Відшкодування витрат як метод боротьби з податковим беззаконням: Частина ІІІ

26 грудня, 2013 Ексклюзив

Правова природа судового збору та адекватність його нормативного регулювання (оновлено 26.12. 2013)

Читати інші частини циклу

У даній статті розглянуті питання правової природи судового збору, його місця у системі податків та обов’язкових зборів, а також відповідності нормативного регулювання судового збору його суті. Мова йде про судовий збір, який сплачується при зверненні до суду і деяких подальших кроках розвитку судової справи.

Історія зростання розміру витрат на судовий збір

З прийняттям Закону України “Про судовий збір” ставки судового збору значно зросли. Особливо це “зачепило” учасників адміністративного судочинства, які судяться з податковою1.

Так, максимальна сума до сплати у зв’язку з поданням позову проти податкової зросла у 5,7 разів – з 406 грн до 2294 грн у періоді з 01.11.2011 р. до 23.10.2013 р. Зазначимо, що раніше при поданні позову сплачувалося дві складові суми, яка сама по собі була менша: державне мито складало 2/5 (максимальна сума з позовів майнового характеру  170 грн), і 3/5 від суми  витрати з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів (у господарських справах – 236 грн).

Однак законодавець на цьому не зупинився. Раніше ми зазначали про ймовірність додаткового збільшення розміру ставок судового збору, оскільки на розгляді у Верховній Раді України знаходився проект Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору” №11183 від 06.09.2012 р.

Зазначений закон був прийнятий Верховною Радою України лише через рік після його реєстрації і набрав чинності 23.10.2013 р.2

Прийнятим законом розмір судового збору за подання адміністративних позовів майнового характеру був знову суттєво збільшений.

Наразі за подання адміністративних позовів майнового характеру розмір судового збору тепер становить 2 відсотки від розміру майнових вимог, але не може бути меншим за 1,5 розміри мінімальної заробітної плати і не може бути більшим за 4 розміри мінімальної заробітної плати.

Для ілюстрації зростання сум судового збору в адміністративних спорах платників з податковою, наводимо порівняльну таблицю розміру судового збору за подання адміністративних позовів майнового характеру до та після прийняття змін до Закону України “Про судовий збір”:

Розмір судового збору

У період з 01.11.2011 р. до 23.10.2013 р.

(з урахуванням розміру мінімальної зарплати 1147 грн)

Після 23.10.2013 р.

 (з урахуванням розміру мінімальної зарплати 1208 грн)

Мінімальний

114,7 грн 1 827 грн

Максимальний

2294 грн 4 872 грн

Таким чином, з вищенаведеної таблиці вбачається, що мінімальний розмір судового збору збільшився майже у 16 разів, а максимальний у 2 рази порівняно із раніше збільшеними ставками, що діяли у період з 01.11.2011 р. до 23.10.2013 р.

Якщо ж порівнювати з розміром суми, яка сплачувалася до 01.11.2011 р., тобто до прийняття Закону України “Про судовий збір”, то максимальна сума до сплати у зв’язку з поданням позову проти податкової зросла вже у 12 разів – з 406 грн до 4 872 грн.

І ця сума буде дедалі збільшуватися, принаймні, у зв’язку із зростанням мінімальної заробітної плати з роками, до якої прив’язаний розрахунок розміру судового збору.

Можна припустити, що такий хід законодавця був спрямований на розвантаження адміністративних судів, адже платникам податків, яким донараховують податкові зобов’язання на невеликі суми, тепер легше “погодитися” з донарахуваннями податкових органів, навіть якщо вони є неправомірними, аніж звертатися до суду та сплачувати судовий збір. Але таке “прагнення” досягається, фактично, завдяки обмеженню права на судовий захист порушених прав та інтересів платників податків.

Щоправда, варто зазначити, що разом із черговим збільшенням розміру судового збору Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору” № 590 від 19.09.2013 р. запровадив новий порядок сплати судового збору.

