+ Слово має бути в результатах пошуку. - Видалення слова з результатів пошуку. * Слово починається/закінчується на текст перед/після символу. ""Пошук слів у складі фрази.

 

Відшкодування витрат як метод боротьби з податковим беззаконням: Частина ІІ

22 травня, 2012 Ексклюзив

Відшкодування витрат на судове оскарження незаконних рішень податкових органів

Читати інші частини циклу

У даній статті розглянуто питання можливості отримання відшкодування витрат платників податків на податкові спори та використання цього інструмента для стримування надмірного тиску з боку податкових органів.

Зокрема, ця частина присвячена питанню відшкодування судових витрат на правову допомогу у зв’язку з оскарженням незаконних рішень податкових органів.

Нормативне обмеження компенсації у співставленні з реаліями витрат: до чого фактично спонукає закон?

За ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – “КАСУ”) витрати на правову допомогу, що пов’язані з розглядом справи (включаючи оплату послуг юристів та/ або адвокатів), визнаються судовими витратами.

Такі витрати у разі виграшу справи можуть бути компенсовані, однак лише у межах граничного розміру, встановленому законом (ч. 3 ст. 90 КАСУ).

Як зазначено в першій частині цього огляду, обмеження дозволених для компенсації витрат встановлено на досить низькому рівні за ставкою 437,6 грн/ год і дозволяється тільки щодо певних дій.

А на практиці, ведення спору з податковим органом в суді – досить витратний захід. Як певний індикатор: відповідно до даних Світового банку, наведених в рамках дослідження Doing Business 2012 (сторінка 98) щодо України, при спрямуванні спору до суду витрати на професійну юридичну допомогу становлять наразі в середньому 22,7 % від вартості позову. І хоча ці дані не прив’язані до власне податкових спорів, вони дають уявлення про витратність правової допомоги.

Отже, вартість правової допомоги досить висока, і тому можливість отримати компенсацію її вартості – вагомий аргумент при виборі варіанту судового захисту. Україна, як бачимо, пішла шляхом суттєвого обмеження можливості компенсації таких витрат.

Цікаво, що, серед іншого, такий підхід з економічного боку створює умови для розвитку корупції податкових органів. Таку думку щодо впливу обмежень відшкодування розумних витрат висловлює1 відомий російський податковий юрист, пан Сергій Пепеляєв, який наводить наступні міркування:

“Платник податків розглядає різні варіанти вирішення ситуації,  в тому числі з економічного погляду. І якщо він розуміє, що навіть у разі виграшу в суді він понесе витрати на правову допомогу, наприклад в розмірі 22,7 % від суми в спорі, і буде таким чином “наказний гривнею” за сам факт спору, то “вирішення” питання з податковою на початковому етапі спору за 10-15 % від вартості спірних питань економічно вигідніше.  Тому платник податків, який виграв спір з податковим органом, але не отримав відшкодування витрат на правову допомогу в адекватному розмірі, наступного разу, зіткнувшись з аналогічною проблемою, вже буде зіставляти ризики при виборі варіанта дій по-іншому, з меншими “за” на користь судової перспективи.”

“Арифметика” таких підрахунків проста: навіть якщо в середньому сума хабара податківцям становитиме 10-15 % можливих донарахувань, тоді як у разі звернення до суду лише за послуги юристів необхідно буде заплатити 22,7 % від цієї ж суми, не враховуючи інші судові витрати, які фактично не відшкодовуються навіть у разі виграшу спору, а також ризики та відсутність певності у кінцевому позитивному вирішенні спору, то економічно більш “привабливим” виглядатиме саме варіант хабара податківцям.

Закордонний досвід (США)

Іноземний досвід свідчить про те, що за кордоном досить широко використовується інститут стягнення судових витрат з податкового органу, що програв податковий спір у суді, як інструмент боротьби із зловживанням податковими органами своїми правами, і як спонукання податкових органів до вирішення спорів переважно в досудовому порядку та, відповідно, зменшення навантаження на суди.

