Знову про транспортний податок і не тільки

25 Січня, 2017 Інформаційні листи

Всупереч вимогам п. 4.9 Податкового кодексу України (далі – «ПКУ») щодо стабільності податкового законодавства, напередодні Нового року, Верховна Рада України традиційно суттєво змінила правила оподаткування в Україні1.

Зокрема, змін зазнав транспортний податок. Із основного:

  • зменшено (з 750 до 375 мінімальних зарплат) кваліфікаційний поріг середньоринкової вартості авто, які оподатковуються (абз. 1 п. 267.2.1. ПКУ). Відтепер оподатковуються легкові автомобілі вартістю понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати;
  • із переліку показників, за якими слід визначати вартість (абз. 2 п. 267.2.1. ПКУ), вилучено: (1) тип двигуна, (2) тип коробки переключення передач, (3) пробіг. Вартість станом на 1 січня податкового (звітного) року тепер визначається виходячи з (1) марки, (2) моделі, (3) року випуску, (4) об’єму циліндрів двигуна, (5) типу пального, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

При цьому законодавець вкотре зробив спробу обмежити дію принципу стабільності для рішення місцевих рад про встановлення місцевих податків (п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 20.12.2016 р. № 1791-VIII), щоб уможливити прийняття відповідних рішень ще 2017 року із негайною дією.

Нагадаємо, історично, з часу запровадження транспортного податку в 2015 році, обов’язковість його справляння за 2015 і 2016 роки принаймні сумнівна. Відповідні питання стали предметом численних судових спорів.

З цього питання ми готували вже декілька оглядів, які можна знайти за посиланнями:

Тож, спробуємо детальніше розібратись, чи є законні підстави для нарахування і сплати транспортного податку тепер вже в 2017 році та в принципі.

1. Щодо зміни порогу вартості оподаткованих автомобілів

З 01.01.2017 р. розмір мінімальної заробітної плати збільшився до 3200 грн (ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік») в порівнянні з 1378 грн, встановлених станом на 1 січня 2016 року.

Однак таке збільшення принципово не вплине на зменшення оподаткованих автомобілів, оскільки Верховна Рада України (далі – «ВРУ») зменшила поріг оподаткованості з 750 до 375 розмірів мінімальної заробітної плати.

Тобто законодавець яскраво нам демонструє, що правила гри можуть змінюватись будь-коли і за будь-яких умов – головне, щоб надходження в бюджет не зменшувались. Зокрема, там де збільшення мінімальної заробітної плати іде на користь бюджету – так, а де воно може призвести до зменшення оподаткування – ні.

2. Методика визначення вартості автомобіля станом на 01.01.2017 р.

Як було вказано, зміни стосуються і методики визначення вартості автомобілів. Зокрема, відповідно до абз. 2 і 3 оновленого п. 267.2.1 ПКУ:

«Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, станом на 1 січня податкового (звітного) року виходячи з марки, моделі, року випуску, об’єму циліндрів двигуна, типу пального.

Щороку до 1 лютого податкового (звітного) року центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, на своєму офіційному веб-сайті розміщується перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п’яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо цих автомобілів: марка, модель, рік випуску, об’єм циліндрів двигуна, тип пального».

Станом на дату цієї статті, третю декаду січня 2017 року (як і станом на 01.01.2017 р.), чинною залишається Постанова КМУ від 18.02.2016 року № 66 «Про затвердження Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів та внесення змін у додатки 1 і 2 до Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів». Пунктами 2 і 5 цієї Постанови визначено, що:

«2. Середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою … де за ціну нового транспортного засобу (Цн) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об’єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.

5. Ідентичними є автомобілі, в яких збігаються такі ознаки і параметри:
марка;
країна-виробник;
тип кузова (седан, універсал тощо);
модель;
конструкція привода тягових коліс;
тип та робочий об’єм двигуна;
потужність двигуна;
тип коробки переключення передач та інших складників силової передачі;
габаритні розміри;
рік випуску;
комплектація».

Тобто ще не існує методики визначення вартості, затвердженої КМУ, виходячи із чинної на 01.01.2017 р. редакції Податкового кодексу (оскільки чинна методика враховує показники, які враховуватись вже не повинні: тип двигуна, тип коробки переключення передач).

