Захист імені на сайт: судова практика у сфері доменних спорів

28 серпня, 2012 Ексклюзив

Стаття 1 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від 15.12.1993 року № 3689-ХІІ містить визначення “доменного імені” – це ім’я, що використовується для адресації комп’ютерів і ресурсів в Інтернеті. Користувач мережі Інтернет вводить в браузері доменне ім’я – своєрідний ідентифікатор веб-сторінки, яка місить необхідну для нього інформацію.

Згідно з даними, отриманими з ресурсу, на сьогодні у світі нараховується близько 8 мільярдів веб-сторінок. Доступ до кожної з неї забезпечується за допомогою доменного імені. Це своєрідний “телефонний номер” веб-сторінки, який дозволяє в разі потреби з нею “зв’язатися”. До речі, на початку розвитку доменних спорів у Канаді та США більшість судів надавали доменним іменам правовий режим охорони саме телефонного номеру.

Оскільки кількість Інтернет-користувачів постійно зростає, такі ідентифікатори мають все більшу цінність для тих, хто розміщує інформацію у всесвітній мережі, і тому кількість доменних спорів у світі постійно збільшується.

Право на використання доменного імені, якщо воно має економічну цінність для особи, визнано правом власності в розумінні статті 1 протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. До такого висновку дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні Paeffgen GMBH v. Germany від 18 вересня 2007 року. Внутрішнє законодавство України не містить аналогічної норми, однак можна припустити, що зазначений вище підхід підлягає застосуванню і в Україні за аналогією права, адже, відповідно до частини 1 статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 року № 3477-ІV, “суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права”.

Вирішення спорів, пов’язаних із доменними іменами, потребує спеціальних знань у галузі інформаційних технологій, що, на наш погляд, і викликає найбільшу складність як в учасників спору, так і в посередників, які намагаються його врегулювати.

В Україні судова практика у сфері доменних спорів усе ще не надто поширена, однак із кожним роком спостерігається динаміка у бік її збільшення. На сьогодні Єдиний державний реєстр судових рішень налічує понад 100 судових рішень, які стосуються доменних спорів.

На жаль, судовий розгляд залишається найпоширенішим видом вирішення такого роду спорів, витісняючи ADR (Alternative Dispute Resolution –альтернативні методи вирішення спорів), який набув значної популярності в світі. Це спричинене зокрема тим, що законодавство України не зобов’язує сторони до нього вдаватися перед судовим розглядом, а Єдина політика розв’язання доменних спорів (UDRP, Uniform Dispute Resolution Policy) не застосовується для доменної зони .UA.

Більшість спорів цієї категорії стосується кіберсквотингу – недобросовісної реєстрації, використання чи торгівлі доменними іменами, в яких використовується чужий об’єкт інтелектуальної власності з метою одержання вигоди.

Оскільки найчастіше такі спори виникають у сфері реалізації суб’єктами господарювання своїх прав та законних інтересів, вони вирішуються господарськими судами, як правило, за місцезнаходженням реєстранта доменного імені. В інших випадках такого роду справи розглядаються місцевими загальними судами.

У доменних спорах традиційно беруть участь адміністратор, реєстрант та реєстратор доменних імен.

Адміністратор – це організація, яка здійснює адміністрування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет. Частина 1 статті 56 Закону України “Про телекомунікації” до адміністрування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет включає:

комплекс організаційно-технічних заходів, необхідних для забезпечення функціонування технічних засобів підтримки адресування, у тому числі серверів доменних назв українського сегмента мережі Інтернет, реєстру домену .UA в координації з міжнародною системою адміністрування мережі Інтернет, спрямованих на систематизацію та оптимізацію використання, обліку та адміністрування доменів другого рівня, а також створення умов для використання простору доменних імен на принципах вільного доступу, захисту прав споживачів послуг Інтернет та вільної конкуренції“.

Фактично функції адміністратора нині виконує ТОВ “Хостмайстер” – підприємство, засноване фізичними особами, хоча, відповідно до частини 3 статті 36 Закону України “Про телекомунікації”, “адміністрування адресного простору мережі Інтернет у домені .UA здійснюється недержавною організацією, яка утворюється самоврядними організаціями операторів/ провайдерів Інтернет та зареєстрована відповідно до міжнародних вимог“.

Реєстрант – це особа, яка користується та має право розпорядитися доменним ім’ям упродовж строку, на який воно зареєстроване. Дані про реєстранта містяться в полі “admin-c” мережевого протоколу “WHOIS”, основне застосування якого – одержання реєстраційних даних про власників доменних імен, IP-адрес та автономних номерів у мережі Інтернет. Одержати такі дані можна, наприклад, скориставшись пошуком на сайті адміністратора доменної зони .UA – ТОВ “Хостмайстер”.

