Як застосовується мораторій на звернення стягнення на предмет іпотеки

04 березня, 2015 Інформаційні листи

7 червня 2014 року вступив в силу мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті1, текст якого ми аналізували в oглядовому листі від 18 червня 2014 року. Метою прийняття заборони було тимчасове зупинення процесів звернення стягнення до вирішення питання розподілу втрат від падіння курсу національної валюти між кредиторами та боржниками. Втім, повна неузгодженість мораторію з діючим законодавством створила хаос у його застосуванні, де навіть Вищий спеціалізований суд України не може визначитись зі своєю правовою позицією. Також майже одразу були знайдені шляхи обходу мораторію.

Виконавчий напис нотаріуса як основний спосіб звертати стягнення, не дивлячись на діючий мораторій

За статтею 33 Закону України “Про іпотеку”, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Тобто закон встановлює альтернативні способи задоволення вимог кредитора за рахунок переданого в іпотеку майна. З набранням чинності мораторію стала поширеною практика стягнення саме на підставі виконавчого напису нотаріуса в обхід заборони.

Це стало однією з основних причин ініціювання змін до мораторію. Як відомо, нове скликання Верховної ради України прийняло зміни до закону про мораторій2. Ніяких принципово нових ідей у поправках не втілено, а лише запропоновано додати заборону стягувати майно за виконавчим написом нотаріуса та примусово виселяти мешканців із заставленої житлової нерухомості. Також пропонувалося дозволити банкам, які ліквідуються, відчужувати заборгованість іншим особам. Фінальний варіант законопроекту передбачав мінімум поправок, що опосередковано підтверджувало тимчасовість мораторію в цілому. Прийняті Верховною Радою України зміни до мораторію Президент України не підписав, направивши на доопрацювання із своїми зауваженнями. Основним аргументом Президента стало те, що законопроект уточнює вже існуючий механізм заборони стягнення майна та комплексно не вирішує проблему погашення кредитів в іноземній валюті.

Насправді, норма мораторію викладена наступним чином: “не може бути примусово стягнуте майно … “. Фактично, при розширеному тлумаченні можна припустити, що заборона поширюється на всі способи задоволення вимог кредитора за рахунок майна, а не лише на стягнення в судовому порядку. Так, на момент підготовки даного матеріалу Реєстр судових рішень не містить практики судів вищих інстанцій за позовами про визнання недійсними виконавчих написів нотаріуса, вчинених нотаріусами після набрання чинності мораторієм.

У свою чергу, стосовно оскарження вчинених раніше написів поки що маємо практику на рівні суду апеляційної інстанції, де в Ухвалі від 10 вересня 2014 року № 748/2101/14-ц Апеляційний суд Чернігівської області підтверджує незастосовність мораторію щодо вчинених до його прийняття нотаріальних дій.

Стосовно вирішення питання про виселення мешканців на підставі складеного до заборони виконавчого напису Вищий спеціалізований суд України (далі – ВССУ) з розгляду цивільних i кримінальних справ висловився однозначно в Ухвалі від 25 вересня 2014 року по справі № 6-29375СВ14. За обставинами спору на договорі іпотеки нотаріусом вчинено виконавчий напис. Банк звернувся з позовом про примусове виселення і його вимоги були задоволені. Касаційна інстанція при цьому залишила рішення без змін та вказала, що мораторій не може бути застосований до спірних правовідносин, оскільки позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не заявлявся.

Практика застосування мораторію при зверненні стягнення у судовому порядку

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ демонструє дива правозастосування, систематично видаючи різні за змістом рішення щодо застосування мораторію по справам про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Яскравим прикладом цього є 24 грудня 2014 року. У цей день Вищий спеціалізований суд України прийняв декілька абсолютно протилежних за змістом рішень. Так, в ухвалах по справах № 6-43491СВ14 та № 6-44519СК14 за позовами про звернення стягнення на предмет іпотеки суд вказав, що у позовних вимогах банку було правомірно відмовлено, оскільки до спірних правовідносин має застосовуватись мораторій. Водночас в ухвалах по справах № 6-35233СВ14 та № 6-40734СВ14 суд вказує на те, що мораторій носить тимчасовий характер і його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог, тому має бути вирішене питання про зупинення стягнення на час дії закону, а не прийняття рішення про відмову у задоволенні позову.