З наведеного випливає, що принаймні на 2017 рік Мінекономіки не може визначити станом на 1 січня податкового (звітного) року (як це вимагається ПКУ) середньоринкову вартість автомобілів, які є об’єктом оподаткуванням, за методикою, яка ще має бути затвердженою КМУ, виходячи з чинної редакції ПКУ від 01.01.2017 р.

Крім того, не виключено, що і до 01.02.2017 р. КМУ так і встигне затвердити нову методику, а відповідно до цього часу Мінекономіки не встигне оприлюднити на своєму сайті відповідні дані про вартість автомобілів (як це передбачено абз. 3. п. 267.2.1 ПКУ).

Вже наведені обставини виключають законність визначення об’єкта оподаткування транспортним податком протягом 2017 року та його відповідне нарахування і сплату.

3. Щодо спроб обійти вимоги закону про стабільність податкового законодавства (технічний аспект)

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України від 20.12.2016 р. № 1791-VIII встановлено:

«Установити, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Цим законодавець намагається обійти відповідні положення ПКУ щодо забезпечення стабільності податкового законодавства та необхідності прийняття рішень місцевих рад до року їх фактичного застосування. Така спроба, однак, не може вважатись належною:

3.1.

Зміни власне до положень ПКУ щодо забезпечення стабільності податкового законодавства не внесені.

А відповідно до п. 2.1. ПКУ:

«2.1. Зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу».

І відповідно до ст. 3 ПКУ:

«Стаття 3. Податкове законодавство України

3.1. Податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв’язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі – законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом …».

Схоже положення міститься і в п. 7.3. ПКУ:

«Будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства».

Отже, для цілей нарахування та сплати податків значення має лише текст ПКУ, а не інші закони, які безпосередньо до ПКУ змін не вносять. І це логічно, адже навіщо тоді проводили кодифікацію податкового законодавства, зводили все в Кодекс, якщо вважати, що правила оподаткування і надалі можуть з’явитися будь-де.

Законом України від 20.12.2016 р. № 1791-VIII безпосередньо відповідних положень ПКУ щодо забезпечення стабільності податкового законодавства зміни не внесені. Пункти 4.1.9, 4.5, 12.3.4, 12.4, 12.5 ПКУ є чинними та незмінними, і обумовлюють встановлення місцевих податків виключно перед початком відповідного року у спосіб та з дотриманням процедури, прописані вказаними пунктами.

Закон України № 1791-VIII, принаймні в частині відмінній від тієї, якою прямо вносяться зміни до ПКУ, до податкового законодавства не відноситься.  Таким чином, положення п. 4 Прикінцевих положень Закону № 1791-VIII не можуть вважатися такими, що підлягають застосуванню для цілей оподаткування.

3.1.1.

Принагідно зауважимо, що виникає і таке питання, а чи міг Закон № 1791-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» (далі – «Закон 1791») легітимно вносити зміни до ПКУ взагалі, адже вищенаведений п. 7.3. ПКУ визнає можливість змін ПКУ лише тими законами, що містять виключно положення щодо внесення змін до Податкового кодексу. Закон 1791 цій вимозі не відповідає; зміни до ПКУ ним вносяться не у спосіб, передбачений законом (п. 7.3. ПКУ).

А отже, можна ставити питання про нечинність вказаного закону щодо змін до Податкового кодексу в цілому через недотримання при прийнятті Верховною Радою, як державним органом, вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, за якою державні органи можуть діяти «лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». Чи всі ще пам’ятають, що через схожі підстави Конституційний Суд визнав свого часу нечинними зміни, внесені до Конституції?

3.2.

Застосування п. 4 Прикінцевих положень Закону 1791 суперечить вимогам п. 4.1.9, 4.5, 12.3.4, 12.4, 12.5 ПКУ, які є чинними і незмінними. А для вирішення колізій в податкових правовідносинах діють спеціальні правила встановлені ПКУ, а саме:

  • пункт 5.2. ПКУ:
«У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу»;
  • пункт 4.1.4. ПКУ:
«презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;».

З таких правил випливає, що застосовувати слід саме норми ПКУ, а не конфліктуючі положення Закону 1791.

Необхідність застосування вказаного способу вирішення податкових колізій підтверджено і практикою ЄСПЛ: див., зокрема, у справі «Щокін проти України» (п. 57 рішення від 14.10.2010 р.).

3.2.1.