Так, наприклад, цілями введення інституту стягнення судових витрат в таких спорах у США були2:

  • Боротьба зі зловживаннями податковою службою своїми правами.
  • Спонукання платника податків до співпраці з податковим органом (якщо платник податків ухилявся від використання можливостей вирішення спору на досудовому рівні, розмір судових витрат до відшкодування знижується).
  • Захист прав платника податків незалежно від економічного становища.

Звільнення Податкового суду США від розгляду багато разів однієї і тієї ж по суті правової ситуації. Судові витрати завжди відшкодовуються платнику податків, якщо податкова служба знала або повинна була знати, що шанси її виграшу невеликі або що таких шансів немає взагалі (встановлюється з аналізу судових рішень по аналогічних справах, в яких брав участь цей самий податковий орган), але довела справу до суду і оскаржувала судові акти з формальних підстав.

Результати застосування такого підходу кажуть самі за себе: на сьогодні більшість податкових спорів вирішується у досудовому порядку, тоді як в Податковий суд США потрапляють, по різним оцінкам, лише від 5 до 15 % податкових спорів, що виникають на практиці.

Подальший розгляд нормативного регулювання в Україні

В Україні, як бачимо, цей інститут розвивається в іншому напрямку. Як зазначено раніше, з 11.01.2012 року набрав чинності Закон України “Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах” (надалі – “Закон“), яким запроваджено:

  • обмеження максимального розміру компенсації витрат (встановлення фіксованого граничного розміру на досить низькому рівні);
  • звуження видів послуг з надання правової допомоги, витрати на які відшкодовуються (витрати на послуги лише процесуального характеру)

Жодне з зазначених “нововведень” Закону не спрямоване на забезпечення ефективного та якісного судового розгляду спорів з податковими органами. Зупинимось на кожному з них окремо:

Граничний розмір відшкодування судових витрат

Новий порядок визначення граничного розміру компенсації за участі державних органів

За Законом розмір компенсації витрат на правову допомогу в адміністративній справі не може перевищувати:

  • 40 % установленої законом мінімальної місячної зарплати за 1 годину участі в справі – за умови, що вона виплачується суб’єктом владних повноважень (ст. 1);
  • 2,5 % встановленої законом мінімальної місячної зарплати за 1 годину участі особи, що визначається у відповідному судовому рішенні – у разі, якщо сторона в адміністративній справі звільнена від оплати витрат на правову допомогу (ст. 2). У такому випадку компенсація виплачується за рахунок державного бюджету в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя місцевими загальними та місцевими адміністративними судами.

Який конкретно розмір компенсації можливий у разі спору з податковим органом?

Вважаємо, що стосовно податкових спорів він визначається ст. 1 Закону, і, відповідно станом на сьогодні, зважаючи на положення закону про держбюджет на 2012 рік, максимальний розмір такої компенсації становить 437,6 грн/ год.

Що ж стосується положень ст. 2 Закону, згідно яких граничний розмір встановлюється на рівні 2,5 % мінімальної місячної зарплати за 1 годину роботи, то вона до податкових спорів не застосовується, що доводиться наступним:

Відповідно до частини першої ст. 90 КАСУ, витрати на правову допомогу несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Частиною третьою ст. 16 КАСУ передбачено, що Суд повністю або частково звільняє особу від оплати правової допомоги і забезпечує надання правової допомоги у випадках та порядку, встановлених законом, якщо відповідний орган відмовив особі у забезпеченні правової допомоги.

Про це сторона має зазначити у своїй позовній заяві, що прямо встановлено пунктом 5 частини першої ст. 106 КАСУ “у разі необхідності – клопотання про звільнення від сплати судового збору; про звільнення від оплати правової допомоги і забезпечення надання правової допомоги, якщо відповідний орган відмовив особі у забезпеченні правової допомоги“.

Згідно з роз’ясненнями Вищого адміністративного суду України (лист від 25.07.2007 р. № 09.1-22/688) “Відповідно до положень зазначених норм, які кореспондуються між собою, забезпечення надання правової допомоги має бути вирішене відповідним законом. У випадку заявлення клопотання про забезпечення надання правової допомоги, до прийняття такого закону, суд має задовольнити його лише в межах, визначених частиною другою статті 105 КАС стосовно надання допомоги в оформленні позовної заяви”.