Як бачимо, єдиного підходу до застосування заборони немає навіть у суду касаційної інстанції, тому перспективи судового вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки передбачити вкрай складно. Сподіваємося, що найближчим часом Верховний суд України розставить всі крапки над “і” та визначить, чи можна остаточно відмовляти кредиторам у зверненні стягнення, керуючись тимчасовою забороною.

Аналіз рішень суду касаційної інстанції за останні декілька місяців дозволяє допустити, що спільна позиція різних колегій тяжіє до відмов у задоволенні позовів про звернення стягнення. У зв’язку з цим нагадаємо, що наявність рішення суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав за пунктом 2 частини 1 статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК)  є підставою для закриття провадження у справі у разі повторного звернення кредитора. Тому єдиним процесуальним вікном може бути гіпотетична можливість звернення за переглядом судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами.

Не менш цікавим є питання, чи можна застосовувати мораторій, якщо рішення суду першої інстанції (або навіть апеляції) було прийняте до набрання ним чинності. Тут знову приходиться рахувати кількість думок ВССУ “за” та “проти”. Так, в Ухвалі від 01.10.2014 р. по справі № 6-28923СВ14 зазначено, що відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність, з посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 р. Зрозуміло, що мораторій лише тимчасово забороняє кредиторам захищати свої права шляхом звернення стягнення, не змінюючи обсяг відповідальності боржника. Тим не менш, цього ж дня в Ухвалі по справі № 6-19726СВ14 ВССУ виклав протилежну позицію і зазначив, що оскільки на час перегляду справи у суді касаційної інстанції вказаний закон є чинним і підлягає застосуванню, судові рішення підлягають скасуванню. Отже, до питання ретроспективної дії мораторію судді ВССУ також мають різний підхід, при чому таке протиріччя є систематичним.

Додатково звертаємо увагу, що накладати арешт на предмет іпотеки мораторій не забороняє, що підтверджує позиція Вищого адміністративного суду України в Ухвалі від 27 листопада 2014 року по справі К/800/45783/14.

Проблеми у виконавчому провадженні

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 47 Закону України “Про виконавче провадження” виконавчий документ повертається стягувачу, зокрема, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно боржника. Повернений виконавчий документ можна пред’явити до виконання протягом одного року після набрання рішенням законної сили. При цьому, якщо строк для подання спливає, а мораторій ще діє, тоді у кредитора можуть виникнути суттєві труднощі при повторному пред’явленні виконавчого листа до виконання. За таких обставин імовірним може стати самостійне ініціювання кредитором відстрочення виконання рішення на час дії мораторію в порядку статті 373 ЦПК України задля уникнення додаткових проблем в рамках виконавчого провадження.

Окрім зазначеного, є ще один малоймовірний, але все таки існуючий, ризик для стягувача. Так, частиною 4 статті 369 ЦПК України передбачений невичерпний перелік підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. На практиці відомі випадки, коли, використовуючи законодавче формулювання “або з інших причин“, недобросовісні боржники втягували кредиторів у тривалі судові спори з приводу дійсності виконавчого листа.

Висновки

Все викладене вище дозволяє зробити невтішні для всіх сторін висновки. Заборона відчуження переданого в іпотеку майна суперечить іншим актам законодавства, які регулюють кредитні відносини. Це створює повну невизначеність у процесі застосування мораторію, коли навіть суд касаційної інстанції систематично виносить протилежні за змістом рішення у подібних правовідносинах. Остаточно відмовляючи кредиторам у зверненні стягнення, не дається відповідь на питання, що робити після скасування мораторію, який з самого початку планувався як тимчасовий. Ризики для кредиторів мораторій створює і на етапі виконання рішень, прийнятих до набрання чинності мораторієм.

Явним порушенням принципу справедливості є ситуація, коли кредитор за аналогічними справами може мати два протилежних рішення: одне – на свою користь з відстроченням виконання, а інше – остаточно позбавляє його права на звернення стягнення на нерухомість, незважаючи на тимчасову природу мораторію. Така сама ситуація складається і щодо боржників, чиї права “захищаються” якимось дуже дивним чином, коли фактично недієвий мораторій одним лише фактом свого сприйняття створив передумови для легкого пошуку швидших способів звернути стягнення на предмет іпотеки.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

Примітки:

1Закон України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” від 03.06.2014 № 1304-VII;

2Проект Закону 1610 від 24.12.2014 Про внесення змін до Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” щодо посилення захисту прав позичальників.

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2015

Перегляди 3165

Прокоментувати