Пункт 4 Прикінцевих положень Закону 1791 звільняє від обов’язку дотримання чинних вимог законодавства  (?!) не всі рішення, а буквально тільки ті, які прийняті «на виконання Закону 1791». 

Однак буквально Закон 1791 не передбачає певного спеціального «виконання» по відношенню до місцевих податків. Тому, вже з цих підстав, можна стверджувати про те, що не може існувати рішень місцевих рад, прийнятих на його «виконання». Тобто посилання на вказане положення буде недоречним.

Крім того, рішення місцевих рад, в принципі, не приймаються і не можуть прийматись відповідно до цього Закону 1791. Місцеві ради діють на основі та приймають свої рішення відповідно до спеціального Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ч. 1 ст. 69 яким, в свою чергу, передбачено, що:

«Органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України».

Від обов’язку дотримуватися вимог Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» Закон 1791 місцеві ради не звільняв. А Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» вимагає від місцевих рад дотримання положень Податкового кодексу, які в відповідній частині залишилися незмінними.

Отже, навіть з суто технічних підстав, Закон 1791 не може стати «індульгенцією» для місцевих рад для встановлення місцевих податків з порушенням чинного принципу стабільності.

4. Щодо спроб обійти вимоги закону про стабільність податкового законодавства (загальноправовий аспект)

4.1. Приклад, який дає ВРУ для наслідування суспільством

Основним є те, що, незважаючи навіть на наведені в розділі 3 технічні аргументи, нарахування та сплата транспортного податку протягом 2017 року не відповідає загальним правовим принципам в державі, яка декларує себе правовою (ст. 1 Конституції України).

Зокрема, вже кілька років поспіль, в частині застосування транспортного податку, ВРУ відверто намагається обійти положення законів щодо стабільності податкового законодавства, а також щодо положення законів відносно процедури внесення змін до податкового законодавства.

При цьому, будучи органом державної влади, ВРУ на рівні з іншими органами повинна керуватись ч. 2 ст. 19 Конституції України, відповідно до якої:

«Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

В той же час, дії ВРУ прямо суперечать цілому ряду норм законів, наприклад:

  • підпункт 1.9 ПКУ:
    «… зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року».

В даному випадку, як сама ВРУ порушила дану норму (змінивши елементи транспортного податку за декілька днів до 2017 року), так і намагається дати дозвіл на порушення такого принципу органами місцевого самоврядування;

  • пункт 2.1 ПКУ:
    «1. Зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу». 

ВРУ намагається змінити порядок прийняття рішень місцевими радами без внесення змін до ПКУ;

  • пункт 7.3. ПКУ:
    «Будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/ або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства».

Останні зміни до елементів транспортного податку були внесені Законом України від 21.12.2016 р. №1797-VIII, який, окрім положень щодо змін до ПКУ, змінює, наприклад, і Кодекс адміністративного судочинства України.

Тобто ВРУ прямо демонструє зневагу до закону і тим самим показує приклад, як іншим слід себе вести по відношенню до нього (до закону).

Приклад Верховної Ради можна розуміти так: робіть так, як я роблю – зневажайте закони; прав той, у кого більше прав. Мабуть, це не той приклад, заради якого ми обирали депутатів до цього законодавчого органу держави, яка декларує дотримання принципу верховенства права.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Оновленою ст. 129 Конституції України також визначено, що судді здійснюють правосуддя на основі саме верховенства права, а не закону, як було до змін.

Разом з тим, основоположним елементом верховенства права є справедливість. При цьому, наприклад, відповідно до абз. 2-4 Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. у справі № 1-33/2004:

«…Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті, передусім, ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Справедливість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення».

Козюбра М. І.2 таким чином описує поняття справедливості:

«Принцип справедливості слід розглядати у трьох аспектах: формальному, змістовному та процедурному.
1.1. Основна ідея формальної справедливості – до однакового слід ставитись однаково…».

Можна піти і ще далі. Наприклад, за І. Кантом3 :

«Справедливість – це основна цінність для демократичного суспільства та універсальний принцип, якого повинні дотримуватися усі без винятку суб’єкти правовідносин. При вчинення дій необхідно розуміти, що такі дії можуть і повинні перетворитися на загальний закон, який буде прийнятним для усього суспільства.