Наразі при поданні адміністративного позову майнового характеру замість повної суми судового збору сплаті підлягає лише 10 % від неї. При цьому, якщо суд задовольнить майнові вимоги у повному обсязі, позивач не сплачує решту 90 % суми судового збору.

У випадку відмови у задоволенні майнових вимог у повному обсязі, суд у своїй постанові зобов’язує позивача сплатити решту 90 % судового збору або зобов’язує обидві сторони сплатити судовий збір пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини позовних вимог.

На перший погляд зазначені зміни носять позитивний характер для платників податків. Адже логічно, що при неправомірності податкових донарахувань суд першої інстанції “об’єктивно та всебічно” розгляне справу і винесе рішення на користь платника податків, а тягар сплати судового збору буде покладений на податковий орган. Інакше кажучи, тепер діє принцип “програв – плати”.

Однак необхідно враховувати, що податкові органи звільнені від обов’язку сплати судового збору (п. 21 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”). Це означає, що у разі задоволення вимог платника податків та скасування податкових повідомлень-рішень суд не може зобов’язати податковий орган сплачувати решту судового збору.

Таким чином, у разі, коли суд скасовує податкове повідомлення–рішення, 90% судового збору не буде сплачуватися взагалі.

Враховуючи вищезазначене, видається дивним, що у фінансово-економічному обґрунтуванні доцільності прийняття законопроекту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» зазначалося, що: “Прийняття цього Закону не потребує збільшення бюджетних видатків. Натомість загальна сума додаткових надходжень до Державного бюджету України, у результаті внесення відповідних змін, за 7 місяців поточного року складе 110 млн. грн”.

При цьому законодавець оперує конкретними сумами додаткових надходжень до державного бюджету у розмірі 110 млн. грн. Напевно, що така сума не була взята «з повітря» і має носити реальний характер.

Однак, яким же чином законодавець розраховує на вищезазначені додаткові надходження, коли він самостійно вносить зміни, які передбачають НЕнадходження коштів у разі прийняття судом рішень на користь платників податків? Чи законодавець, закладаючи такі суми, розраховував на численні відмови у задоволені судами позовів платників податків щодо оскарження податкових повідомлень-рішень?

Тому вважати оновлену процедуру сплати судового збору в адміністративному судочинстві позитивним нововведенням передчасно. Новий порядок сплати більше наштовхує на думку, що тепер у суддів з’являється ще одна підстава для критичної оцінки позицій платників податків у судах. Адже тепер задоволення судами позовних вимог платників у спорах з податковими органами (органами доходів і зборів), окрім ненадходжень до бюджету донарахованих податків або зборів, будуть мати наслідком ще й ненадходження до бюджету 90 % суми судового збору.

Можливі додаткові витрати через нечіткість порядку сплати збору

Не до кінця врегульованим на сьогоднішній день залишається й питання порядку сплати судового збору та оформлення відповідного платіжного документу.

З 07.07.2012 р. Наказ Головної ДПІ України від 22.04.1993 р. № 15 “Про затвердження Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита” (далі  “Інструкція № 15”), згідно з яким відбувалася сплата й судового збору як плати за подання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг, втратив чинність у зв’язку з прийняттям Наказу Міністерства фінансів України від 07.07.2012 р. № 811 “Про затвердження Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита” (далі  “Інструкція № 811”).

У новій Інструкції №811 відсутня будь-яка згадка про судовий збір або про плату за подання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг. Тому наразі єдиними документами, які регулюють сплату судового збору, є Кодекс адміністративного судочинства України та Закон України “Про судовий збір”. Проте вказані нормативно-правові акти не містять жодних вимог щодо оформлення документу про сплату судового збору. Так, зокрема, вимога щодо проставлення на зворотній стороні платіжного доручення відмітки банку про зарахування коштів до бюджету, яка раніше була встановлена Інструкцією № 15, в нормативно-правових актах наразі відсутня.

Тим не менш, Державна судова адміністрація України у своєму Листі від 10.11.2011 р. № 12-6621/11 зазначила про необхідність проставлення відмітки банку про зарахування коштів до бюджету.