Хотіли б звернути увагу, що в полі «admin-c» часто зазначається інша особа, аніж та, що фактично одержала право використовувати доменне ім’я. Наприклад, це може бути працівник компанії, який реєстрував доменне ім’я, хостинг-компанія тощо. У такому разі вони і мають право розпоряджатися доменним іменем, тому для запобігання можливим доменним спорам рекомендуємо, щоб реєстратором зазначалася саме та особа, яка фактично його використовує.

Реєстратор – це, відповідно до пункту 2.7.2. Правил домену .UA, “суб’єкт господарювання, який надає реєстранту послуги, необхідні для технічного забезпечення делегування і функціонування доменного імені“. Реєстратори діють на підставі договору з адміністратором публічного домену. Офіційний список реєстраторів в доменних іменах .UA, .COM.UA, .KIEV.UA міститься на сайті адміністратора доменної зони .UA – ТОВ “Хостмайстер” за адресою. Згідно з Принципами діяльності ТОВ “Хостмайстер”, “схема реалізації послуг .UA ccTDL і публічних 2DL має бути дворівневою, за якої безпосередньо з кінцевим користувачем працюють винятково реєстратори, які знаходяться в економічно рівних умовах і чесно конкурують між собою. Таким чином, реєстратор – це та особа, до якої реєстрант безпосередньо звертається для реєстрації доменного імені. Також це та особа, яка може здійснити переделегування (передачу прав на користування, виходячи з пункту 2.19 Правил домену.UA) доменного імені на іншого реєстранта.

Доменні спори в Україні найчастіше виникають із приводу захисту прав на торговельну марку та комерційне найменування.

Вимоги, які висуваються під час судового розгляду такого роду спорів, складають, зокрема, визнання дій особи щодо реєстрації та користування доменним ім’ям незаконними, припинення делегування доменного імені, в якому використовується охоронювана законом торговельна марка чи комерційне найменування, а також перереєстрація доменного імені на особу, яка має право його використовувати.

В обґрунтування позовних вимог позивачі посилаються на чинне законодавство України, а також, залежно від виду доменного імені, на Правила домену .UA, Регламент реєстрації доменних імен в домені .COM.UA, а також Регламент реєстрації доменних імен в домені .KIEV.UA, розроблені ТОВ «Хостмайстер».

На сьогодні не до кінця зрозуміла правова природа зазначених вище документів ТОВ “Хостмайстер”, адже суди дають їм різну правову характеристику.

Зокрема, Київський апеляційний господарський суд у Постанові від 21.01.2009 року № 12/82 застосував Правила домену .UA як звичай:

Пунктом 1.2 Правил домену .UA визначено, що дані Правила розроблені адміністратором домену .UA з дотриманням чинних правил ІСANN (RFC#1591, ICP-1), з урахуванням рекомендацій ICANN, CENTR, US DoC, WIPO, а також міжнародного досвіду, та є умовами надання адміністратором домену .UA третім особам послуг з адміністрування та технічного супроводу домену .UA.

Тому, дані Правила як джерело права є звичаєм, а саме правилом поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин (аб. 2 ч. 1 ст. 7 Цивільного кодексу України)“.

Таку характеристику Правилам домену .UA було надано низкою інших судових рішень.

Однак Рішенням Господарського суду м. Києва від 04.10.2011 року № 20/296 Правила домену .UA були застосовані в силу того, що вони є частиною договору:

Оскільки Правила домену .UA є загальнодоступними у мережі Інтернет (а відповідачем-2 не надано суду належним чином засвідченої копії таких Правил, посилаючись на відсутність їх оригіналу), суд вважав за необхідне отримати вказані Правила із мережі Інтернет. При цьому суд зазначає, що на Правилах міститься знак охорони авторського права: латинська літера “c”,обведена колом, – ©; ім’я особи, яка має авторське право ТОВ «Хостмайстер»; рік першої публікації – 2004 р.

Як вбачається із п. 1.3 Правил домену .UA, такі Правила є невід’ємною частиною договорів, які укладаються адміністратором домену .UA, з приводу делегування та адміністрування доменних імен в домені .UA та конкретизують права і обов’язки сторін таких договорів.

Таким чином, Правила домену .UA є додатком до договорів, які укладаються адміністратором домену .UA і конкретизують права та обов’язки сторін таких договорів. Відповідно, Правила домену .UA як додаток до договору, є обов’язковими до застосування сторонами відповідних договірних відносин та не розповсюджують свою дію на осіб, які не є сторонами договору, відповідно, не породжують для них певні права та обов’язки“.

Таким чином, на сьогодні правовий статус Правил домену.UA не визначений, адже судова практика надає цьому документу різну правову оцінку: як договору і як правовому звичаю.

Як уже було зазначено вище, в Україні спори про доменні імена найчастіше виникають із приводу захисту прав на торговельну марку та комерційне найменування.

При цьому доводити, що хтось незаконно використовує в доменному імені комерційне найменування іншої особи, може бути зручнішим, адже право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту його першого використання та охороняється без обов’язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, чи є комерційне найменування частиною торговельної марки.

