Питання, пов’язані з набранням чинності мораторію на звернення стягнення на предмет іпотеки

18 червня, 2014 Інформаційні листи

7 червня 2014 року набув чинності закон, яким запроваджується заборона на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті1 (далі – «Закон»). Так, накладається тимчасова заборона на примусове стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу», та/ або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті.

При цьому нерухоме житлове майно повинно відповідати наступним умовам:

  • повинно використовуватися як місце постійного проживання позичальника/ майнового поручителя або бути об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
  • загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не повинна перевищувати 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Цікаво, що доопрацьований законопроект від 3.06.2014 р., розміщений на сайті Верховної Ради України, містив значно ширший перелік майна, на яке не може бути звернене стягнення. Так, кінцевий варіант Закону, у порівнянні з проектом, не забороняє відчужувати будь-яке рухоме та нерухоме майно, якщо воно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України за споживчими кредитами в іноземній валюті, як це спочатку планувалося. Також, до остаточного прийняття, мораторій не містив вимоги щодо площі нерухомого майна, переданого в заставу.

У зв’язку з прийняттям Закону вважаємо за потрібне звернути увагу на деякі питання, пов’язані з набранням ним чинності.

По-перше, Законом введено поняття «нерухоме житлове майно», точне законодавче визначення якого не передбачено. Чинні нормативно-правові акти містять схожі визначення, наприклад, «житлове приміщення»2 або «об’єкти житлової нерухомості»3. Імовірно, що при практичному застосуванні положень Закону будуть запозичуватися ознаки існуючих термінів.

По-друге, залишилися без уваги питання застосування Закону до справ за позовами про звернення стягнення на предмет іпотеки, що на момент набрання чинності розглядаються судом. Дивним є той факт, що законодавець не передбачив, як само повинні вирішуватись такі спори. Зрозуміло, що введений мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє кредитору захищати свої права у зазначений спосіб, тоді як відмова у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки остаточно позбавляє кредитора такого права.

Можливо, доцільним було встановлення нової підстави для зупинення провадження у таких справах, тим більше враховуючи те, що мораторій не передбачає свого безумовного припинення та втрачає чинність лише з прийняттям низки нормативно-правових актів, що регулюють питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядку погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/ або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядку списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

Отже, враховуючи лише часткове вирішення питання погашення споживчих кредитів в іноземній валюті та відсутності на даний момент чітких перспектив подальшого їх повернення громадянами, прямо передбачений обов’язок судів щодо зупинення проваджень з таких спорів не був би зайвим. Додатково, питання перебігу позовної давності щодо таких вимог новоприйнятим Законом також не було врегульовано.

По-третє, що стосується виконавчих проваджень, які були відкриті до набрання чинності Законом, зазначимо наступне:

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Так, Законом передбачається заборона на примусове стягнення також іншого майна, яке підлягає стягненню з позичальника при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки).

При цьому повернення виконавчого документа не позбавляє стягувача права повторно пред’явити виконавчий документ до виконання. За статтею 26 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу є підставою відмови у відкритті виконавчого провадження лише у випадку, якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою.

Якщо ж в рамках виконавчого провадження на майно накладений арешт, то зняти його у такому випадку можливо лише за рішенням суду4.

Що стосується реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах, дата проведення яких, можливо, була призначена до набрання чинності мораторієм, або проведення яких співпадає з набранням чинності Законом, то необхідно враховувати, що оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах є саме складання за їх результатами акта про проведення прилюдних торгів, що підтверджується практикою Верховного суду України5. Тому можна припустити, що саме складання такого акта є тим фактом, з настанням якого шанси вимагати повернення виконавчого документа стягувачу майже відсутні, оскільки, як зазначалося вище, умовою повернення виконавчого листа є те, що виконання за таким документом не здійснювалося або здійснено частково.

Більше того, є поширеною практика, коли іпотекодержатель за певних умов може реалізувати передбачене статтею 38 Закону України «Про іпотеку» право вимагати продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, що дозволяє уникнути його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів. У зв’язку з цим, питання щодо можливості боржника перешкодити укладенню такого договору також повинні були б чітко визначені у прийнятому мораторії.

Додатково звертаємо увагу на питання співвідношення Закону та статті 56 Закону України «Про заставу», в якій зазначено, що у випадках, коли після укладення договору застави законодавством встановлено правила, які погіршують становище заставодавця та (або) заставодержателя, умови договору зберігають силу на весь строк його дії. Безумовно, що будь-який іпотечний договір передбачає право кредитора на звернення стягнення на предмет іпотеки. У зв’язку з цим можна чекати на нову практику правозастосування у цьому напрямку.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

Примітки:

1Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 р. № 1304-VII.

2ДБН В.2.2-15-2005. Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення.

3п. 14.1.129. Податкового кодексу України.

4Стаття 60 Закону України «Про виконавче провадження».

5Постанова від 13.02.2013 р. у справі № 6-174цс12.

З повагою,

© ТОВ «КМ Партнери», 2014

Перегляди 6894

Прокоментувати