації передбачає, що повернення транспортних засобів власнику здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту оголошення демобілізації на підставі актів приймання-передачі, які укладалися під час вилучення транспортних засобів.

Відповідно до змін, внесених Законом від 20.05.2014 р., також прямо визначено, що:

«Порядок компенсації шкоди, завданої транспортним засобам внаслідок їх залучення під час мобілізації, визначається Кабінетом Міністрів України».

Оскільки наразі такого порядку компенсації законодавство не передбачає, посилання на нього в тексті закону має сприйматися як декларування наміру законодавця найближчим часом прийняти відповідне Положення.

Відповідальність

Для повноти викладення відмітимо, що за порушення законодавства про мобілізаційну підготовку і мобілізацію Кодексом України про адміністративні правопорушення (стаття 2101) передбачається адміністративна відповідальність у вигляді штрафу. Законом про внесення змін від 20.05.2014 р. розміри такого штрафу були збільшені, і тепер для посадової особи він складає від 30 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 510 до 1 700 грн), а в разі повторного порушення – від 100 до 300 мінімумів (від 1 700 до 5 100 грн).

Іншої прямої відповідальності за невиконання вимог мобілізації, в тому числі і військово-транспортного обов’язку, законодавство не передбачає. Хоча, звичайно, невиконання законних вимог державних органів несе в собі репутаційні ризики для підприємства, а також ризик ускладнення взаємовідносин з місцевими органами влади у майбутньому.

Як випливає із описаного вище, на даний момент нормативно-правова база проведення мобілізації, в тому числі і в частині виконання військово-транспортного обов’язку, знаходиться в процесі становлення. Багато моментів юридично не врегульовані, крім того по зрозумілим причинам немає досвіду проведення мобілізації ні у державних органів, ні у самих підприємств.

Однак, зіткнувшись із необхідністю практичного виконання військово-транспортного обов’язку, підприємство, на нашу думку, має оцінювати ситуацію комплексно і брати до уваги не стільки можливу юридичну відповідальність за ненадання техніки, скільки репутаційні ризики для самого підприємства, чи ризики, які пов’язані із подальшою співпрацею з органами державної влади. Також не можна виключати можливості, що у зв’язку з ситуацією в країні, ненадані у добровільному порядку транспортні засоби можуть просто вилучити примусово і без згоди підприємства.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

З повагою,

© ТОВ «КМ Партнери», 2013

Перегляди 10382

Прокоментувати