Однак у такому разі суд може вимагати доведення того, що особа, яка вважає, що її права порушено, дійсно використовує таке комерційне найменування. Докази, якими можна підтвердити справжність використання комерційного найменування, в кожному конкретному випадку встановлюються окремо. Наприклад, Київським апеляційним господарським судом у постанові від 14.12.2009 р. № 20/590 було зазначено, що:

Позивачем на території України використовується скорочене комерційне найменування “MICHELIN”, про що свідчать залучені до матеріалів справи [докази], зокрема: копії рахунків поставки шинної продукції на територію України, Аналітичний звіт з проекту “Дослідження рівня обізнаності щодо торговельної марки “MICHELIN” компанії IFAK за червень 2009 р., статті засобів масової інформації та Інтернет-статті, які колегією суду апеляційної інстанції визнаються належними та достатніми доказами

Таким чином, право позивача на комерційне найменування Compagnie Generale des Etablissements Michelin – MICHELIN & Сіе (Компані Женераль диз Етаблістан Мішлен-Мішлен і Компані) та відповідно право на скорочене комерційне найменування «MICHELIN», яке є похідним від повного найменування, охороняється на всій території України.

Що ж стосується торговельних марок, то якщо позивач бажає заборонити неправомірне використання знаку для товарів і послуг у доменному імені, йому слід довести, що (і) знак використовується в доменному імені та (іі) таке використання неправомірне.

Частина 4 статті 16 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від 15.12.1993 року № 3689-ХІІ передбачає способи використання знака для товарів і послуг. Встановлення факту, що певний знак для товарів і послуг використовується в доменному імені, як правило, вимагає спеціальних знань і здійснюється в ході експертизи.

Частина 5 статті 16 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” надає власникові свідоцтва на торговельну марку виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди знак, в тому числі, і в доменних іменах.

При цьому слід зазначити, що, відповідно до частини 6 цієї статті, виключне право забороняти іншим особам використовувати зареєстрований знак не поширюється на випадки здійснення будь-якого права, що виникло до дати подання заявки або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки.

На цій підставі суди визнають використання доменного імені, в якому використано торговельну марку іншої особи, правомірним, якщо заявка була подана підприємством пізніше, аніж зареєстровано доменне ім’я.

У такому випадку при можливості слід також доводити неправомірність використання в доменному імені комерційного найменування, яке обов’язковій реєстрації не підлягає.

Окреме питання в доменних спорах займає вибір кола відповідачів, адже більшість доменних спорів спрямовані на відміну делегування доменного імені з подальшою його реєстрацією на законного власника.

У зв’язку з цим, позов найчастіше подається до реєстратора, а також особи, яка нібито порушує права на доменне ім’я, та адміністратора. Включення перших двох до кола відповідачів є логічним. Так, наприклад, відповідно до пункту 3.6. розділу 3 Регламенту реєстрації доменних імен в домені COM.UA, “заявка на переделегування доменного імені іншому Реєстранту приймається тільки від Реєстратора, на обслуговуванні якого знаходиться доменне ім’я”. Тобто фактично процедуру переделегування доменного імені здійснює саме реєстратор.

Залучення в якості відповідача реєстранта також доцільне, адже вимога припинити незаконне використання доменного імені адресована саме до нього.

Однак при цьому не до кінця зрозуміло, яку роль на етапі виконання рішення відіграє адміністратор. Так, Господарський суд міста Києва у своєму рішенні від 30.11.2010 р. № 12/25-20/334 встановив, що: за наведених обставин, суд приходить до висновку про необгрунтованість та безпідставність посилань позивача на Правила домену .UA в обґрунтування заявлених позовних вимог, оскільки між позивачем та ТОВ “Хостмайстер” відсутні договірні відносини, додатком до яких були б вказані Правила.

При цьому суд зазначає, що Законом України “Про телекомунікації” відповідач-2, як уповноважена організація, не наділений повноваженнями щодо прийняття рішення про відміну делегування приватного доменного імені в публічному домені і скасування вказаного доменного імені“.

Таким чином, роль адміністратора в якості відповідача у доменних спорах на сьогодні залишається не до кінця визначеною.

Ми зупинилися на найбільш проблемних питаннях, які виникають під час вирішення доменних спорів. Звичайно, відсутність належного законодавчого регулювання, а також необізнаність суддів та інших учасників процесу із технічними аспектами, делегування, переделегування та функціонування доменних імен ускладнює ефективне розв’язання доменних спорів. Національні суди, особливо суди першої інстанції, найчастіше здійснюють саме помилки факту, адже не мають необхідних спеціальних технічних знань, які необхідні в цій сфері. Таким чином, під час розгляду доменних спорів слід залучати відповідних фахівців у галузі інформаційних технологій.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

З повагою,

© ТОВ «КМ Партнери», 2012

Перегляди 9925

Прокоментувати