Таким законом є Закон України “Про безоплатну правову допомогу” від 08.07.2011 р. № 3671-VI, який набрав чинності з 09.07.2011 р. Виходячи із системного аналізу його норм випливає, що податковий орган не є суб’єктом права на безоплатну правову допомогу (первинну чи вторинну3).

Тобто податкові органи не можуть бути “стороною, що звільнена від оплати витрат на правову допомогу” відповідно до закону. Навпаки, як свідчить існуюча практика, податкові органи здійснюють оплату витрат на правову допомогу, яка полягає у виплаті заробітної плати тим працівникам податкових органів, що представляють інтереси податкових органів у судових засіданнях. Відповідно, граничній розмір компенсації, передбачений ст. 2 Закону, НЕ застосовується до виплати компенсацій на правову допомогу у податкових спорах.

Про правомірність такого висновку свідчить також й те, що у випадку застосування ст. 2 Закону компенсація витрат на правову допомогу виплачується за рахунок державного бюджету в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя місцевими загальними та місцевими адміністративними судами.

Це пояснюється тим, що у випадках надання вторинної правової допомоги відповідно до Закону України “Про безоплатну правову допомогу” відсутня сторона, яка мала б відшкодувати іншій стороні ці витрати. Тому, відповідно до частини другої ст. 29 Закону України “Про безоплатну правову допомогу”, фінансування безоплатної вторинної правової допомоги повинно здійснюватися за рахунок видатків Державного бюджету України. Відповідно, ст. 2 Закону лише уточнює, в межах яких видатків – передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя – має фінансуватися вторинна допомога.

В податкових спорах стороною, що має сплатити компенсацію, є податковий орган як суб’єкт владних повноважень. І це відповідає принципу справедливості. Відповідає це і положенням Податкового кодексу, які ми розглядали в першій частині нашого коментарю з цього питання.

Отже, граничний розмір компенсації витрат платника податків на правову  допомогу має визначатися на рівні, визначеному згідно зі ст. 1 Закону, що у 2012 році становить 437,6 грн/ год.

Проте чіткого розуміння цього навіть на рівні судів ще немає. Про це свідчить практика адміністративних судів, які при вирішенні питання щодо компенсації витрат на правову допомогу у податкових спорах наразі застосовують скоріше саме ст. 2 Закону і розраховують суму компенсації у розмірі 2,5 % мінімальної місячної зарплати за годину роботи адвоката (наприклад, постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 03.04.2012 р. у справі № 2а-1670/106/12).

При цьому обґрунтування чи навіть посилання на той факт, що податкові органи звільнені від оплати витрат на правову допомогу відповідно до закону, що є необхідною умовою для застосування ст. 2 Закону, у відповідних рішеннях адміністративних судів відсутні. Це дає підстави стверджувати, що суди, скоріш за все, застосовують положення Закону за аналогією з Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 (далі – “Постанова № 590”), яка застосовувалася до Закону, і визначають граничний розмір компенсації за найменшою із встановлених ставок.

Нагадаємо, що положення Постанови № 590 були сформульовані таким чином, що компенсація сплачувалась або (1) за рахунок суб’єктів владних повноважень (40 % розміру мінімальної зарплати за годину) або (2) за рахунок держави (5 % розміру мінімальної зарплати за повний робочий день).

Будь-яких інших умов для розрахунку граничного розміру відшкодування Постанова № 590 не встановлювала. Оскільки податкові органи утримуються за рахунок держави (коштів Державного бюджету України), то суди, при вирішенні питання відшкодування судових витрат на правову допомогу, виходили з граничного розміру, передбаченого для виплат за рахунок держави (5 % розміру мінімальної зарплати за повний робочий день).

Тому на початок 2012 року граничний розмір відшкодування судових витрат на правову допомогу, який платник податків мав право отримати у разі виграшу в податковому спорі, становив 53,65 грн/ добу, тобто розрахунково 6,71 грн/ год.