Відповідно, на практиці юристи були змушені рекомендувати особам, що звертаються до суду, проставляти у банках зазначені відмітки, враховуючи вірогідність залишення судом позовної заяви (апеляційної або касаційної скарги) без розгляду, посилаючись на вимоги вищезазначеного Листа.

А отримання такої відмітки було і залишається платним. Так, наприклад, згідно з усно отриманою в “Райффайзен Банк Аваль” інформацією, банк може проставляти такі відмітки на прохання клієнта, але вже за оплату (вартість такої “послуги” в “Райффайзен Банк Аваль” становить 10 грн).

Тобто, навіть тут платник податків був змушений нести додаткові витрати через відсутність чіткого регулювання питання сплати судового збору та оформлення відповідного платіжного документу для того, щоб його позовна заява (апеляційна чи касаційна скарга) не була залишена без розгляду.

Втім, нещодавнім Листом Державної судової адміністрації України від 16.08.2013 р. № 12-4618/13, положення щодо необхідності проставлення відміток на платіжних дорученнях було виключено з попереднього Листа від 10.11.2011 р. № 12-6621/11.

Таким чином, наразі можливо стверджувати про відсутність необхідності проставлення на зворотній стороні платіжного доручення відмітки банку про зарахування коштів до бюджету. Однак, для перестраховування та мінімізації ризиків залишення позовних заяв (апеляційних чи касаційних скарга) без розгляду деякі юристі й досі рекомендують все ж таки проставляти такі відмітки.

Історія питання: від державного мита до судового збору

До набуття чинності Законом України “Про судовий збір” (01.11.2011 року) при зверненні до суду обов’язковою була сплата державного мита, а згодом судового збору, але у порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита,  такі перехідні положення й досі містять деякі процесуальні кодекси України.

Так, наприклад, Кодекс адміністративного судочинства (п. 3 розділу VII “Прикінцеві та перехідні положення”):

3. До набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору:

1) судовий збір при зверненні до адміністративного суду сплачується у порядку, встановленому законодавством для державного мита;

2) розмір судового збору визначається відповідно до підпункту “б” пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”3, крім випадків, встановлених підпунктом 3 цього пункту;

3) розмір судового збору щодо майнових вимог про стягнення грошових коштів становить один відсоток від розміру таких вимог, але не більше 1700 гривень”.

Тобто судовий збір є наступником державного мита, яке сплачувалося при зверненні до суду.

Правова природа судового збору:    

  • на відміну від раніше сплачуваного державного мита, це формально не податок;
  • така рокіровка  одна із складових зміни кількості податків при прийнятті Податкового кодексу. 

Державне мито, яке раніше сплачувалося при зверненні до суду, як загальнообов’язковий платіж входило до системи оподаткування (ст. 14 Закону “Про систему оподаткування”, який втратив чинність з 1 січня 2011 року з набуттям чинності Податковим кодексом).

Тому порядок встановлення та механізм сплати державного мита було чітко врегульовано на законодавчому рівні як й інші платежі, що входять до системи оподаткування.

Але так було до Податкового кодексу України.

Наразі ані державне мито, ані судовий збір, який є обов’язковим до сплати у разі звернення до суду з позовною заявою, апеляційною скаргою і т.п., не входять до системи оподаткування за Податковим кодексом. Зокрема, вони відсутні у переліку загальнообов’язкових податків та зборів, якій міститься у ст. 9 Податкового кодексу.

Раніше (до Податкового кодексу), державне мито при зверненні до суду (наступником якого є судовий збір), входило до системи оподаткування і визнавалося податком (обов’язковим збором). Що змінилося з прийняттям Податкового кодексу – чи для того, щоб такий платіж перестав бути податком його було достатньо просто вивести із системи оподаткування  не назвати податком (обов’язковим збором) у Податковому кодексі (і таким чином зменшити кількість податків до сплати в Україні – попрацювати на рейтинги)?