Справедливість – це категоричний імператив в абстрактній формі, який відображає ідею того, що люди – це розумні істоти, які володіють свободною волею і є рівними; …
Якщо держава, як гарант правопорядку, нехтує своїми обов’язками та не може у правовий спосіб забезпечити індивідуальну свободу людини, і взагалі верховенство права, то саме соціальна справедливість стає головним критерієм поведінки у суспільстві».

З наведеного випливає, що поняття справедливості включає, в тому числі, що норми поведінки мають бути універсальними, тобто застосованими однаково до всіх. Отже, ВРУ, в рівній мірі з громадянами, має виконувати закон та свої обов’язки. Однак, якщо вона його не виконує, а відверто зневажає, то чому інші мають належним чином виконувати закон?

За таких умов, виконання платниками обов’язку зі сплати транспортного податку має очевидні ознаки несправедливості. З цих же підстав, несправедливим (незаконним) вважалися б рішення місцевих рад, прийнятих для нарахування транспортного податку у 2017 році.

4.2. Щодо правової визначеності та справедливості

Про порушення базових правових принципів можна також говорити і в інших аспектах, як-от:

  • Порушення принципу юридичної визначеності.

Невід’ємною складовою верховенства права є, як відомо, принцип юридичної визначеності. В свою чергу, цей принцип, наприклад, таким чином описаний в п. 44, 48 Доповіді №512/2009 від 04.04.2011 р. «Верховенство права», схваленої Європейською комісією «За демократію через право» (Венеціанська комісія):

«44. … держава повинна зробити текст закону (the law) легко доступним. Вона також зобов’язана дотримуватись законів (the laws), які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю.

48. … Юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна дотримуватись взятих на себе певних зобов’язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття «законних очікувань»)».

Тобто, якщо держава дала чітку обіцянку про те, що податки не змінюються пізніше ніж за 6 місяців до нового року, і змінюються тільки у спосіб, встановлений законом, то таку обіцянку слід дотримувати. Її порушення є порушенням принципу юридичної визначеності (верховенства права).

  • Порушення принципів рівності та справедливості.

Частиною 3 ст. 27 Бюджетного кодексу визначено, що:

«3. Закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються:

не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду;

після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим».

Тобто держава попіклувалась про те, щоб закони, які погіршують її фінансове становище, починали діяти лише через встановлений проміжок часу. Вже з цих підстав, з точки зору рівності та справедливості, у приватних осіб також має бути реальна можливість планувати власний бюджет та розраховувати на відповідний період часу між прийняттям закону та набрання ним чинності.

До слова, саме з таких міркувань (виключно з посиланням на принцип верховенства права) виходив Кіровоградський окружний адміністративний суд в Постанові від 14.12.2015 р. у справі № П/811/3341/15. Зокрема, суд з наведених вище підстав скасував нарахування особі транспортного податку за 2015 рік.

Отже, виходячи лише з наведених міркувань, можна дійти висновку, що сплата транспортного податку, в даних умовах, не відповідає базовим правовим критеріям.

5. За своєю суттю, транспортний податок є загальнодержавним, а не місцевим податком

Загальновідомим є правило про превалювання суті над формою, яке, формально, закріплене в якості принципу ведення бухгалтерського обліку, однак, корені має значно глибші та стосується всього права в цілому. Зокрема, основа сучасної судової практики ВАСУ та ВСУ в податкових правовідносинах побудована на цьому принципі (у тих же справах про безтоварність правочинів, суди не враховують формальні показники первинних документів, якщо, по суті, операція не відбулась).

У зв’язку з цим, цікаво відмітити, що транспортний податок є складовою податку на майно, який визначений в якості місцевого податку (за переліком, наведеним в ст. 10 ПКУ). Іншим видом податків, відповідно до ст. 8 ПКУ, є загальнодержавні податки (за переліком, наведеним в ст. 9 ПКУ). Спробуємо розібратись, чи відповідає це суті такого платежу.

ПКУ в п. 8.2. і 8.3. розрізняє наведені вище податки таким чином:

«8.2. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов’язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

8.3. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад».

Отже, загальнодержавним вважається податок, який (1) встановлений ПКУ і (2) обов’язковий до сплати на всій території України. Місцевим є податок, який встановлений (1) відповідно до переліку ПКУ, (2) в межах граничних розмірів ставок, (3) рішеннями місцевих рад, (4) є обов’язком до сплати відповідної територіальної громади.