Втім, при дотриманні такого підходу зараз суди “упускають” з виду той факт, що критерії для визначення розміру компенсації суттєво змінилися з прийняттям Закону. Як вже було детально розглянуто вище, застосування ст. 2 Закону у податкових спорах безпідставним та помилковим.

З моменту набрання чинності Закону платник податків має право на отримання компенсації витрат на правову допомогу у розмірі, що не перевищує 40% установленої законом мінімальної місячної зарплати за 1 годину роботи, тобто відповідно до ст. 1 Закону.

Практика ЄСПЛ та зарубіжних країн щодо встановлення граничного розміру компенсації

Для порівняння розглянемо практику ЄСПЛ та інших країн щодо обмежень розміру компенсації.

Європейський суд з прав людини (далі – “ЄСПЛ”) взагалі не визнає встановлення обмеження максимально допустимого для відшкодування розміру витрат на правову допомогу на рівні національного законодавства держави. Так, у справі “Кьоніг проти Німеччини” від 10 березня 1980 року (підпункт 3 пункту 25) ЄСПЛ встановив, що обмеження максимально допустимого для відшкодування розміру витрат на правову допомогу, передбачене національним законодавством держави-відповідача, не повинне братися судом до уваги під час вирішення питання про суму такого відшкодування

Сформована практика ЄСПЛ заснована на тому, що заявник має право на відшкодування витрат в розмірі, який був необхідний та розумний і дійсно понесений. Зокрема, у справі “Неймайстер проти Австрії” було вирішено, що витрати на правову допомогу присуджуються в тому випадку, якщо вони були здійснені фактично, були необхідними і розумними в кількісному відношенні (пункт 43 рішення “Неймайстер проти Австрії”).

Принагідно зауважимо, що навіть в українському правовому полі визнається “неправильність” встановлення граничного розміру компенсації витрат на правову допомогу. Так, в науково-практичному коментарі до ст. 90 КАСУ4 зазначається, що “Звичайно, було б найбільш справедливо, якби суд міг визначати у кожному конкретно випадку розмір обґрунтованих (необхідних і достатніх) витрат на правову допомогу, які мають підлягати компенсації.Але щоб запобігти неоднаковій судовій практиці та різноманітним зловживанням, законодавець вирішив, що краще буде обмежити максимальний розмір компенсації судових витрат у законодавчому порядку, а не віддавати це на розсуд суду.”. Виникає резонне питання – кому буде краще, якщо всі розуміють, що справедливим є вирішення цього питання у кожному окремому випадку, виходячи з фактичних обставин справи, її складності, тривалості і т.ін?

Для порівняння, навіть в Російській Федерації витрати на оплату послуг представника відшкодовуються в розумних межах, що прямо встановлено ст. 110 Арбітражно-процесуальний кодекс РФ. При цьому російські суди не бачать перешкод для компенсації заявлених судових витрат у повному обсязі за наявності документальних доказів, що підтверджують: факт понесення судових витрат, їх необхідність, обсяг і розшифровку наданих послуг, їх зв’язок з судовим розглядом, інформацію про реальну участь представників у підготовці до справи, а також при розумній величині погодинних ставок юристів.

Остання практика Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації (далі – “ВАС РФ”) вказує також на те, що розумна вартість представницьких послуг в судовому податковому спорі коливається в залежності від таких чинників як тривалість розгляду, складність справи, місцезнаходження арбітражного суду тощо.

При вирішенні питання про стягнення реально понесених збитків суди виходять з того, що (1) стягувач має довести розмір фактичних витрат (надати документальне підтвердження тощо), (2) суб’єкт, що програв спір, повинен довести надмірність витрат (у разі незгоди з заявленою сумою до відшкодування) шляхом надання конкретних підтверджувальних фактів такої надмірності, (3) суд не вправі зменшувати розмір стягнення довільно.

Так, Постановою від 09.04.2009 р. № 6284/07 Президія ВАС РФ схвалила стягнення з податкового органу, рішення якого визнано недійсним, понад 1,5 млн руб. Суд виходив з того, що витрати платником податків (1) фактично понесені і документально підтверджені, (2) їх розмір відповідає вартості аналогічних послуг у регіоні тощо. До того ж податкова інспекція (3) не надала доказів надмірності витрат, а (4) суд не “побачив” явного перевищення очікуваного відшкодування суми над розумними межами, що виключає право суду зменшувати розмір стягнення за своєю ініціативою.