Якщо взяти до уваги, що:

“Установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Податковим кодексом, забороняється (п. 9.4 ст. 9 Податкового кодексу)”;

“Загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають (п. 4.2 ст.4 Податкового кодексу)”;

то виходить, що цей збір можна не платити, якщо він є по суті податком?

Для відповіді необхідно розібратися, що являють собою ці платежі.

Державне мито та судовий збір як загальнодержавні податкові збори

1.

Згідно з п. 6.2 ст. 6 “Поняття податку та збору” Податкового кодексу:

“Збором (платою, внеском) є обов’язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій”.

Тобто податковому збору мають бути притаманні наступні ознаки:

  • обов’язковість його сплати;
  • обумовленість сплати отриманням спеціальної вигоди, яка полягає й у вчиненні державними органами юридично значимих дій на користь платників;
  • спрямування (зарахування) збору до відповідного бюджету.

Вбачається, що судовий збір цим критеріям по суті відповідає. Тож його можна не платити, оскільки він не внесений до переліку податків і зборів за Податковим кодексом?

2.

Однак і тут не все так просто. Адже можуть заперечити, що правомірність запровадження обов’язкових зборів окремими законами (не власне Податковим кодексом) передбачена в якості перехідного порядку п. 2 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення” Податкового кодексу, згідно з яким:

“Збори (плата, внески), не встановлені цим Кодексом як загальнодержавні або місцеві, але встановлені законодавчими актами України як обов’язкові платежі до набрання чинності цим Кодексом, справляються за правилами, встановленими цими законодавчими актами України, до набрання чинності законом про адміністративні послуги та іншими законами, що регулюватимуть справляння відповідних зборів (плати, внесків)”.

Закон “Про адміністративні послуги” вже набрав чинності. Але дія вищевказаної перехідної норми фактично продовжена: згідно з п. 5 ст. 20 “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про адміністративні послуги”, що набрав чинності 07.10.2012 р. наведені вище положення втратять чинність лише з 01.01.2014 р. До того ж часу КМУ має подати на розгляд Верховної Ради України проект закону “про включення до Податкового кодексу України положень стосовно державного мита, інших обов’язкових платежів” тощо (пп. “д” п. 6 ст. 20 “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про адміністративні послуги”).

Зазначимо, що 18 січня 2013 року такий законопроект був оприлюднений на сайті Міністерства фінансів України для обговорення. Цим законопроектом, серед іншого, пропонується включити державне мито до загальнодержавних податків та зборів, у зв’язку з чим доповнити п. 9.1 ст. 9 Податкового кодексу новим підпунктом 9.1.19.

Тобто законодавець тим самим визнав, що (1) припустився “помилки”, передбачивши можливість встановлювати обов’язкові платежі окремими законами, та що (2) державне мито та інші обов’язкові платежі мають бути включені до системи оподаткування, що потребує внесення змін до Податкового кодексу.

3.

Однак цей крок не адресує судового збору.

Фактично сьогоднішній судовий збір являє собою поєднання колишніх державного мита та витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, тобто наразі це “два в одному”.

Згідно із ст. 1 Закону України “Про судовий збір”: “Судовий збір – збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат”.

Відповідно до положень процесуальних кодексів України, несплата судового збору є підставою для відмови у прийнятті позовних заяв, апеляційних скарг і т. ін. Тобто у разі його несплати громадяни та підприємства позбавляються права на судовий захист своїх інтересів. Інакше кажучи, є всі підстави стверджувати, що судовий збір сплачується за розгляд судами справ за позовами громадян та платників податків, і що призначення судового збору  це забезпечення фінансування судів.

Судовий збір сплачується до спеціального фонду Державного бюджету, головним розпорядником якого, згідно з ст. 142 закону “Про судоустрій і статус суддів”, є Державна судова адміністрація щодо фінансового забезпечення діяльності всіх судів загальної юрисдикції.