Що стосується місцевих податків, то п. 10.2 та 10.3 ПКУ фактично розмежовує їх ще на два підвиди: ті, які встановлюються обов’язково (п. 10.2. ПКУ), а також ті, щодо яких місцеві ради вирішують питання про їх встановлення. При цьому відповідно до п. 10.2 ПКУ:

«10.2. Місцеві ради обов’язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю)».

Тобто транспортний податок відноситься до обов’язкових місцевих податків.

В такому разі, на нього автоматично поширюється пп. 12.3.5 ПКУ:

«12.3.5. У разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об’єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов’язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю».

Отже, щодо транспортного податку, то він:

  • встановлений ПКУ;
  • сплачується на всій території України незалежно навіть від рішення місцевої ради;
  • не має граничних ставок (є лише одна ставка – 25 000 грн).

Тобто транспортний податок, за своєю суттю, швидше вважається загальнодержавним податком, ніж місцевим.

До слова, та обставина, що транспортний податок має застосовуватись навіть без прив’язки до рішення місцевої ради лягло в основу одного з останніх рішень ВАСУ на цю тему в Постанові від 28.09.2016 р.

У такому разі, застосуванню підлягає п. 9.4. ПКУ, відповідно до якого:

«установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється», а також п. 4.2. ПКУ, відповідно до якого: «Загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають».

Оскільки транспортний податок, по суті, є загальнодержавним податком, якого, однак, немає у відповідному переліку таких податків (ст. 9 ПКУ), то з наведеного можна зробити висновок, що такий податок не підлягає ні встановленню, ні сплаті.

При цьому наведене вище є не простим буквоїдством, а наслідком того, що, всупереч вимог Конституції України, законодавець вирішив скоротити права місцевих територіальних громад, які визначені в ч. 1 її ст. 143:

«Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону;…».

Беручи до уваги таку норму, по-перше, ВРУ самостійно встановила транспортний податок, не залишивши жодної дискреції для місцевих рад, а по-друге, ПКУ взагалі не передбачив можливості територіальної громади, в тому числі безпосередньо як передбачено Конституцією, (а не через місцеві ради) встановлювати місцеві податки, як це передбачено вищенаведеною ст. 143 Конституції України (наприклад, шляхом загальних зборів громадян, як це визначено в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

6. Висновки

Отже, можна вказати, що нарахування і сплата транспортного податку, принаймні протягом 2017 року не відповідають вимогам українських законів, як з формальної, так і з суттєвої точок зору.

Сподіваємось, такі аргументи будуть переконливими для суддів, в тому числі реформованого Верховного Суду, який, скоріше за все, рано чи пізно, аналізуватиме дане питання, керуючись верховенством права, як передбачено наразі ст. 129 вже реформованій в цій частині Конституцією України.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

Примітки:

1Зокрема, Законом України від 21.12.2016 р. № 1797-VIII та Закон України від 20.12.2016 р. № 1791-VIII.

2Козюбра М.І. Загальна теорія права.

3И. Кант. Сочинения в шести томах/Под общей ред.. Я.Ф. Асмуса, А.Я. Гулыги, Т.И. Ойзермана. – М.:Мысль, 1964. – Т.4., часть 2., 478 с. – с. 142-144, 256, 323.

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2017

Перегляди 2175

МАТЕРІАЛИ ПО ТЕМІ

Транспортний податок як школа місцевих податків (за крок до визнання неконституційним) 15 Серпня, 2017    220

Прогрес ВАСУ в питанні транспортного податку 16 Червня, 2017    343

ВАСУ про транспортний податок (третя спроба) 28 Лютого, 2017    884

Суперечлива позиція Вищого адміністративного суду України щодо транспортного податку за 2015 рік 18 листопада, 2016    1401

Визначення авто, які оподатковуються транспортним податком, – за ціною з ПДВ чи без? 27 Травня, 2016    1515

Податок на легкові автомобілі суперечить нормам СОТ? 27 Травня, 2016    832

Податок на розкіш мати легкове авто 11 Лютого, 2016    4770

На ті ж граблі: Навіщо депутати поспішали з прийняттям податку на нерухомість і на авто з великим двигуном? 22 Січня, 2015    907

Податок на нерухомість (щодо нововведень) і на «авто з великим двигуном» за законом не підлягає сплаті принаймні в 2015 році 08 Січня, 2015    3328

Прокоментувати