15 березня 2012 Президія ВАС РФ прийняла подібне рішення на користь платника податків у справі А 40-20664/2008, яким схвалила стягнення з податкового органу судових витрат на оплату послуг представників (юридичної компанії) у розмірі понад 2,8 млн руб.

При цьому події в даній справі розвивалися таким чином:

Обставини справи були аналогічними до наведених вище справі 2009 року, а саме: рішення податкового органу було визнано недійсним, платник податків документально підтвердив наявність і розмір понесених витрат, а податковий орган не надав доказів їх надмірності. Тому суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги платника податків в повному обсязі. Апеляційний суд змінив це рішення, стягнувши з власної ініціативи лише 100 000 руб. Касація залишила рішення апеляції в силі.

Однак, на думку суддів ВАС РФ, нижчестоящі суди не врахували правову позицію Конституційного суду Російської Федерації (ухвала від 21.12.2004 р. № 454-О) про те, що сума заявлених судових витрат може бути зменшена не довільно, а при доведеності її надмірності. Податковий орган про це не заявляв, він наполягав на відмові в задоволенні вимог в повному обсязі, при цьому не представивши жодних доказів. Визнавши за власною ініціативою судові витрати завищеними, Апеляційний суд взяв на себе обов’язок обґрунтувати розрахунок суми, що підлягає стягненню, однак такого обґрунтування в рішенні суду немає. До того ж такий підхід повинен враховувати різні фактори не тільки з позиції суду, а й заявника, який спочатку не впевнений в результаті основного спору.

У результаті Президія ВАС РФ задовольнила вимоги платника податків (постанова № 16067/11 від 15.03.2012 р. у справі А40-20664/2008).

Для повноти викладення зазначимо, що виходячи зі світової практики, можна зробити висновок про те, що держава все ж таки прагне встановити на законодавчому рівні певні межі відшкодування судових витрат. Зокрема, К.А. Сасов у своїй статті “Межі судового розсуду при визначенні суми судових витрат” (російський журнал “Корпоративний юрист” №1, 2012 р.) наводить наступні дані:

  • У США максимальний розмір оплати послуг адвоката, який може бути відшкодований платником податку, розраховується за ставкою 180 дол. США за годину.
  • Законодавство Німеччини дозволяє податковим інспекціям укладати мирові угоди з платниками податків на суму понесених судових витрат в межах 5 тис. євро.
  • Бельгійське законодавство встановлює підвищений банківський відсоток, який держава зобов’язана повернути платнику податку за користування його грошовими коштами у вигляді надмірно стягнутого податку. Такий відсоток з лишком компенсує всі судові витрати платника податку, але орієнтує його адвокатів на затягування судових процесів. В результаті податкові спори в Бельгії іноді тривають по 5-10 років.
  • У Чехії розмір відшкодування витрат на послуги податкового адвоката затверджується Міністерством юстиції Чеської Республіки. При цьому розмір компенсації визначається за регресивною ставкою від спірної суми, оплачується кожна процесуальна дія, час у дорозі і витрати на відрядження за нормами, встановленими в Трудовому кодексі Чеської Республіки. При цьому наголошується, що в національному праві Чехії “існує сильний правовий захист громадян, який забезпечує відповідальність держави за незаконні дії податкових органів відповідно до принципів правової держави, закріпленими у конституційних актах”.

Але в будь-якому випадку зарубіжні податкові адвокати визнають, що розмір таких компенсацій, хоча і не тотожний реальним затратам платників податків, але близький до них.

Обмеження надання правової допомоги, витрати на яку можуть відшкодовуватися

Іншим обмеженням, яке запроваджене зазначеним Законом, є зведення правової допомоги, витрати на які підлягають відшкодуванню, виключно до процесуальних дій, а саме на: (1) участь юриста (адвоката) в судовому засіданні, (2) здійснення ним окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, а також (3) ознайомлення юриста (адвоката) з матеріалами справи в суді.