Тобто, судовий збір є обов’язковим до сплати при зверненні до суду, подачі апеляційних скарг і т.п. (тобто пов’язаний із вчиненням державним органом  судом спеціальних дій на користь платника), сплачується до державного бюджету, а, отже, таки відповідає критеріям податкового збору за Податковим кодексом.

Тож чому він відсутній ще у Податковому кодексі?

Виведення його з системи оподаткування та закріплення окремим Законом України “Про судовий збір” створює передумови для перекладання фінансування судів на громадян та платників податків, що є грубим порушенням положень Конституції України та Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, а також підриває засади судочинства в Україні, обмежуючи право громадян та платників податків на відстоювання своїх інтересів у судах.

Адже збільшувати “судовий збір” можна до нескінченності, і оскільки він не податок чи збір у складі системи оподаткування, то робити це за спрощеною процедурою по мірі необхідності заповнення “дір” у Державному бюджеті України. Навіщо передбачати видатки Державного бюджету на фінансування судів, якщо це можна досить просто “перекласти” на плечі тих, хто звертатиметься до суду за захистом порушених прав, охоронюваних інтересів.

Судовий збір як джерело фінансування судів

З прийняттям Закону “Про судовий збір” ставки судового збору значно зросли у порівнянні з судовими витратами, яких раніше зазнавала особа, що зверталася до суду.

Але судам однаково не вистачає коштів. Згідно з інформацією Державної судової адміністрації України, поточні витрати судів загальної юрисдикції (без урахування оплати праці та комунальних послуг) фінансуються всього на 9,1% від необхідного4.

І не вистачає начебто саме коштів на зміцнення матеріально-технічної бази судів, включаючи створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційної системи, веб-порталу судової влади, комп’ютерних локальних мереж, сучасних систем фіксування судового процесу, придбання та обслуговування комп’ютерної і копіювально-розмножувальної техніки, впровадження електронного цифрового підпису”. Тобто коштів на інформаційно-технічне забезпечення судових процесів в контексті законодавства, що діяло до набрання чинності Закону України “Про судовий збір”.

Що ж зробив Уряд? Замість того, аби “віднайти” кошти у Державному бюджеті, як це вимагається чинним законодавством, Уряд просто вніс зміни до Закону України “Про судовий збір” і збільшив розмір судового збору.

При цьому, як вже зазначалося вище, фінансово-економічним обґрунтуванням доцільності прийняття змін до Закону України “Про судовий збір” було збільшення надходжень до Державного бюджету України.

Тобто фактично фінансування судів перекладається з державного бюджету на позивачів, у тому числі платників податків  у спорах проти податкової.

Це суперечить як положенням Конституції України, так і Закону України “Про судоустрій і статус суддів”:

Статтею 140 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” встановлено, що:

1. Фінансування та належні умови функціонування судів і діяльності суддів забезпечуються державою відповідно до Конституції України.

2. Забезпечення функціонування судової влади передбачає: 

  1) визначення в Державному бюджеті України видатків на фінансування судів не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя відповідно до закону”.

Відповідно до ст. 142 зазначеного Закону “1. Фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України”.

А за ч. 1 ст. 130 Конституції України: “Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів“.

Цьому положенню частини першої статті 130 дано офіційне тлумачення згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 11.03.2010 р. N 7-рп/2010, за яким зокрема:

1. В аспекті конституційних подань положення частини першої статті 130 Конституції України, а саме: “Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів”, необхідно розуміти так, що:

  • фінансування всіх судів в Україні повинне забезпечуватися державою виключно за рахунок коштів Державного бюджету України;  
  • від імені держави забезпечення фінансування судів здійснюють Кабінет Міністрів України шляхом розроблення та подання до Верховної Ради України проекту закону про Державний бюджет України та Верховна Рада України шляхом затвердження Державного бюджету України виключно законом України, здійснення контролю за його виконанням і прийняття рішення щодо звіту про його виконання;
  • у Державному бюджеті України мають визначатися окремо для всіх судів України видатки на їх утримання не нижче рівня, що надає можливість незалежного здійснення правосуддя, з подальшим забезпеченням повного і своєчасного виділення таких видатків;
  • органи виконавчої влади беруть участь в організаційному забезпеченні функціонування судів і діяльності суддів у випадках та в порядку, передбачених Конституцією України та законами України.

