Практика Європейського суду з прав людини щодо судового збору

30 грудня, 2015 Інформаційні листи

У наших нещодавніх публікаціях щодо «Правил гри у податкових та митних спорах, у зв’язку зі змінами стосовно сплати судового збору з 1 вересня» від 19.11.2015 р. та «Про матеріальність чи нематеріальність судового збору, або якщо нічого не ясно, то це все одно про гроші» від 07.12.2015 р., ми проаналізували зміни ставок судового збору, проблему визначення матеріальності/ нематеріальності судового збору у податкових та митних спорах та останню судову практику щодо стягнення зборів.

Продовжуючи дослідження цих питань, розглянемо практику Європейського суду з прав людини (далі – «ЄСПЛ»). Нагадаємо, що практика ЄСПЛ навіть у справах проти інших держав є джерелом права в Украні та має застосовуватись органами державної влади, в тому числі й судами1. Слід відзначити, що ЄСПЛ неодноразово вказував, що вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя2. Це пов’язано з тим, що, на думку ЄСПЛ, судовий збір є таким собі обмежувальним заходом, який попереджає подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів3.

Разом з тим, ЄСПЛ виходить з того, що судовий збір має бути «розумним», тобто таким, що, з урахуванням фінансового положення заявника, може бути ним сплачений. Адже невиправдано великий їх розмір, який не враховує фінансове положення заявників, а розраховується на основі певного відсотка від суми, що є предметом розгляду справи, може бути розцінений як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя. Зокрема, така позиція була викладена у справі «Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії»4.

При розгляді справ ЄСПЛ встановлює, чи був, з однієї сторони, дотриманий баланс між інтересом держави у стягненні судового збору за розгляд справи, та з іншої – правом заявника на доступ до правосуддя, зокрема, правом представити свою позицію по суті та захистити інтереси в суді. Для того, щоб гарантувати такий справедливий баланс, та, власне, зберегти безперебійне функціонування судової системи, суди мають можливість звільнити від судового збору тих заявників, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію3.

Крім того, на переконання ЄСПЛ, при оцінюванні розміру судового збору слід обов’язково враховувати питання фінансової спроможності заявника його сплатити, а також обставини конкретної справи та стадію провадження5.

Зауважимо, що Кодекс адміністративного судочинства України та Закон України «Про судовий збір» також передбачають можливість звільнення від сплати судового збору, зменшення, відстрочення або розстрочення сплати судового збору в залежності від майнового стану особи. Будь-яких інших критеріїв для звільнення/ зменшення/ відстрочення або розстрочення сплати не встановлено. Так, згідно з ч. 1 ст. 88 Кодексу адміністративного судочинства України: «Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до сплати судових витрат чи звільнити від їх сплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк». Статтею 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше, ніж до ухвалення судового рішення у справі. З тієї ж підстави суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати.

Отже, як ми раніше згадували у наших публікаціях, підставою для такого рішення суду може бути майновий стан особи (за термінологією ЄСПЛ – «фінансовий стан»). У зв’язку з цим слід також згадати справу «ФК Мретебі проти Грузії», де ЄСПЛ, розглядаючи питання законності відмови Верховного Суду Грузії від звільнення від сплати судового збору заявника (футбольного клубу), відмітив, що Верховний Суд неналежним чином дослідив аргументи заявника, не вказав, чи достатньо наданих йому доказів на підтвердження фінансової неможливості сплатити судовий збір та не витребував доказів, яких, на його думку, не вистачало. Верховний Суд просто зазначив, що ніяких підстав для надання звільнення від судового збору не існувало6.

За таких обставин ЄСПЛ назвав відмову Верховного Суду звільнити заявника від сплати судового збору,без відповідного обґрунтування «безпідставним» обмеженням права останнього на доступ до правосуддя та зазначив, що, на його переконання, відмова у звільненні була зумовлена виключно бажанням Верховного Суду поповнити державний бюджет7.

Отже, з урахуванням значного збільшення ставок судового збору, питання перевірки реальної спроможності заявників сплатити судовий збір набуває особливої актуальності та, безумовно, має детально перевірятися судами у випадку, якщо заявники ставлять питання про звільнення, зменшення та/ чи розстрочення/ відстрочення сплати судового збору. Виходячи з процитованого рішення ЄСПЛ, при розгляді таких справ національним судам слід належним чином обґрунтовувати свої рішення про задоволення чи відмову у розстроченні/ відстроченні/ зменшенні чи взагалі звільненні від сплати судового збору. При цьому простої відписки судів у вигляді «не надано доказів на підтвердження майнового стану»8 недостатньо.

