Зупинення виконання судових рішень в податкових спорах.
Частина 1. Технічні питання

14 листопада, 2013 Ексклюзив

Відповідно до ч. 5 ст. 215 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – “КАСУ”), суд касаційної інстанції може зупиняти виконання судових рішень, які оскаржуються. Інших положень з цього питання, на жаль, процесуальний кодекс не містить.

Як наслідок, Вищий адміністративний суд України (далі – “ВАСУ”) здебільшого відмовляє в зупиненні виконання рішень судів нижчих інстанцій у спорах про скасування податкових повідомлень-рішень1 (далі – “ППР”). На думку ВАСУ, рішення у таких справах не передбачають їх виконання, а тому неможливим є зупинення такого виконання.

Також із численної практики ВАСУ випливає, що на касаційній стадії суд не може забезпечити позов шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення.

Тобто, на думку ВАСУ, незалежно від обставин справи, звернення платника до суду касаційної інстанції не зупиняє обов’язку сплатити податок за ППР, що залишене без змін апеляційним судом.

Проте чи все так однозначно?

Спрямованість норми про зупинення виконання судових рішень

Згідно з Податковим кодексом, з набранням законної сили судовим рішенням про відмову у скасуванні ППР настає узгодження податкового зобов’язання та виникає обов’язок сплатити таке зобов’язання платником (внести зміни до звітності). Такі наслідки можна назвати спеціальним способом виконання  судових рішень у справах про скасування ППР. Тому навіть з буквального прочитання ч. 5 ст. 215 КАСУ можна дійти висновку, що зупинення виконання рішення апеляції полягатиме в зупиненні обов’язку сплатити податок (внести зміни до звітності).

Навіть якщо з точки зору юридичної техніки наведена позиція може не бути однозначною, то заглянемо в мету норми. Сумнівним є те, що законодавець розділив судові рішення на два види: ті, які виконуються і не виконуються та дозволив зупиняти лише дію перших. Такого поділу судових рішень немає ні в КАСУ, ні в інших українських законах.

Очевидно, що завданням ч. 5 ст. 215 КАСУ є тимчасове уникнення (зупинення) наслідків судових рішень для сторони. В податкових спорах, як вже вказувалось, такими наслідками, зокрема, є обов’язок платника сплатити податок (внести зміни до звітності) у разі відмови суду у скасуванні ППР.

У зв’язку з наведеним, можна дійти висновку про наявність у ВАСУ повноважень зупиняти виконання рішень апеляційних судів, якими відмовлено в скасуванні ППР.

Щодо рівності

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні діє принцип верховенства права. Конституційний Суд України, в Рішенні від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004, з цього приводу зазначає, що верховенство права — це панування права в суспільстві, яке вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями справедливості, свободи та рівності.2

Статтею 129 Конституції України та статтею 10 КАСУ закріплений також принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Конституційний Суд з цього приводу зазначив, що необхідність слідувати даному принципу унеможливлює надання певних преференцій окремим суб’єктам судочинства3. Іншими словами, суд повинен забезпечувати сторонам однакову можливість використовувати процесуальні права, якими вони наділені.

Однак що виникає на практиці по відношенню до зупинення ВАСУ виконання судових рішень у податкових спорах? Порівняємо два такі спори:

У випадку, коли платник податків звертається із позовом до податкового органу про стягнення коштів з держави (надмірно сплачені кошти, бюджетне відшкодування і т.д.) утворюється “класичний” майновий спір про стягнення коштів. За логікою ВАСУ, рішення апеляційного суду про стягнення з держави коштів у такому спорі може бути зупиненим ВАСУ, оскільки матиме місце спір, в якому є підстави для буквального «виконання» судового рішення.  Як наслідок, платник не отримає від держави коштів до вирішення справи ВАСУ.

З іншого боку, у спорах, про оскарження платником безпідставного “стягнення” податків (по суті, винесення ППР і є “стягненням” податку), ВАСУ не зупиняє виконання судових рішень, посилаючись на нібито неможливість їх буквального «виконання». Як наслідок, не залежно від ініціації касаційної процедури платник за будь-яких умов повинен віддати кошти державі.

Тобто платник і держава знаходяться не у рівних умовах. Коли за наслідками судового рішення кошти повинен сплатити платник для держави – ВАСУ не вбачає можливості зупиняти дію таких рішень, проте, коли кошти повинна сплатити держава – дія таких рішень зупиняється до остаточного вирішення справи судом касаційної інстанції.

Таким чином, ВАСУ порушує принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом. Перевага надається наповненню Державного бюджету, тоді як завданням адміністративного судочинства є захист прав осіб від посягань з боку суб’єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАСУ).

Щодо забезпечення позову

Ще одним способом уникнення платником податків негативних наслідків, викликаних рішенням суду апеляційної інстанції, є забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Проте  і в цьому випадку, здебільшого, ВАСУ також відмовляє платнику, з посиланням на те, що відповідно до ч. 2 ст. 117 КАСУ, ухвали про забезпечення позову постановляють лише суди першої та апеляційної інстанцій. Більше того, ВАСУ вказує і на те, що забезпечення позову у касаційному провадженні є неможливим, оскільки вжиття таких заходів потребує оцінки доказів та попереднього встановлення обставин (чого не здійснює ВАСУ)4.