2. В аспекті конституційних подань положення частини першої статті 130 Конституції України, а саме: “У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів”, треба розуміти так, що Кабінет Міністрів України зобов’язаний у проекті закону про Державний бюджет України передбачати окремими рядками видатки для кожного суду всіх юрисдикцій і рівнів в достатніх для здійснення правосуддя обсягах, а Верховна Рада України законом повинна визначати такі видатки у Державному бюджеті України“.

Отже, чинне законодавство чітко встановлює, що фінансування судів має відбуватися виключно за рахунок коштів Державного бюджету України, а не за рахунок учасників судового процесу, зокрема за рахунок платників податків у спорах проти податкової.

Дуже цікаво в цьому ключі виглядає обґрунтування законопроекту, що його прийняття не призведе до збільшення видатків державного бюджету, адже відповідні витрати за Конституцією України мають фінансуватися саме за рахунок Державного бюджету України.

Щодо невідповідності зазначеного законопроекту положенням чинного законодавства зазначено й у висновку Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України, зокрема:

“1. Основна ідея законопроекту полягає у тому, щоб за рахунок збільшення ставок судового збору з учасників судового розгляду справ, розширення кола платників судового збору тощо підняти рівень фінансування поточних видатків судів загальної юрисдикції.

<…>

На думку Головного управління, вибіркове звільнення державних органів від сплати судового збору не повною мірою узгоджується з пунктом 2 частини третьої статті 129 Конституції України, відповідно до якого основними засадами судочинства в Україні є “рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом», що дістало відповідне відтворення у Законі України “Про судоустрій і статус суддів”, а також у Кодексі адміністративного судочинства України (стаття 7), Цивільному процесуальному та Господарському процесуальному кодексах України (стаття 422).Тому в сучасних умовах звільнення державних органів від сплати судового збору слід розцінювати як надання їм певних процесуальних переваг перед іншими учасниками судового процесу – юридичними та фізичними особами, які зобов’язані сплачувати відповідний збір, що на практиці означатиме звуження їх права на звернення до суду.

Таким чином, питання щодо збільшення фінансування судів за рахунок судового збору було б доцільним вирішувати не шляхом підняття ставок цього збору, а упорядкування положень, якими надані пільги щодо його сплати, зокрема відповідним органам державної влади”.

Про порушення органами законодавчої та виконавчої влади базових принципів фінансування судів було зазначено і на засіданні Пленуму Верховного Суду України, що відбулося 12 жовтня 2012 року. На зазначеному засіданні було прийнято рішення про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень частини першої та частини другої статті 9 Закону України “Про судовий збір”. Станом на 14.01.2013 р. вказане конституційне подання Верховного Суду України знаходиться на розгляді в коллегії суддів Конституційного Суду України.

Згідно з інформацією прес-служби Верховного Суду України, в конституційному поданні, серед іншого, наголошується на тому, що насправді фінансування судів, включаючи оплату праці суддів, відбувається за рахунок судового збору, що суперечить вимогам чинного законодавства:

Так, у листі Міністерства фінансів України від 21 березня 2012 року №31-07220-2-4/1735, адресованому Комітету Верховної Ради України з питань бюджету та Державній судовій адміністрації України, в частині, що стосується коштів судового збору, які спрямовуються на забезпечення здійснення правосуддя, висловлено позицію, що витрати на забезпечення здійснення правосуддя включають не лише витрати, пов’язані з безпосереднім розглядом справ (на папір, поштові витрати, фіксування судового процесу тощо), а й оплату праці суддів за безпосереднє здійснення ними правосуддя.

Однак, на думку Верховного Суду України, такий підхід Міністерства фінансів України є помилковим, оскільки суперечить положенням Основного Закону України та не узгоджується з відповідними рішеннями Конституційного Суду України.

