Транспортний податок як школа місцевих податків (за крок до визнання неконституційним)

15 Серпня, 2017 Інформаційні листи

Вищий адміністративний суд України (далі – ВАСУ) вкотре підтримав платників податків у питанні транспортного податку на 2015 рік. Зокрема, йдеться про Ухвалу ВАСУ від 29 травня 2017 року у справі № К/800/29745/16 (текст доступний за посиланням), якою суд визнав незаконним нарахування транспортного податку у 2015 році.

1.

Таке рішення ВАСУ виносить не вперше – наразі можна стверджувати про позитивну загальну практику цього суду в питанні транспортного податку.

Частину аргументів, викладених у рішенні можна зазначити вже як традиційні, які стосуються незастосовності податку в 2015 році з огляду на принцип стабільності податкового законодавства (навіть з урахуванням особливостей його регулювання в зазначеному році).

2.

Однак навіть більш цікавою є інша лінія аргументації, наведена в рішенні, якої, навіть взятої окремо, фактично достатньо для визнання протиправним застосування транспортного податку і в наступних роках. Вона дає підстави стверджувати про загальну незаконність нарахування транспортного податку, як він встановлений у сьогоднішній редакції Податкового кодексу України (далі – ПКУ). Тобто не лише у 2015 році, а й у 2016 році та наступних роках.

Мотиви, викладені ВАСУ в рішенні за цим напрямком зводяться до того, що встановлення місцевих податків, згідно зі ст. 143 Конституції України, є виключною компетенцією саме місцевих рад, а Верховна Рада України (далі – ВРУ) може визначати лише рамки таких податків. Отже, ВРУ не може підміняти місцеві ради та безпосередньо встановлювати місцеві податки. Зокрема, як визначено у вказаній Ухвалі ВАСУ:

«Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями щодо встановлення в законі переліку місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, компетенцію місцевих рад щодо установлення місцевих податків.

Отже, Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад. Наявність у Податковому кодексі України норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради або якщо не сплинув строк, протягом якого таке рішення мало бути прийняте».

3.

У розвиток наведеного вище, ВАСУ робить висновок, що положення пп. 12.3.5. п. 12.3. ст. 12 ПКУ, яке вимагає застосування обов’язкових місцевих податків (а п. 10.2 до них віднесений зокрема транспортний податок) навіть за відсутності рішення місцевої ради, не підлягає застосуванню принаймні до вичерпання строків, протягом яких місцева рада могла легітимно прийняти рішення про застосування такого податку.

4.

Далі ВАСУ досліджує, а чи може норма пп. 12.3.5. бути застосована щодо транспортного податку взагалі: адже за вказаною нормою податок, за відсутності рішення місцевої ради, підлягає застосуванню за мінімальною ставкою, а такої мінімальної ставки немає, бо ВРУ запроваджена єдина ставка.

Як каже ВАСУ:

«Окрім того, відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України місцевий податок підлягає справлянню за мінімальною ставкою.

Разом з цим транспортний податок у 2015 році передбачав лише одну ставку податку, яка є базовою – 25 тис. грн за один автомобіль з об’ємом двигуна понад 3 тис. кубічних сантиметрів.

Статтею 27 Податкового кодексу України передбачено поняття граничної ставки, до якої належить максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком, встановлений цим Кодексом. Отже, мінімальна ставка є одним із різновидів граничної ставки і протиставляється максимальній ставці. Причому обидва розміри мають бути встановлені саме Податковим кодексом України.

Водночас, базова ставка, передбачена для транспортного податку, не містить шкали ставок від мінімальної до максимальної. Тому єдина ставка транспортного податку одночасно є і мінімальною, і максимальною. У свою чергу, невстановлений місцевою радою податок може справлятися лише в розмірі мінімальної ставки, але не максимальної. Відповідно, зазначений пункт не може поширюватися на місцеві податки, які не мають граничних ставок, тобто не передбачають одночасно і мінімального, і максимального їх розміру».

Тому з урахуванням цього аргументу транспортний податок взагалі не підлягає застосуванню за відсутності рішення місцевої ради, адже в ПКУ відсутній елемент (мінімальна ставка), за яким податок підлягав би справлянню в такому випадку відповідно до пп. 12.3.5.

5.

Аргументи, викладені в розглядуваному рішенні ВАСУ, насправді дають чіткі підстави й для наступного кроку, – більш широкого висновку – висновку про цілковиту незаконність (неконституційність) транспортного податку в його сучасній формі.

Адже цей податок як місцевий, встановлений у повному обсязі ВРУ, яка постановила (шляхом включення відповідних норм у ПКУ), що податок підлягає справлянню навіть за відсутності рішення місцевої ради. Отже, транспортний податок як місцевий податок слід вважати повністю встановленим саме ВРУ, а це суперечить ст. 143 Конституції України, за якою встановлення місцевих податків віднесено до компетенції місцевих громад.