Насамкінець відмітимо також певну позитивну тенденцію, що прослідковується з огляду національної судової практики. Українські суди все частіше цитують правові позиції ЄСПЛ, в тому числі з питань сплати судового збору. Так, в одній із справ суд вказав: «Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету»9.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

Примітки:

1 Частина 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду України».

2 Справа «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») заява № 28249/95 від 19.06.2001 р. Електронний режим доступу за посиланням. Витяг з рішення: «The Court accordingly holds that the requirement to pay fees to civil courts in connection with claims they are asked to determine cannot be regarded as a restriction on the right of access to a court that is incompatible per se with Article 6 § 1 of the Convention».

3 Справа «Шишков проти Росії» («SHISHKOV v. RUSSIA») заява № 26746/05 від 20.05.2014 р. Електронний режим доступу за посиланням. Витяг з рішення: «111. The Court accepts that the requirement to pay court fees serves as a measure dissuading potential litigants from bringing unreasonable and unmeritorious claims. In order to guarantee a fair balance between the aforementioned aim, namely to preserve the smooth functioning of the judiciary and to safeguard the interests of the applicant in bringing a claim before a court, the domestic courts grant exemptions from court fees to those applicants who can prove their poor financial situation (see Marina v. Latvia, no. 46040/07, § 52, 26 October 2010)».

4 Справа «Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії» («Georgel and Georgeta Stoicescu v. Romania») заява № 9718/03 від 26.07.2011 р. Електронний режим доступу за посиланням. Витяг з рішення: «Furthermore, the Court has considered to be excessive, and therefore impairing the very essence of the right of access to a court, high court fees, which were not justified by the applicant’s financial situation, but calculated on the basis of a set percentage laid down by law of the sum at stake in the proceedings (see Weissman and Others v. Romania, no. 63945/00, § 39 to 42, ECHR 2006-VII)».

5 Справа «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») заява № 28249/95 від 19.06.2001 р. Електронний режим доступу за посиланням. Витяг з рішення: «It reiterates, however, that the amount of the fees assessed in the light of the particular circumstances of a given case, including the applicant’s ability to pay them, and the phase of the proceedings at which that restriction has been imposed are factors which are material in determining whether or not a person enjoyed his right of access and had “a … hearing by [a] tribunal” (see Tolstoy-Miloslavsky, cited above, and Aït-Mouhoub, cited above, pp. 80-81, § 63 et seq., and p. 3228, § 57, respectively)».

6 Справа «ФК Мретебі проти Грузії» («FC Mretebi v. Georgia») заява № 38736/04 від  31.07.2007 р. Електронний режим доступу за посиланням.

7 Витяг з рішення: «However, when rejecting, without giving any valid reasons, the applicant’s requests for financial relief, the Supreme Court appears to have been guided, in the Court’s view, by the sole interest of generating income for the State budget (see Podbielski and PPU Polpure, no. 39199/98, § 66, 26 July 2005)».

8http://reyestr.court.gov.ua/Review/54504868.

9 http://reyestr.court.gov.ua/Review/54500219.

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2015

Перегляди 2694

МАТЕРІАЛИ ПО ТЕМІ

Про матеріальність чи нематеріальність судового збору. Або якщо нічого не ясно, то це все одно про гроші 07 грудня, 2015    630

Правила гри у податкових та митних спорах у зв’язку зі змінами стосовно сплати судового збору з 1 вересня 2015 19 листопада, 2015    1051

Зміни щодо сплати судового збору: скільки буде коштувати платнику податків спір з податковим органом? 22 липня, 2015    3329

Адміністративне оскарження податкових повідомлень-рішень є неефективним способом захисту прав платників податків 13 травня, 2014    2479

Відшкодування витрат як метод боротьби з податковим беззаконням: Частина ІІІ 26 грудня, 2013    11881

Введені нові ставки судового збору за подання адміністративних позовів до суду 30 жовтня, 2013    4630

Відшкодування витрат як метод боротьби з податковим беззаконням: Частина ІV 09 серпня, 2013    11760

Рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013 (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві) 09 серпня, 2013    4711

Відшкодування витрат як метод боротьби з податковим беззаконням 03 липня, 2013    6283

Відшкодування витрат як метод боротьби з податковим беззаконням: Частина ІІ 22 травня, 2012    13816

Відшкодування витрат як метод боротьби з податковим беззаконням: Частина І 18 травня, 2012    12142

Ухвала Конституційного суду РФ від 21 грудня 2004 р. № 454-О щодо обов’язку суду стягувати витрати на оплату послуг представника особи, на користь якої прийнято судовий акт, в розумних межах. 09 квітня, 2012    6492

Прокоментувати