Адже суди як органи державної влади, зазначалося на Пленумі, апріорі не можуть бути суб’єктами отримання доходу і не мають будь-яких інших джерел отримання коштів, крім Державного бюджету України, оскільки здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування в межах, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

<…>

У конституційному поданні також звернуто увагу на те, що порушення органами законодавчої та виконавчої влади базових принципів фінансування судів може викликати негативний суспільний резонанс. Адже створюється стійка суспільна ілюзія стосовно того, що реалізація владних повноважень суддями має на меті отримання ними відповідних доходів за рахунок судового збору з його платників, і що судді мають корпоративну зацікавленість у збільшенні ставок згаданого обов’язкового платежу”.5

Але насправді  це вже не “ілюзія” і прийнятий Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо сплати судового збору)”  яскраве підтвердження цьому.

Сподіваємося, наведена інформація стане Вам у нагоді. Розглядуване питання потребує найшвидшого належного врегулювання на законодавчому рівні. Тож пропонуємо і Вам докласти до цього зусиль по мірі можливості.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

Примітки: 

1На початку 2012 року Вищий адміністративний суд України видав роз’яснення (лист від 18.01.2012 р. № 165/11/13-12), згідно з яким позови про скасування податкових повідомлень-рішень віднесено до адміністративних позовів майнового характеру. Відповідно, звертаючись до суду платник податків має сплачувати 1 відсоток від розміру майнових вимог, але не більше розміру 2 мінімальних зарплат, встановлених на 1 січня поточного року (2294 грн у 2013 році).

2Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору” № 590-VII від 19.09.2013 р.

3Далі – “Декрет”.

4Стаття “Дорогое удовольствие”, видання “Деловая столица”, № 41/595 від 08.10.2012 р.

5Ухвалою колегії суддів Конституційного Суду України від 27 лютого 2013 року № 8-у/2013 у справі № 2-9/2013 відмовлено у відкритті конституційного провадження, оскільки наведене в конституційному поданні обґрунтування та аналіз положень Закону, які автор клопотання просив роз’яснити, дає підстави для висновку про законодавчу неврегульованість питань, порушених у конституційному поданні. Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Ухвалі № 9-у/200від 21 березня 2002 року , відсутність законодавчого врегулювання не може бути підставою для розгляду конституційного подання, оскільки це є прерогативою Верховної Ради України.

З повагою,

© ТОВ «КМ Партнери», 2013

Перегляди 11880

МАТЕРІАЛИ ПО ТЕМІ

Практика Європейського суду з прав людини щодо судового збору 30 грудня, 2015    2647

Про матеріальність чи нематеріальність судового збору. Або якщо нічого не ясно, то це все одно про гроші 07 грудня, 2015    626

Правила гри у податкових та митних спорах у зв’язку зі змінами стосовно сплати судового збору з 1 вересня 2015 19 листопада, 2015    1041

Зміни щодо сплати судового збору: скільки буде коштувати платнику податків спір з податковим органом? 22 липня, 2015    3306

Адміністративне оскарження податкових повідомлень-рішень є неефективним способом захисту прав платників податків 13 травня, 2014    2474

Введені нові ставки судового збору за подання адміністративних позовів до суду 30 жовтня, 2013    4629

Відшкодування витрат як метод боротьби з податковим беззаконням: Частина ІV 09 серпня, 2013    11756

Рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013 (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві) 09 серпня, 2013    4710

Відшкодування витрат як метод боротьби з податковим беззаконням 03 липня, 2013    6282

Відшкодування витрат як метод боротьби з податковим беззаконням: Частина ІІ 22 травня, 2012    13815

Відшкодування витрат як метод боротьби з податковим беззаконням: Частина І 18 травня, 2012    12140

Ухвала Конституційного суду РФ від 21 грудня 2004 р. № 454-О щодо обов’язку суду стягувати витрати на оплату послуг представника особи, на користь якої прийнято судовий акт, в розумних межах. 09 квітня, 2012    6492

Прокоментувати