Коли немає кому платити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та чому немає ставок для плати за землю на 2015 рік? Закон про податкову реформу як суцільна робота з помилками

23 січня, 2015 Інформаційні листи

Серед останніх змін податкового законодавства, запроваджених, зокрема, Законом від 28.12.2014 р. № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», є встановлення нового податку – податку на майно.

Пунктом 10.1.1 Податкового кодексу України (далі – «ПК України»), цей податок віднесено до місцевих податків. І, хоча податок один, проте складається він із наступних (ст. 265 ПК України):

  • податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;
  • транспортного податку;
  • плати за землю, яка, в свою чергу, справляється у формі:
    • земельного податку та
    • орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Системний аналіз нормативного закріплення цього податку ставить під сумнів обов’язковість його сплати в окремих випадках.

Зокрема, є питання до юридичної техніки, наприклад, щодо подвійного закріплення п. 10.2 ПК України:

«Стаття 10. Місцеві податки

10.1. До місцевих податків належать:

10.2. До місцевих зборів належать:

10.2.1. збір за місця для паркування транспортних засобів;

10.2.2. туристичний збір

10.2. Місцеві ради обов’язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

10.3. Місцеві ради …».

Який з пунктів  10.2 ПК України вам пасуватиме?

Але не будемо навіть зупинятись на таких прогалинах – їх безліч, і це вже система!1 Є ще багато питань по суті, які детальніше розглянемо нижче.

1. Якщо немає платника

Пунктом 266.1. ПК України визначено платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Зокрема, якщо нерухоме майно є власністю кількох осіб, виходити слід із такого:

«266.1.2. Визначення платників податку в разі перебування об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб:

б) якщо об’єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;…».

Отже, якщо нерухомість, відмінна від земельної ділянки, перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і не поділена в натурі, то платник податку визначається за згодою таких осіб.

А якщо згоди немає? Жоден закон не зобов’язує співвласників дійти згоди щодо платника податку!

Процедури дачі та затвердження такої згоди в цілях нарахування податку також не передбачено. Немає і судової процедури отримання згоди з ініціативи, наприклад, податкової чи місцевої ради.

І це при тому, що спільна сумісна власність без поділу об’єкта є поширеним явищем, наприклад, згідно з ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України:

«Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом».

Тобто, навіть якщо в документах на нерухомість визначений власником лише один із подружжя, то фактичними власниками є і чоловік, і дружина. Майно вважається їх спільною сумісною власністю без виділення часток.

Однак якщо вони не досягли між собою формальної згоди, хто саме буде платником податку  то виходить, що платника податку на майно за Кодексом немає!

Податкова, звісно, при нарахуванні податку може виходити, наприклад, з п. 266.3.2 ПК України, яким визначено, що:

«266.3.2. База оподаткування об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності».

Проте така норма щодо даних про нерухомість стосується лише бази оподаткування. А перед визначенням бази слід з’ясувати, хто ж платитиме.

Тож якщо немає згоди власників, то і платника податку з цього майна за законом немає, а вимоги про сплату не відповідатимуть законодавству.

1.1.

Окремо звернемо увагу на п. 18 Підрозділу 10 Розділу ХХ ПК України:

«18. З метою формування реєстру платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, власники об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (фізичні особи) на підставі оригіналів документів про право власності на об’єкти нерухомості можуть здійснювати звірку відомостей щодо об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у їх власності, до 31 грудня 2015 року (включно)».

Однак ця норма не визначає платника та не містить жодних зобов’язуючих приписів, а стверджує про можливість здійснення звірок.

2. Якщо немає ставки (принаймні на 2015 рік)

Пунктом 10.2. ПК України (другим із них) визначено, що:

«10.2. Місцеві ради обов’язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).»

При цьому застосування у часі рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків має свою специфіку. Зокрема, відповідно до п. 12.3.4 та 12.3.5 ПК України:

«12.3.4. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

12.3.5. У разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів … плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю».

Таким чином, протягом 2015 року, теоретично, плата за землю може справлятись на підставі рішення про встановлення місцевих податків, прийняте до 15.07.2014 р. або, якщо відповідного рішення місцевої ради не було, принаймні на підставі ставок, що діяли до 31.12.2014 р.

Однак справа в тому, що до 1 січня 2015 року не було такого місцевого податку як плата за землю і ставок для нього, які діяли до 31.12.2014 р., відповідно теж не було.

Плата за землю згідно з п. 14.1.147 ПК України визначена так:

«14.1.147. плата за землю – обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності;».

Відповідно, в цілях оподаткування слід з’ясовувати, якими були ставки та рішення місцевих рад щодо обов’язкових платежів у складі місцевого податку на майно.

Але звернімося до норм ПК України, які діяли до нових змін (до 2015 року):

«14.1.147. плата за землю – загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності;».

Тобто не було такого місцевого податку як «податок на майно», до складу якого входить наразі і плата за землю. Натомість плата за землю була загальнодержавним податком.

Отже, до 2015 року не могло бути рішень місцевих рад про встановлення місцевого податку «плата за землю», як і не могло бути ставок для платежу, що є складовою податку на майно. І такий податок в 2014 році не сплачувався, як його наразі визначено ПК України!

Таким чином,  немає ставки плати за землю в її теперішньому визначенні на 2015 рік, навіть із минулого застосування (бо то був інший податок і, відповідно, ставки іншого податку). При цьому, якщо в питанні орендних платежів є ще договір оренди, яким визначені суми до сплати, то щодо земельного податку є серйозна прогалина.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

Примітки:

1Як ще один приклад принаймні неохайності, можна навести теж нове визначення безнадійної заборгованості, як воно заново сформульовано цим Законом:

«14.1.11. безнадійна заборгованість – заборгованість, що відповідає одній з таких ознак:

а) заборгованість за зобов’язаннями, щодо яких минув строк позовної давності;

є) заборгованість за зобов’язаннями, щодо яких минув строк позовної давності; …».

Знайдете відмінність між «а)» і «є)»? Ляпи? Однак вони формують враження щодо рівня «творця» цього нормативного документу і формують певне ставлення до цього та інших положень, що, в цілому, не дозволяє сприймати Закон як виважений і збалансований документ. 

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2015

Перегляди 1724

МАТЕРІАЛИ ПО ТЕМІ

«Реформування» ЄСВ та ПДФО у розрахунках – наскільки змінилося навантаження на заробітну плату? 22 лютого, 2016    636

Податкова реформа і зміна свідомості 09 листопада, 2015    428

Чи писаний закон для Верховної Ради або Про строки податкової реформи 01 листопада, 2015    636

Податкова реформа депутата від «Самопомочі» із скасуванням спрощенки: додатковий коментар 03 червня, 2015    974

Податкова реформа депутата від «Самопомочі» із скасуванням спрощенки: що всередині? Коментар експерта 28 травня, 2015    782

Податок на прибуток підприємств: проблеми та перспективи реформування 24 лютого, 2015    1660

Податкова реформа в картинках і не тільки 27 січня, 2015    1574

Початок Закону про податкову реформу як показник 19 січня, 2015    941

Чи потрібна податкова реформа? І яка? 02 грудня, 2014    1524

Зміни порядку оподаткування прибутку підприємств від Уряду: чи можна їх вважати реформою 30 вересня, 2014    1976

Реформа ПДВ: усунути розкрадання або скасувати податок 13 червня, 2014    3646

Прокоментувати