Таким чином, законодавець обмежує надання правової допомоги лише процесуальними діями, що вчиняються виключно у відповідності до приписів КАСУ. Таке звуження поняття правової допомоги не відповідає законодавчому визначенню цього терміну, до якого включаються й послуги з надання правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру (п.п. 3, 4 частини першої ст. 1 Закону України “Про безоплатну правову допомогу”).

Зауважимо також, що за інформацією в Інтернеті, наприкінці березня 2012 року адвокат Ігор Головань підготував проект подання до Конституційного Суду щодо визнання неконституційним Закону України “Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах”.

Обмеження переліку видів правової допомоги, витрати на яку можуть бути компенсовані стороні по справі, також не відповідає світовій практиці регулювання подібних відносин.

При цьому відшкодуванню можуть підлягати не тільки витрати на зовнішніх юристів, а й внутрішньої юридичної служби. Так у рішенні “Санді Таймс проти Сполученого Королівства” від 6 листопада 1980 року ЄСПЛ вирішив, що відшкодуванню підлягають також витрати штатного юрисконсульта компанії, яка є потерпілою стороною. Зокрема, робота юрисконсульта компанії-заявника “Таймс ньюспейперс лтд.”, яка полягала в підготовці пам’ятних записок, складанні документів, участі в роботі Комісії і ознайомленні адвоката з матеріалами справи перед розглядом в Суді, підлягає відшкодуванню державою-відповідачем (пункт 25 вказаного вище рішення).

Крім того, у цьому ж рішенні ЄСПЛ встановив, що потерпіла сторона має право на відшкодування витрат на правову допомогу незалежно від того, наскільки результативними були дії в рамках надання їй такої допомоги, адже до обов’язків юриста входить максимально повне представлення інтересів клієнта, і за такого підходу ніколи не можна з упевненістю передбачити значення тієї чи іншої юридичної дії, якщо вона, утім, не є очевидно марною чи позбавленою юридичної сили (пункт 28).

На наведену практику ЄСПЛ платники податків можуть безпосередньо посилатися для відшкодування витрат на правову допомогу в широкому розумінні цього поняття (не обмежуючись процесуальними діями), в тому числі й у випадку, коли вона надавалася його штатними юристами, адже відповідно до частини 1 ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” “Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права”.

Боротьба за відшкодування витрат на правову допомогу як судових витрат

Із зазначених вище причин, і навіть для компенсації хоча б частково понесених витрат, варто боротися за компенсацію судових витрат на правову допомогу всіма доступними законодавчо передбаченими засобами.

У зв’язку з цим звертаємо Вашу увагу на причини, за яких суди найчастіше відмовляють у відшкодуванні судових витрат на правову допомогу:

  • “суду не надано угоду про надання правової допомоги, акт приймання-передачі послуг за цією угодою, документів, які підтверджують оплату наданої допомоги, розрахунок витраченого представником часу на правову допомогу” – тобто необхідно збирати та подавати всі первинні документі, що підтверджують факт понесення відповідних витрат та їх розмір;
  • “представник надав не правову допомогу, а юридичні послуги” – значення має формулювання, назва послуг, що надаються;
  • “представник не був присутній під час судового засідання і надавав лише правову допомогу консультаційного характеру, тому така допомога, на думку суду, була надана не у зв’язку з судовим процесом” – відшкодовуються тільки витрати “процесуального характеру”.

Пропоновані можливі дії:

Заявляти до відшкодування не лише судовий збір (який, до речі, також значно зріс5), а й судові витрати на правову допомогу принаймні у межах встановленого граничного розміру відповідно до ст. 1 Закону, зазначаючи про це в позовній заяві.

При цьому особливу увагу звертати на правильне та повне документування відповідних послуг та витрат на їх оплату, а саме на наявність:

  • договору про надання правової допомоги (а не юридичних послуг),
  • доказів щодо обсягу, опису та змісту надаваних послуг, їх “процесуального характеру” та зв’язку з податкових спором,
  • відповідних Актів приймання-передачі наданих послуг та специфікацій, в яких розмежувати (виділяти окремо) конкретні процесуальні дії по судовій справі та інші послуги, пов’язані з судовим розглядом податкового спору,
  • платіжних документів щодо їх оплати, які підтверджують факт понесення витрат.