Особливість транспортного податку в тому, що ВРУ встановила безпосередньо всі обов’язкові елементи податку, які підлягають визначенню обов’язково при встановленні податку (п. 7.1. ст. 7 ПКУ). При тому щодо цих обов’язкових елементів не залишено дискреції для місцевих рад, навіть ставка податку ВРУ зафіксована (а не наводяться мінімальні та максимальні допустимі розміри ставки). ВРУ зобов’язала місцеві ради обов’язково встановлювати цей податок (п. 10.2 ст. 10 ПКУ), а отже місцеві ради навіть не мають дискреції з питання про встановлення чи не встановлення цього податку. І як «останній цвях» – це положення про застосування податку навіть за відсутності рішення місцевої ради (пп. 12.3.5. ПКУ).

Тож яка роль місцевих рад щодо цього податку? Вони можуть лише прийняти рішення, яке насправді нічого не вирішує? Іншими словами, не рішення, а лише видимість такого, бо воно фактично ніяк не впливає на застосовність, розміри та порядок справляння податку.

Для повноти викладення можна, щоправда, згадати про право місцевих рад встановлювати пільгу з транспортного податку. Однак, по-перше, пільга не є обов’язковим елементом, яким визначається встановлення податку (обов’язкові елементи, якими встановлюється податок, визначені п. 7.1 ПКУ, а можливість встановлення пільг передбачена п. 7.2.), а, по-друге, можливість на її встановлення також під питанням, оскільки відповідно до п. 7.4. ПКУ:

«7.4. Елементи податку, визначені в пункті 7.1 цієї статті, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування визначаються виключно цим Кодексом».

Однак ПКУ не визначає ні конкретних підстав, ні порядку для застосування пільг саме з транспортного податку (як визначено, наприклад, п. 266.4.2. ПКУ для податку на нерухомість). Тож навіть такої «відради» як пільги місцеві ради щодо транспортного податку встановлювати не вправі?

Таким чином, права місцевих рад у частині транспортного податку є виключно церемоніальними та зводяться до можливості поставити штамп на папері, який називається рішенням про встановлення податку.

Отже, транспортний податок реально встановлений повністю ВРУ.

Тобто де-факто транспортний податок як місцевий податок повністю встановлений ВРУ. Це, у свою чергу, означає перебирання законодавцем на себе повноважень місцевих рад, яке суперечить ст. 143 Конституції України та ряду інших її норм, зокрема, щодо України як держави, яка проголошує себе правовою (ст. 1).

Відповідно, нарахування транспортного податку за таких умов, у його теперішньому вигляді, є неконституційним.

6.

Це має враховуватись судами при вирішенні спорів. До слова, таке врахування має здійснюватися навіть без рішення Конституційного Суду України, оскільки норми Конституції України є нормами прямої дії (ст. 8), а судді, відповідно до оновленої ст. 129 Конституції України, керуються не нормами формальних законів, а нормами права (верховенства права).

І навіть якщо суди відмовлятимуться застосовувати наведені аргументи, у платників залишатиметься хороша можливість оскаржити транспортний податок до Конституційного Суду України, скориставшись інститутом конституційної скарги особи, яка передбачена ст. 151-1 Конституції України.

Такий інститут конституційної скарги приватної особи (не спеціального суб’єкта) в податкових питаннях вже тривалий час використовується навіть у Російській Федерації. Наприклад, у 2013 році Конституційний Суд РФ Постановою від 02.07.2013 р. № 17-П фактично визнав незаконними врахування змін до податкового закону РФ, які вносились з порушенням принципу, аналогічного принципу стабільності в Україні. Мотиви для такого скасування, в тому числі, зводились до того, що стабільність податкового законодавства є також складовою конституційних гарантій щодо економічних свобод особи.

Питання ж неконституційності транспортного податку в його теперішньому вигляді як місцевого податку, встановленого всупереч Конституції не місцевими радами, а повністю ВРУ, можливо, стане однією із перших податкових справ нового Конституційного Суду України за оновленими положеннями Конституції, які наразі передбачають вже можливість конституційної скарги.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2017

Перегляди 220

МАТЕРІАЛИ ПО ТЕМІ

Прогрес ВАСУ в питанні транспортного податку 16 Червня, 2017    343

ВАСУ про транспортний податок (третя спроба) 28 Лютого, 2017    884

Знову про транспортний податок і не тільки 25 Січня, 2017    2175

Суперечлива позиція Вищого адміністративного суду України щодо транспортного податку за 2015 рік 18 листопада, 2016    1401

Визначення авто, які оподатковуються транспортним податком, – за ціною з ПДВ чи без? 27 Травня, 2016    1515

Податок на легкові автомобілі суперечить нормам СОТ? 27 Травня, 2016    832

Податок на розкіш мати легкове авто 11 Лютого, 2016    4771

На ті ж граблі: Навіщо депутати поспішали з прийняттям податку на нерухомість і на авто з великим двигуном? 22 Січня, 2015    907

Податок на нерухомість (щодо нововведень) і на «авто з великим двигуном» за законом не підлягає сплаті принаймні в 2015 році 08 Січня, 2015    3328

Прокоментувати