Огляд Закону України «Про аграрні розписки»

24 січня, 2013 Інформаційні листи

Шановні панове,

Звертаємо Вашу увагу, що український парламент нещодавно прийняв закон, який, на нашу думку, матиме значний вплив на український аграрний ринок, а саме – Закон України «Про аграрні розписки» (далі – «Закон про розписки» або «Закон»), підписаний Президентом та опублікований 18 січня 2013 року, що вступає в силу з 19 березня 2013 року.

Закон про розписки націлений на вирішення однієї з основних проблем українського аграрного ринку – недостачу кредитних засобів, доступних для сільськогосподарських виробників. Цими нещодавніми змінами в законодавстві український уряд намагається ввести в обіг новий інструмент для учасників аграрного ринку, а саме – аграрні розписки.

Цей Закон дозволяє будь-якій особі, що має сільськогосподарську землю у користуванні, володінні чи оренді, видавати аграрні розписки в якості фінансового інструменту. Кожен такий документ є беззаперечним зобов’язанням позичальника повернути позику або шляхом поставки продукції, або шляхом повернення грошей на узгоджених належним чином умовах. По суті, це боргова розписка такого типу, що дозволяє емітенту отримати позику чи поставку сільськогосподарського обладнання, насіння і т.д. Кожна така «аграрна розписка» визначає кількість та якість поставки, або суму, яку необхідно виплатити, беручи до уваги поточні ціни або ціни на дату укладання контракту.

Проте ми би хотіли звернути увагу на декілька питань, які слід мати на увазі при використанні аграрних розписок, або просто маючи справу з емітентами аграрних розписок, оскільки виходить, що Закон про розписки може стосуватися й третіх осіб, навіть якщо вони прямо не використовують аграрні розписки у своїй господарській діяльності.

По-перше, ми хотіли би зазначити, що Закон про розписки спрямований на вирішення однієї з головних проблем, що перешкоджає сільськогосподарському фінансуванню майбутнього врожаю під заставу, а саме – складнощі із визнанням зібраного врожаю таким, що є під заставою, після його збору та передачі на зберігання. Заставодержателю майже неможливо за сучасних умов довести, що спірне зерно є саме таким, що було зібрано на земельній ділянці, зазначеній у майбутній угоді застави на врожай, і, таким чином, є заставою, на яку можна звернути стягнення.

Намагаючись вирішити описану проблему, Закон про розписки, однак не націлений на головну причину – недостачу ефективних механізмів виявлення врожаю, наприклад, шляхом впровадження простого узагальненого реєстру врожаю. Замість цього, уряд надає право заставодержателю проводити нагляд за діяльністю фермера (що, як ми можемо зазначити, вже було звичним для договорів застави, а тому Закон взагалі не вводить жодних нових інструментів нагляду для заставодержателя), а також намагається ввести «скорочений шлях» за допомогою надання кредитору права на звернення стягнення на будь-яке інше майно дебітора чи його контрагентів, які придбали майно під заставою.

Перш за все, в ст. 7 Закону про розписки зазначено, що у разі відсутності врожаю під заставою або у випадку, коли його кількості недостатньо, чи врожай був знищений непогодою чи шкідниками, держатель аграрної розписки має право отримати сплату боргу у повному обсязі за рахунок будь-якого майбутнього врожаю, зібраного з тієї ж земельної ділянки, яка описана у розписці. Проте такий механізм працюватиме лише у випадку, якщо право оренди на ту ж саму ділянку залишається в наступному ринковому році. Якщо відповідне право на використання земельної ділянки відсутнє, наприклад, через припинення дії відповідної угоди оренди за взаємною згодою, для кредитора буде неможливим отримати сплату боргу за рахунок  майбутнього врожаю, оскільки він належатиме третім особам.

Для повноти картини зазначимо, що за Законом про розписки передача землі у використання іншій особі  не зупиняє дійсності аграрної розписки, проте лише до кінця поточного ринкового року. Отже, майбутні врожаї не покриваються цією гарантією.

З іншого боку, в ст. 13 зазначається, що у випадку, якщо емітент аграрної розписки не може розрахуватися за такою розпискою, кредитор має право отримати борг у повному обсязі за рахунок будь-якого майна боржника. Закон не встановлює чітко, в яких випадках кредитор може застосувати цей підхід, а в яких випадках слід застосовувати зазначену вище процедуру стосовно майбутніх врожаїв.

Ми б хотіли зробити наголос на проблемі згідно з Законом про розписки, що може, на нашу думку, мати значний вплив на діяльність зернотрейдерів в Україні. За п. 4 ст. 13 у випадку, якщо боржник продає врожай, що знаходиться під заставою за аграрною розпискою, кредитор може стягнути такий врожай під заставою з його нинішнього власника або, якщо такий врожай вже відсутній, накласти стягнення  не будь-яку іншу власність такої третьої особи. Беручи до уваги відсутність будь-яких ефективних інструментів з ідентифікації зібраного врожаю, як ми зазначали вище, при купівлі будь-якого товару в особи, яка випустила хоча б одну аграрну розписку щодо подібного товару, покупець не захищений від ризику, що придбаний товар буде визнано таким, що перебуває під заставою, а його вартість може бути стягнута або у натуральній формі, чи за рахунок іншої власності.

Закон про розписки не передбачає зобов’язання кредитора доводити, що третя особа придбала саме товар, який знаходиться під заставою за аграрною розпискою. Замість цього Закон передбачає зобов’язання фермера довести походження відповідного товару та, відповідно, чи покривається він аграрною розпискою. Проте до тих пір поки фермер не доведе протилежне, право кредитора на стягнення товару під заставою чи його вартості з контрагентів фермера є беззаперечним, що ставить покупця товару у невигідне становище.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

З повагою,

© ТОВ «КМ Партнери», 2013

Перегляди 6103

Прокоментувати