Окремо звертати увагу адміністративних судів на те, що з прийняттям Закону компенсація витрат на правову допомогу повинна здійснюватись на підставі ст. 1 за рахунок суб’єкта владних повноважень у розмірі 40 % установленої законом мінімальної місячної зарплати за 1 годину участі в справі. Положення ст. 2 Закону в даному випадку не підлягають застосуванню, оскільки стосуються випадків звільнення сторони спору від оплати витрат на правову допомогу, тобто випадків надання безоплатної правової допомоги, яка регулюється Законом України “Про безоплатну правову допомогу”. Як випливає з системного аналізу ст.ст. 16, 90 та п. 2 розділу VII “Прикінцеві та перехідні положення” КАСУ випадки надання безоплатної правової допомоги мають бути прямо передбачені законом, а питання звільнення особи від оплати правової допомоги за рішенням суду може бути прийняте у випадках та порядку, встановлених законом, якщо відповідний орган відмовив особі у забезпеченні правової допомоги.

Вжиття вищенаведених заходів дозволить платникам податків не лише отримати відшкодування витрат на судове оскарження податкових рішень бодай у межах гранично встановленого розміру, а також хоч дещо таким чином стримувати надмірний тиск з боку податкових органів у майбутньому, адже стягуватись відповідні суми судових витрат повинні “шляхом їх безспірного списання із рахунка суб’єкта владних повноважень – відповідача” (лист Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011 р. № 2135/11/13-11). Сподіваємося, що вимоги про відшкодування судових витрат з урахуванням витрат на правову допомогу будуть також стримувати податківців від затягування спорів в судах і необґрунтованого продовження спорів з яких судова практика формується на користь платників податків (наприклад, ті ж спори щодо врахування збитків минулих періодів “перехідних” на 1 квітня 2011 року).

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

Примітки:

1 Російський журнал “Налоговед” за квітень 2012 року.

2 Про це йдеться в статті К.А. Сасова “Визначення розумності меж судових витрат платника податку, що відшкодовуються”, російський журнал “Налоговед” № 8 за 2011 рік.

3 Правові послуги щодо здійснення представництва інтересів осіб в судах, а також складення документів процесуального характеру, є видами безоплатної вторинної правової допомоги (пп.2, 3 частини другої ст. 13 зазначеного Закону).

4 Інформаційно-пошукова система ЛІГА:ЗАКОН.

5 З 2012 року позови про скасування податкових-повідомлень-рішень визнано позовами майнового характеру (лист Вищого адміністративного суду України від 18.01.2012 р. № 165/11/13-12), і, відповідно, наразі максимальний розмір судового збору становить 2146 грн.

Читати частину першу

З повагою,

© ТОВ «КМ Партнери», 2012

Перегляди 15992

МАТЕРІАЛИ ПО ТЕМІ

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ КОНТРОЛЮЮЧОГО ОРГАНУ: СКУПИЙ ПЛАТИТЬ ДВІЧІ (а за нового законодавства – вже тричі) 02 липня, 2021    1486

Відшкодування витрат на правничу допомогу, що підлягають сплаті після завершення судового розгляду 22 лютого, 2021    14155

Коли залучити стороннього адвоката є дешевшим, ніж обійтися власними силами 03 травня, 2019    1573

Витрати на правову допомогу адвоката: як визначати? 31 січня, 2018    5305

Зміни в тактиці та стратегії у спорах з державними органами з огляду на зміну підходів у відшкодуванні витрат на правову допомогу 18 січня, 2018    6626

Відшкодування витрат як метод боротьби з податковим беззаконням: Частина ІІІ 26 грудня, 2013    14387

Відшкодування витрат як метод боротьби з податковим беззаконням: Частина ІV 09 серпня, 2013    14310

Відшкодування витрат як метод боротьби з податковим беззаконням 03 липня, 2013    8117

Відшкодування витрат як метод боротьби з податковим беззаконням: Частина І 18 травня, 2012    14699

Прокоментувати