Проект “Податкова реформа”

29 травня, 2014 Інформаційні листи

Податкові зміни – це перманентний стан української податкової систем. Це не оцінка, це загальновідомий факт. Прийняття Податкового кодексу було не так власне реформою, як скоріше черговим “перелицюванням” податкового законодавства, яке продовжується наразі постійними змінами кодексу. Згадується слова класика, що причиною постійних приготувань є невміння. Свого часу експерти “КМ Партнери” попереджали, що прийняття податкового кодексу таким чином – це помилка. Попереджали і активно виступали проти такого прийняття кодексу (проект Кодексу НІ”).

Причина постійних змін податкової системи полягає мабуть в тому, що проблеми, які існують в податковій системі, залишаються невирішеними.

Зміна податкової системи повинна відбуватися за алгоритмом: 1) виявлення проблеми; 2) з’ясування причин існування проблеми; 3) визначення можливих способів вирішення; 4) імплементація оптимального способу; 5) виконання.

Податковий кодекс це приклад того, як не треба робити реформи. Питання, лише яке вирішили його автори – це кодифікація, тобто зведення в пожежному порядку норм до єдиного документу. Але яка ціна цього? За три с половиною роки існування було прийнято більше 50 законів про внесення змін. Стан економіки та поточних надходжень до бюджету є, в тому числі, наслідком такого запровадження і дії Податкового кодексу. Кодекс важкий для сприйняття і є значною мірою кроком назад, навіть порівняно із попереднім законодавством.

Проблеми, які існують в податковій системі, можна перераховувати та перераховувати, і це стосується чи не кожної галузі економіки. Однак, окрім спеціальних проблем є й проблеми загальні. Як такі, зокрема, можна зазначити наступні:

  • складність податкового обліку та адміністрування податків;
  • превалювання форми над змістом (перевага надається документальному оформленню, а не суті податку, господарської операції);
  • відсутність реальної відповідальності представників податкових та митних органів за неправомірні дії; держави – за завдані збитки;
  • надмірне оподаткування ринку праці;
  • нерівні умови оподаткування (надання пільг та звільнень, невідшкодування ПДВ одним платникам та відшкодування іншим);
  • непрозоре витрачання коштів державного бюджету, що стимулює до несплати податків.

Чи були вирішені зазначені проблеми з прийняттям Податкового кодексу? Жодна!

Розглянемо такий приклад: єдиний податок. Чи є проблеми у платників єдиного податку? Проблеми є завжди, але все пізнається у порівняні. Так ось, у порівняні із загальною системою оподаткування у платників єдиного податку немає проблем. Єдиний податок – це, по-перше, спрощення обліку. По-друге – зменшення фіскального навантаження. Чи є такий приклад панацеєю для лікування хвороби? З єдиним податком проблеми починаються у держави, коли його використовують для податкової оптимізації. Проблеми починаються у платників, що знаходяться на загальній системі  оподаткування щодо рівних конкурентних умов. Отже, правда десь посередині. Можна працювати над вирішенням відповідних окремих питань, а можна спробувати вирішити проблему в цілому шляхом пропонування єдиної, однаково необтяжливої для всіх моделі оподаткування.

Наразі реформуванням податкової системи займається Мінфін, Мінекономіки, Міндоходів. Залучена значна кількість експертів, що є позитивним явищем. Єдиного центру з цього питання немає. Час покаже, чи це вірна стратегія, коли цим займаються всі. Хочеться сподіватися, що на останньому етапі буде конкуренція концепцій. Прийняття рішення за принципом хто перший подав, чи хто сьогодні в фаворі, навряд чи буде мати позитивний ефект. У будь-якому випадку обраний шлях реформування повинен усунути наведені вище причини.

Головною проблемою, з якою приходиться стикатися під час обговорення реформування податкової системи, є те, що будь яке зменшення навантаження на платника податків одразу вимагає компенсаторів. Так реформу буде зробити неможливо. Зауважимо, що рівень перерозподілу ВВП через бюджет в Україні (тобто вилучення ресурсів з економіки державою) і так надміру високий, суттєво більший, ніж у переважній більшості країн. При тому що те, що реально отримується від держави – значно менше.

Тож треба не компенсатори шукати, а зменшувати витрачання. Існуючі надходження до бюджету є величиною віртуальною. Дефіцит держбюджету в 71 мільярд та фіскальний розрив в 289 мільярдів – найкраще тому підтвердження. Треба відходити від цієї моделі з компенсаторами. Треба визначити, скільки можна реально збирати без шкоди для економіки, і проводити реформу. Можливо, при цьому навіть законодавчо встановити обмеження, скільки максимально у відсотках від ВВП держава може перерозподіляти через себе. Розуміння цього, пошук балансу і є початком реальної реформи. Але це потребує докорінної зміни мислення чиновників та депутатів.

Детальніше про проект

З повагою,

© ТОВ «КМ Партнери», 2014

Перегляди 2698

Прокоментувати