Однак вважаємо таку позицію суду обмеженим трактуванням ч. 2 ст. 117 КАСУ і таким, що не відповідає положенням, закріпленим Конституцією України.

До прийняття КАСУ, податкові спори вирішувались у порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України (далі – “ГПК”), положення якого (ст. 66 ГПК) прямо передбачали можливість забезпечення позову на будь-якій стадії провадження у справі.

Відповідно до ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Проте з прийняттям КАСУ, обсяг існуючих прав платника на забезпечення позову на будь-якій стадії судового процесу був звуженим – до можливості такого забезпечення лише під час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанцій. Таким чином, тлумачення ВАСУ положення ч. 2 ст. 117 КАСУ суперечать положенням ст. 22 Конституції України.

При цьому відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 1 листопада 1996 року № 9, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції, а судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Фактично, суд під час розгляду справи має оцінити відповідність тієї чи іншої норми, яка підлягає застосуванню, Конституції України. У випадку, якщо ж така норма не відповідає її положенням, суд не може визнати таку норму неконституційною, проте і не може її застосовувати, оскільки в такому разі рішення суду не буде відповідати Конституції України.

Винятки у судовій практиці, цивільний процес, господарський процес, зарубіжний досвід

В якості винятку все ж існує і позитивна судова практика ВАСУ щодо зупинення виконання судових рішень у справах про скасування ППР5.

Така обставина свідчить про неоднакове застосування ВАСУ одних і тих самих норм права. З цього приводу Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) неодноразово висловлював свою стурбованість. Зокрема, в Рішенні ЄСПЛ у справі Совтрансавто-Холдинг проти України суд вказав, що держава повинна забезпечити формування єдиного підходу судового правозастосування. При цьому він визначив порушенням передбаченого у ст. 6 Конвенції права на справедливий судовий розгляд ситуацію, коли суд з одного і того ж питання приймає протилежні рішення.

У справі Серков проти України ЄСПЛ звертає увагу на те, що за відсутності можливості забезпечити єдиний підхід у судовому правозастосуванні, суди при вирішенні справи мають застосовувати законодавство в інтересах заявника.

Таким чином, оскільки рішення ЄСПЛ є джерелом права в Україні, ВАСУ при вирішенні питання щодо можливості зупинення виконання судових рішень у податкових спорах, повинен приймати рішення на користь заявника, тобто у разі отримання обґрунтованої заяви, надавати можливість такого зупинення.

Суто для порівняння, на відміну від адміністративного, цивільний та господарські процеси в Україні допускають вжиття заходів забезпечення позову на будь-якій (в т.ч. касаційній) стадії судового процесу (стаття 151 ЦПК, стаття 66 ГПК).

Якщо звернутися і до практики наших сусідів, то відповідно до ч. 2 ст. 90 Арбітражного процесуального кодексу Російської Федерації (далі – “АПК РФ”) забезпечувальні заходи допускаються на будь-якій стадії арбітражного процесу. Відповідно до АПК РФ, у суду касаційної інстанції наявні повноваження виносити рішення про забезпечення позову і зупиняти дію оскаржуваного рішення до вирішення справи в касаційній інстанції (наприклад, Ухвала Федерального Арбітражного суду Поволжського округу від 23.09.2012 р у справі № А12-18854/2011, текст ухвали міститься у Картотеці арбітражних справ Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації).

З наведеного випливає, що обмеження в застосуванні заходів забезпечення позову на рівні касаційної інстанції є радше непорозумінням (недоліком юридичної техніки) КАСУ, ніж реальною волею законодавця.

Пропозиції

Враховуючи викладене, пропонуємо платникам  щоразу заявляти про зупинення виконання судових рішень та про забезпечення позову, посилаючись на загальне розуміння правових норм в співвідношенні їх з Конституцією України та метою їх встановлення законодавцем.

Однак для уникнення непорозумінь, все ж вважаємо за необхідне внести зміни до ч. 2 ст. 117 КАСУ, якими надати ВАСУ повноваження із застосування заходів забезпечення позову на стадії касаційного оскарження судових рішень.

В якості альтернативи, можна доповнити ч. 5 ст. 215 КАСУ положенням про те, що під зупиненням виконання судових рішень розуміється зупиненням наслідків таких судових рішень, що настають у зв’язку з набранням ним законної сили.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

Примітки:

1Для прикладу рішення, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень (ЄДРСР) за посиланнями:

2Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м’якого покарання) від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004.

3Рішення Конституційного суду України від 16 червня 2011 року N 5-рп/2011.

4Приклади рішень за посиланнями ЄДРСР:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/30348935

http://reyestr.court.gov.ua/Review/21769664.

5Міститься в ЄДРСР за посиланнями: 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/28911869,

http://reyestr.court.gov.ua/Review/8306264.

З повагою,

© ТОВ «КМ Партнери», 2013

Перегляди 10129

КОМЕНТАРІ

  1. Стаття
    Володимир 29 жовтня, 2014

    Практичної користі з цього всього, на жаль, мало, бо висновок виходить такий, що за існуючої практики перспективи зупинення виконання практично нульові. Але, тим не менш, дякую за гарний огляд!

Прокоментувати